Групаналіз XXI століття: дизайни емпіричних досліджень 2000-2017 років
(на матеріалі статей журналу Group Analysis*)

Мар’яна Великодна

кандидат психологічних наук,
старший викладач кафедри практичної психології
ДВНЗ “Криворізький державний педагогічний університет”

 

* журнал Group Analysis є одним із найавторитетніших наукових видань цього тематичного напряму, внесених до міжнародної науковометричної бази Scopus, де індексується на сьогодні за рангом SJR 0.192 у галузях клінічної і соціальної психології, а також психіатрії та ментального здоров’я.

 

Маючи справу з несвідомими, часто неможливими для вербалізації чи іншої зовнішньої реєстрації феноменами психічного, психоаналітичні дослідження традиційно ґрунтуються на осмисленні певного клінічного випадку чи групи випадків тим, хто безпосередньо забезпечує цей процес. Однак завдання доказової терапевтичної ефективності психоаналізу, індивідуально та в групі, а також дослідницькі амбіції можливих метапсихологічних відкриттів висувають необхідність пошуку додаткових, допоміжних методів вивчення його процесу, в тому числі й тих, що об’єктивують отримані результати. Отримані дослідні моделі, що забезпечують емпіричну складову наукового пошуку, нині називають дизайном дослідження.

Попри те, що на сьогодні спроб емпіричного вивчення терапевтичного процесу та особистісних змін у ньому було вжито чимало, в тому числі — в галузі групаналізу, цікавою є загальна тенденція та нові напрями в дослідних дизайнах, притаманні постміленіальній добі. Відповідно, метою доповіді стало висвітлення результатів розгляду новітніх дизайнів емпіричних досліджень групаналізу у 2000-2017 роках на матеріалі статей журналу “Group Analysis” видавництва “SAGE Publishing”. Втілення такої мети потребувало знехтування описом досліджень, побудованих на якісному аналізі клінічного випадку, ведення однієї групи чи на осмисленні певного явища на ґрунті досвіду ведення груп одним аналітиком, хоча відзначений дослідний дизайн досі є найбільш уживаним.

Всього для підготовки цієї доповіді було розглянуто 437 статей журналу “Group Analysis”, що однак не є повним обсягом публікацій за 2000-2017 роки, оскільки не включає статті-присвяти до річниць або до видатних психоаналітиків. Із цієї кількості лише 29 статей містили дані емпіричних досліджень, описи дизайнів яких подано нижче, ще одна стаття систематизувала емпіричні дослідження, та ще одна — описувала новий дослідний інструмент.

Спершу розглянемо побудову досліджень із групаналізу у хронології їхньої публікації із виокремленням тих аспектів, що описують хід емпіричного вивчення, логіку підрахунку результатів та способи опрацювання (в тому числі графічного представлення) отриманих даних.

Класичний дослідний дизайн вивчення ефективності роботи груп представив у 2000 році S. Lorentzen [18], застосувавши батарею психодіагностичних методик різного профілю до учасників груп до та після проходження терапії. Психодіагностика включала 12 методик: від визначення симптомів, емоційного індексу та соціальної поведінки — до інтерперсональних труднощів і лідерських якостей. Групи працювали 90 хв 1 раз на тиждень і мали 8 учасників, одного й того ж ведучого-чоловіка та ко-терапевта-жінку в одній із груп. Учасники залишалися в терапії в середньому 32 місяці. Значущі зміни по завершенню групи на підставі повторної психодіагностики були відзначені у показниках симптоматики, інтерперсональних проблем, ключових скарг і психосоціального функціонування. Примітно, що самим пацієнтам здавалося, що у них іще відбуваються зміни, спричинені групою, упродовж наступного року після її завершення.

У цьому ж році масштабне дослідження успішності індивідуальної та групової психоаналітичної терапії представили також і R. Heinzel, F. Breyer, T. Klien [13]. Вони провели анонімне опитування 633 пацієнтів різних німецьких практиків з психоаналізу, які закінчили своє лікування до 5 років тому. Йшлося про аналіз пацієнтів, що проходили аналіз у 1990-1994 роках, яких попрохали анонімно відповісти у вигляді оцінки від 1 (дуже погано) до 5 (дуже добре) на такі серії питань: Яким був / є ваш загальний стан здоров’я? Яким був / є стан Вашого фізичного здоров’я? Яким був / є стан Вашого психічного здоров’я? Якими були / є Ваші стосунки з іншими? В такий спосіб пацієнти мали змогу самі оцінити ефективність отриманої терапії за власними суб’єктивними критеріями. Порівнюючи, отримані дані між учасниками груп (в середньому 120 сесій) та тими, хто проходив індивідуальну терапію (в середньому 261 сесію), дослідники встановили відсутність статистично значимої різниці (Мал. 1).

Мал. 1. Порівняння змін, засвідчених пацієнтами групової та індивідуальної психоаналітичної терапії у дослідженні R. Heinzel, F. Breyer, T. Klien [13].

Незвичний дослідний дизайн 2000 року належить і німецькому психоаналітику G. Seidler [25], який аналізував відеозаписи групових сесій у 12-тижневих групах, визначаючи маркери трьох типів інтеракцій: які стосуються себе (самого учасника), стосуються інших або не стосуються нікого конкретно. У дослідженні було підтверджено, що статистично підтверджене зростання інтеракцій, апелюючих до самого себе (Я-висловлювань, взяття на себе відповідальності за процес терапії і т.д.), корелює зі зменшенням початкової симптоматики.

Інше оригінальне дослідження, виконане в Німеччині цього ж року, належить V. Tschuschke та T. Anbeh [28]. Авторів цікавило, чи існує в довготривалій груповій терапії певний значущий лікувальний ефект вже на ранніх сесіях. Для відповіді на це питання вони обстежили до початку роботи групи, після 11-14 сесій та одразу по завершенню групи 297 осіб, з них 184 проходили групаналіз, 72 — психодраму, 41 — групи в еклектичному підході. До діагностичного інструментарію увійшли: Опитування щодо інтерперсональних проблем (Inventory of interpersonal problems, IIP), Шкала оцінки симптомів (Symptoms CheckList-90-R, SCL-90-R), визначення терапевтичних цілей. Результати проведеного дослідження показали низку позитивних тенденцій, відзначених вже на перших 11-14 сесіях в усіх трьох групах, які, однак, поки не мали достатнього рівня значущості. Втім, загальний лікувальний ефект досяг значущого рівня в оцінці досягнення цілей терапії самими учасниками груп (Мал. 2).

Мал. 2. Оцінка лікувального ефекту довгострокової групової терапії на ранніх сесіях V. Tschuschke та T. Anbeh [28]

Через 7 років ці ж дослідники разом з P. Kiencke [29] представили подальші дані, отримані в цьому дослідному дизайні, де висвітлили загальний лікувальний ефект довгострокових терапевтичних груп (мал. 3), показавши наявність достовірно сильного та помірного зсуву в усіх досліджуваних показниках.

Мал. 3. Оцінка лікувального ефекту довгострокової групової терапії V. Tschuschke, T. Anbeh, P. Kiencke [29]

Повертаючись до 2000 року, відзначимо M. Gonzales de Chavez, M. Gutierrez, M. Ducaju і J. C. Fraile [10], які представили дані свого порівняльного дослідження терапевтичних груп для шизофренцічних паціентів: стаціонарного та амбулаторного лікування. Група для стаціонарних хворих була відкритою, нараховувала 6-12 осіб, часто поповнювалася новими учасниками, мала 1 постійного терапевта, двох ко-терапевтів та одного спостерігача, зустрічалася 3 рази на тиждень по 1 годині. Група для амбулаторних хворих була напіввідкритою із добровільною участю, планувалася як довготривала, мала одного постійного терапевта, 1-2 ко-терапевтів та одного спостерігача, зустрічалася 1 раз на тиждень по 2 години. Середня кількість групових сесій для кожного учасника дослідження становила 109 (при тривалості терапії в групі — від 4 місяців до 5 років). Процедура дослідження ґрунтувалася на Q-сортуванні 60-ти карток, запропонованих кожному учаснику. На картках було написано речення, що стосуються терапевтичних факторів, виділених Яломом (по 5 речень на кожний фактор): обнадіювання, саморозуміння, універсальність, навчання міжособистісної взаємодії, отримані міжособистісні уміння, ідентифікація, катарсис, спрямування, згуртованість, альтруїзм, прийняття сім’єю та екзистенційний фактор. Учасників просили розкласти картки з відповідними реченнями у 7 стовпчиків за таким принципом: найбільш корисні — 2 шт.; дуже корисні — 6 шт.; доволі корисні — 12 шт.; корисні — 20 шт.; не дуже корисні — 12 шт.; менш корисні — 6 шт.; найменш корисні — 2 шт. Отримані показники в двох вибірках порівнювалися за U-критерієм Манна-Уітні (мал. 4). Додаткові цікаві висновки цього дослідження полягають у отриманих даних про відсутність статистично значущого зв’язку між встановленими терапевтичними факторами груп та кількістю госпіталізацій хворих або кількістю пройдених ними групових сесій.

Мал. 4. Порівняння показників терапевтичних факторів у вибірках стаціонарних (inpatients) та амбулаторних (outpatients) хворих M. Gonzales de Chavez, M. Gutierrez, M. Ducaju, J. C. Fraile [10]

В дещо іншому складі ці ж дослідники (M. Gonzalez de Chavez, I. Garcia-Cabeza, M. Ducaju, E. Chapela [11]) через 11 років опублікували ще одну роботу, виконану в ідентичному дослідному дизайні, де було порівняно стаціонарні і амбулаторні групи хворих на шизофренцію, біполярний афективний розлад та уніполярний афективних розлад із навчальною терапевтичної аналітичною групою.

У 2002 оці D. Kennard, J. Roberts та B. Elliott [16] представили дані свого дослідження ведення експериментальної тренінгової групи із групаналізу через перекладача у м. Санкт-Петербург. Для оцінки можливостей ефективної роботи подібної групи автори склали дослідний дизайн, до якого входили:

  1. рейтингове шкалювання: наприкінці кожного тренінгового дня ведучий групи, перекладач та всі учасники ранжували від 1 до 7 низку особливостей груповий сесій, як-от особисте відчуття того, чи розумів ведучий групи те, що обговорювалося, наскільки доречно впливав на групові процеси тощо;
  2. приклади неправильного перекладу: англомовних учасників, перекладача та ведучого групи прохали щодня надавати приклади неправильного перекладу чи складнощів у перекладі, з якими вони зіткнулися;
  3. переклад аудіозаписів сесій на мову ведучого незалежним перекладачем: дозволило порівняти смисли, передані в усному синхронному перекладі і в неквапному письмовому вигляді.

Результати цього дослідження показали високий рівень порозуміння між учасниками та ведучим і відмітило, що хиби в порозумінні стосувалися більшою мірою культурного контексту, аніж мови як такої.

Другим питанням цих же авторів, яке вони розкрили в іншій роботі цього ж року було те, чи описана ними експериментальна група дійсно була терапевтичною та групаналітичною [17]. Для відповіді на це питання дослідники проводили в кінці кожного тренінгового дня методику Bloch “Найважливіша подія” (Most Important Event Questionaire, MIEQ), ставлячи учасникам такі два питання: 1) “Що було найважливішою подією для Вас, яка сталася на сьогоднішніх сесіях?”, 2) “Чому це стало важливим для Вас?”. Отримані відповіді оцінювалися двома незалежними експертами за відповідністю терапевтичним факторам, запропонованим Яломом, та атрибутам групаналізу, на підставі чого було встановлено: описані учасниками феномени, важливі для них, підтверджують і терапевтичність, і групаналітичність отриманого ними досвіду.

У 2003 році було опубліковане дослідження M. Ammon [1], яка двічі проводила структуроване інтерв’ю та ТАТ в якості ведучої групи, та показала наявність якісного зсуву в показниках обох методик в низці якостей. В подібному дослідному дизайні цього ж року представили дані ефективності 5-ти короткотривалих терапевтичних груп, ведених на принципах та ідеях групаналізу, S. Conway, K. Audin, M. Barkham, J. Mellor-Clark і S. Russell [8]. Вони вимірювали показники різних аспектів особистості та симптоматики учасників груп в трьох періодах:

  • дотерапевтичному;
  • терапевтичному;
  • посттерапевтичному.

В якості засобів вимірювання було використано опитувальники: Опитування інтерперсональних проблем IIP-32 (Inventory of Interpersonal Problems-32, автор Barkham та колеги, 1996), Опитування інтерперсональних проблем “Стилі прив’язаностей” (Inventory of Interpersonal Problems-Attachment Styles IIP-AS, автори Hardy, Barkham, 1994), Коротке опитування щодо симптомів (Brief Symptoms Inventory BSI, автори Derogatis, Melisaratos, 1993), Коротка форма 36 (Short Form-36, SF-36, автори Ware, Sherbourne, 1992) та Опитування про цілі терапії (Aims of Therapy Inventory ATI, автори Shapiro, Barkham, 1993). Із зазначених опитувань SF-36 було повторено під час терапії через 4 та через 8 тижнів роботи групи для виміру: рольових обмежень через емоційне функціонування; соціального функціонування; ментального здоров’я. Опитування про цілі терапії ATI для терапевтичного та посттерапевтичного періодів було перефразовано авторами в Опитування про досягнення в терапії (Benefits of Therapy Inventory, BTI), яке проводилося учасникам щотижня у терапевтичний період. Важливим у цьому дослідному дизайні є те, як саме проводився збір даних: учасникам розсилали тексти опитувань вранці в понеділок і в той же день вони приносили заповнений бланк на групу і поміщали його у спеціальну закриту коробку. Таким чином забезпечувалась конфіденційність та анонімність відповідей. За результатами дослідження автори змогли побудувати дотерапевтичний та посттерапевтичний профілі груп та обрахувати показники ефективності. Наприклад, було засвідчене стійке безперервне підвищення у показниках ментального здоров’я, високий рівень особистого задоволення результатами терапії (мал. 5), у третини учасників — клінічно доведене покращення в симптоматиці.

Мал. 5. Щотижневий графік середньогрупового рівня цілей та досягнень у терапії у дослідженні S. Conway, K. Audin, M. Barkham, J. Mellor-Clark і S. Russell [8]

У 2004 році G. L. Coco, C. Prestano та G. L. Verso [7] представили цікавий дизайн дослідження двох груп, які вів один і той же групаналітик, для оцінки відмінностей у стилі ведення цих груп залежно від цілі роботи, таймінгу та діагнозу учасників. Дослідники провели запис, розшифровку та кодування усіх сесій груп, що не передбачало їхньої присутності на самих сесіях. Спираючись на Код аналізу терапевтичного стилю — Code of Analysis of the Therapeutic Field Style (S.C.A.T.), запропонований Pontalti у 1997 і 1998 роках [цит. за 7] — автори обраховували частоту застосування групаналітиком та учасниками групи інтервенцій певного типу: організаційних, інтерпретативних та зв’язуючих. Попри те, що різниця в тривалості груп завадила вдатися до статистичних обрахунків, питома вага вживання кожного виду інтервенцій у відсотках на кожній сесії групи дозволила побудувати графічну динаміку комунікації в групі. Це дало можливість побачити, наприклад, що у групі, яка не була обмеженою в часі, і групаналітик, і учасники частіше вдавалися до інтерпретативних інтервенцій.

Цього ж року C. Terlidou, D. Moschonas, P. Kakitsis, M. Manthouli, T. Moschona, I. K. Tsegos [27] опублікували результати дослідження особистісних змін по завершенню довтотривалої групаналітичної терапії у групах при Афінському відкритому психотерапевтичному центрі. Методом тесту-ретесту за MMPI та Роршахом автори встановили наявність статистично значущих змін особистостей учасників групи за низкою показників: зменшення клінічної симптоматики, покращення соціальної адаптивності, більш контрольоване вираження емоцій, досягнення зрілості інтерналізованих образів та підвищення здатності до побудови стосунків.

Також у 2004 році були опубліковані часткові результати лонгітюдного дослідження P. Wennberg, R. M. Weinryb, L. Saxon, S. Goransson, M. Bush, E. Skarbrandt [31], предметом якого були особистісні чинники передчасного переривання учасником проходження психодинамічної групової терапії. Автори порівнювали між собою дві вибірки: осіб, що завершили групову терапію, та осіб, що передчасно припинили участь у груповій терапії. Для порівняння вибірок було використано дані учасників із дотерапевтичного тестування на особистісний профіль (за Karolinska Psychodynamic Profile, KAPP) та з опису симптоматики (за SCL-90). Виявлена різниця була незначною, однак у тих, хто передчасно пішов з групової терапії було засвідчено більші труднощі у витримуванні фрустрації, більш викривлений образ тіла та вищий рівень фобічної тривоги.

У 2006 році S. Lorentzen, V. Maar і T. Sorlie [19] опублікували результати 6-річного навчального проекту EGATIN у країнах Балтики, в якій щороку анонімно опитували учасників на предмет їхньої вдоволеності проектом за шкалою від 1 до 7. Такий дослідний дизайн не лише дозволив відстежувати динаміку кожного учасника, але й допоміг уточнити, в яких активностях рівень досягнень відчувається вищим (велика й мала група, теоретичні семінари і т.д.).

Цього ж року вийшла стаття J. Rusted, L. Sheppard, D. Waller [22] з результатами оцінки ефективності експериментальної арт-терапевтичної групи для людей похилого віку з деменцією у порівнянні з контрольною групою зайнятості. У вибраних для дослідної бази центрах упродовж 40 тижнів раз на тиждень водночас проходило дві групи (арт-терапевтична та група зайнятості) за участі до 6 хворих на деменцію осіб. Ведучі групи та психолог проводили індивідуальні діагностичні зрізи рівня депресії, тривоги, соціальної поведінки, здатності до турботи про себе, когнітивних порушень, короткотривалої пам’яті, уваги, а також настрою від відвідування груп. Повтори діагностичних зрізів проводилися: до початку груп, в 10 тижнів роботи групи, в 20, в 40, а потім — через місяць (у 44 тижні) по завершенню роботи групи та через 3 місяці (у 56 тижнів). За результатами, зокрема, два незалежні діагностичні методи засвідчили зростання рівня депресивної симптоматики у групі арт-терапії в той час, як у групі зайнятості жодної подібної динаміки не було встановлено. Додатково автори наводять дані про те, що обидві групи виявилися неефективними щодо когнітивного рівня, пам’яті та уваги хворих на деменцію. Однак обидві групи були корисними в розвитку кооперативної поведінки.

У 2007 році D. Britvic, V. Anticevic, I. Urlic, G. Dodig, B. Lapenda, V. Kekez, I. Mustapic [4] представили дані ефективності груп для 70 ветеранів війни із пост-стресовим травматичним розладом на основі розрахунку різниці в показниках шкал стандартизованих діагностичних методик до та після проведення групи за t-критерієм Стьюдента. Зокрема, вони встановили значуще підвищення у показниках здатності до проблемно-орієнтованого опанування стресу, зниження рівня депресії та помірну тенденцію до підвищення рівня якості життя.

Того ж року L. Brunori, G. Magnani та C. Raggi [6] опублікували власний досвід аналізу трьох груп, використовуючи визначення ключових слів (key words) кожної сесії. Автори вважають, що подібне визначення може бути корисним як для самого групаналітика, так і для супервізійного аналізу й контент-досліджень. Приклад таких слів подано на малюнку 6.

Мал. 6. Приклад таблиці ключових слів L. Brunori, G. Magnani, C. Raggi [6]

У 2008 році свої багаторічні спостереження за роллю двохвилинної перевірки готовності групи (check-in) на початку кожної психоаналітичної сесії підтвердив доволі простим емпіричним дослідженням R. M. Gordon [12]. Він помітив, що коли учасники групи мають до двох хвилин часу в самому початку, щоб побачити одне одного, висловити, що в кого на думці, чи навіть домовитися про тему сесії, то це сприяє формуванню робочого альянсу та істотно знижує опір роботи в групі. Для емпіричної перевірки власного спостереження автор запропонував 15-ти учасникам двох тривалих психоаналітичних груп пройти опитування з 5 запитань про корисність двохвилинної перевірки групи на початку та їхнє ставлення до неї. Отримані дані показали, що всі учасники високо оцінили корисність цих двох хвилин для них самих і що пов’язують їх перш за все з можливістю фокусування групи на певній темі.

У 2009 році L. Johansson та A. Werbart [14] представили дані виконаного дослідження 37 учасників 4-х груп, що функціонували у 1998-2002 роках при Інституті психотерапії у Стокгольмі. Кожна група збиралася щотижня на 1,5 години і керувалася 1 або 2-ма аналітиками. По закінченню груп з кожним учасником під диктофонний запис близько години проводилося напівструктуроване інтерв’ю Особистих теорій (Private Theories Interview, PTI, автори Werbart та Levander, 2005, 2006), спрямоване на збір наративів, конкретних прикладів і епізодів з таких тем: формулювання проблеми, думки про минуле, думки про зцілення, опис змін під час та після терапії. Отримані записи було стенографовано і проаналізовано в такий спосіб:

1) з текстів рядок за рядком виписували коди (ключові слова), порівнювали один з одним між різними досліджуваними особами, розробляли, уточнювали, переформульовували, а семантично подібні коди об’єднували в єдині категорії, графічно відзначаючи первинний кодовий зв’язок;

2) тексти інтерв’ю завантажили до програми якісного аналізу даних ATLAS.ti та з її допомогою визначили в них Одиниці значень (Meaning Units, MU), які відповідають найнижчому рівню категорій. Отримані в результаті зв’язки між категоріями певної особи були збережені для подальшого аналізу кожного учасника (Мал. 7);

Мал. 7. Приклади аналізу даних у дослідженні L. Johansson та A. Werbart [14]

3) коди та категорії з п.1 та 2 порівняли між собою та з текстами інтерв’ю для уточнення формулювань категорій. Кінцеві категорії для кожного інтерв’ю знову завантажили до програми ATLAS.ti та, застосовуючи порівняльний і кластерний аналіз, визначили головні з цих категорій. Плюс такого аналізу в тому, що отримані категорії спираються передусім на мову самих аналізантів, а не на термінологію науковців. Цей аналіз показав, що більшість категорій відображують певні полярні фактори в терапії;

4) вирахували частоти та пропорції вживання кожним аналізантом певних описових та ключових категорій;

5) аналізували інтраперсональні зв’язки між категоріями, завдяки даним по кожному учаснику з п. 2. та п. 3, та припускали інтерперсональні інтеракції між тими, чиї категоріальні зв’язки є подібними у групі.

За результатами дослідження L. Johansson та A. Werbart визначили всього 38 категорій, з яких кожен учасник в середньому використав 9,3. Найчастіше вживаною виявилась категорія “Пережита мною зміна”, яку учасники в 4 рази частіше описували як позитивну, ніж негативну чи відсутню. Категорія “Довколишній світ” стала другою за частотою вжитку і єдиною, що взагалі не мала негативного опису, тобто всі учасники відзначили позитивні зміни в цій категорії. Категорії “Мої дії”, “Моє розуміння” та “Дії учасників групи” мали переважно позитивні описи. Що здивувало самих дослідників найбільше — то це той факт, що категорію “Дії терапевта” використала лише третина учасників і що в ній однакова кількість позитивних і негативних відгуків.

У 2010 році P. Valerio та G. Lepper [30], використавши оригінальний дослідний дизайн, вивчали особливості змін, характерних для жертв сексуального насильства, що відвідують короткострокову та довгострокову терапевтичні групи. В якості контрольної групи виступили особи із переліку очікування на терапію, які відзначили сексуальне насильство як свою ключову проблему. В ході дослідження було показано, що терапевтичний ефект досягається учасниками і при короткострокових групах (підвищення самооцінки, зменшення симптоматики), але в довгострокових групах ефект більш виражений і стосується, крім зазначених показників, ще й зменшення переживань дисоціації, сорому та повної втрати симптоматики. Аналіз стенографічних записів сесій на предмет Ключової теми конфлікту в стосунках (Core Conflict Relationship Theme, CCRT, автори — Luborsky та Crits-Christoph, 1990) показав, якою є динаміка бажань учасників від групи: на початку роботи групи (14 сесій) та в кінці (мал. 8).

Мал. 8. Бажання учасників групи від інших на початку роботи і в кінці [30]

У 2011 році колектив авторів C. Blackmore, D. Tantam, G. Parry і E. Chambers [2] систематизував дані 34 досліджень та 19 клінічних звітів, що стосувалися ефективності групаналізу, психоаналітичних і психодинамічних груп, виконаних після 2001 року. 22 дослідження стосувалися гетерогенних і 12 гомогенних груп, які складалися з учасників із особистісними розладами, розладами харчової поведінки, пост-травматичними стресовими розладами, шизофренією, ускладненням роботи горя та досвідом дитячого сексуального насильства. 21 дослідження було побудоване за даними спостережень за роботою групи. Автори описують такі дослідні моделі вивчення зазначених груп:

  • рандомізоване контрольоване клінічне дослідження (RCT), де учасники розподіляються у групи випадково: таких було 5 і вони показали ефективність групаналізу та психодинамічної групи, однак не були націлені на встановлення переваг цього виду терапії у порівнянні з іншими, не аналітичними;
  • інші контрольовані дослідження, присвячені виявленню часткових аспектів застосування групової терапії: низка їх засвідчила, скажімо, що головна перевага цієї форми роботи спирається на якість групового клімату, особистісні риси та групову згуртованість;
  • обсерваційні дослідження, тобто дослідження із залученням сторонніх спостерігачів, вважаються значимими для оцінки позитивного ефекту роботи групи завдяки діагностуванню стану “до” та “після”, однак потребують використання контрольної групи. На разі подібних досліджень є небагато і вони різняться в вимірюваних показниках, що не дає можливості порівнювати роботу різних груп між собою;
  • якісні дослідження, що спираються на аналіз процесів у кількох схожих за певним показником групах: дозволяють встановити стильові особливості певного групаналітика, вплив конкретних видів інтервенцій ведучого чи учасників на динаміку та ефективність групи.

Одним із цікавих дослідних інструментів для вивчення динаміки групи є мапування (англ. mapping, від map — мапа). Мапування включає графічне зображення розташування учасників групового кола, відмічання певних інтеракцій, винесення тем до обговорення тощо. У 2012 році M. Brown, A. Downie, S. B. Shum [2] використали для мапування групи програмне забезпечення Compendium, розроблене Інститутом Медіа-знань при Відкритому університеті (Knowledge Media Institute at the Open University). Мета додатку Compendium — перекласти звичайні нотатки сесії у зручний візуальний образ, де показано номер сесії, присутніх і відсутніх учасників, їхню стать, основні психоемоційні стани, коментарі щодо інтерпретацій групаналітика та напрями взаємодії учасників. Пілотне дослідження застосування цього додатку показало ті його можливості, які практично неможливо побачити з прозового запису групового процесу, наприклад: учасників, до яких практично не звертаються або які самі практично не звертаються до інших; міцність зв’язків між деякими учасниками; систематичні повтори у настрої учасника (червоним кольором позначене переважання негативних почуттів, скажімо). Ведучий може додавати теги-описи до учасників, в тому числі спільні теги, що показуватиме процес віддзеркалення у групі (мал. 9).

Мал. 9. Зразок мапування першої сесії групаналізу в додатку Compendium [2]

Цікавим і за результатами, і за використаним дослідним дизайном є дослідження зв’язку між вартістю та ефективністю психоаналітичної терапії в групі, опубліковане в 2012 році греками N. ?arapost?li, N. Polyzos та ?. ?. Tsegos [15]. Автори взяли 495 клінічних випадків 1999-го року, які були повністю записані, та поділили їх у чотири групи за результатами терапії: 1) пацієнти, які досягли цілей покращення свого стану та повернулися до свого звичного життя без симптомів, 2) пацієнти, які досягли покращення, але частина симптомів залишилася, 3) пацієнти, які не мали жодних істотних змін, 4) пацієнти, що повторно захворіли або яким був рекомендований інший вид терапії. Підставою для такого розподілу стали дані спостережень, результати психодіагностики до та після, а також думка самих аналізантів. Для кожного учасника дослідження була вирахувана вартість однієї терапевтичної години, яку він сплачував упродовж всього періоду. Отримані дані (мал. 10) показують, що група пацієнтів, яка досягла покращення і повністю позбулася симптомів у середньому пройшла найтривалішу терапію та оплачувала її найбільшою вартістю.

Мал. 10. Середні показники тривалості та вартості групової терапії для груп різного рівня ефективності N. ?arapost?li, N. Polyzos та ?. ?. Tsegos [15]

У цьому ж 2012 році опублікували дані свого дослідження ефективності системно-центрованої групової терапії для великих груп R. M. O’Neill, M. J. Constantino і J. MogleDoes [20]. Використовуючи розширену вибірку учасників великих груп двох років, вони зібрали дані низки діагностичних методик для перевірки зв’язків отриманих показників з опитувальником автора методу системно-центрованої групової терапії.

У 2013 році R. Schoellberger та L. Pozzi [24] представили клінічні звіти із двох виконаних ними досліджень роботи середніх груп із психотичними пацієнтами. Перше дослідження фокусувалося на особливостях самовизначення пацієнтів, які: 1) приймають медикаментозне лікування і відвідують середню групу; 2) лише приймають медикаментозне лікування. Сформовані тим самим контрольна і експериментальна групи порівнювалися за Шкалою оцінки симптомів (Symptom Check List-90-R, SCL-90-R, автор — Franke, 1995). Результати показали, що відвідування середньої групи спричинило статистично значущу відмінність пацієнтів за всіма шкалами, окрім шкали соматизації: істотне покращення у рівні обсесивного мислення, переживанні небезпеки соціальних контактів, депресії, тривоги, агресивності, неприязні, фобій, параноїдного мислення, психотизму. Друге дослідження було виконане одноосібно L. Pozzi і полягало в індивідуальній оцінці учасниками середньої групи цінності кожної сесії за Опитуванням цінності (Appreciation Inventory, автор — Jagher, 2006). Результати показали, що 78% психотичних пацієнтів оцінюють свій досвід роботи в групі як позитивний і 58% відзначали покращення свого настрою одразу по закінченню сесії. Крім того, це дослідження залучило статистику психіатричного закладу, де ці пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні, і відзначило суттєву позитивну динаміку в зменшенні кількості агресивних епізодів поза групою.

Цього ж року задля обґрунтування ефективності групової реп-терапії (з прослуховуванням, обговоренням та інтерпретуванням улюблених реп-виконавців) для афроамериканських підлітків, що потребують розвитку просоціальних навичок, A. DeCarlo [9] порівняв показники її результативності з аналогічними у класичній груповій терапії та обрахував рівні статистично достовірної значущості розвитку низки показників (мал. 11).

Мал. 11. Порівняльна таблиця результативностей реп-групи та класичної групової терапії A. DeCarlo [9]

У 2014 році колектив авторів B. Restek-Petrovic, A. Bogovic, N. Oreskovic-Krezler, M. Grah, M. Mihanovic та E. Ivezic [21] вивчали особливості терапевтичних факторів у групаналізі груп різної тривалості, учасниками яких були психотичні пацієнти. Гомогенну вибірку було розподілено в 4 види груп, одна з яких тривала до 6 місяців, друга від 6 місяців до 2 років, третя від 2 до 5 років, а четверта — понад 5 років. Авторів цікавила різниця в оцінці ключових терапевтичних факторів роботи групи залежно її від тривалості. Для такого дослідження використовувалося Q-сортування карток Ялома. В результаті було встановлено, зокрема, що тривалість групи прямо пов’язана з цінністю катарсичних переживань учасників. Потреба ж у тому, щоб відчути прийняття себе своєю родиною найбільш актуальна для найбільш короткотривалої групи (до 6 міс.) та для найбільш довготривалої (понад 5 років). Жінкам, на відміну від чоловіків, більш притаманно цінувати групу за надання надії.

2015-го року T. S. Inderhaug і S. Karterud [23] для аналізу відеозапису трьох групаналітичних сесій, розшифрованих також і текстами, застосували метод Тематичного аналізу — Thematic Analysis (TA), посилаючись на Howitt & Cramer (2007) та Braun & Clarke (2006) як його розробників. Цей вид дослідного дизайну передбачав, що дослівний текст сесій спершу було змінено задля досягнення конфіденційності учасників, після чого його було обговорено на супервізіях та з самими групаналітиками, що вели сесії. На підставі зазначеного, дослідники мали змогу в подальшому виділити ключові теми сесій, а згодом — кодувати та групувати теми в більш інтегративні, звіряючи їх також і з теоретичним поглядом на груповий процес. В результаті дані сесій із полотна групової комунікації було перетворено на ланцюжок ключових (ядерних) тем, які було звірено із самими групаналітиками. Такий підхід дозволив дослідникам побачити в тому числі й хаотичні процеси, що вийшли з-під контролю ведучих груп.

В 2016 році K. Bledin, M. Loat, A. Caffrey, K. B. Evans, B. Taylor та M. Nitsun [3] для розв’язання питання впливу групаналізу на осіб з серйозними та стійкими психічними розладами використали спрощену версію діагностичної методики Bloch (1979) із визначення “Найважливішої події” — “Most important event” (MIE), яку пропонували учасникам виконати на кожній сесії. Кожен учасник в колі групи мав відповісти на питання про те, що для нього було найважливішою подією на сьогоднішній зустрічі групи, а його відповідь записувалася на фліпчарті. В результаті дослідники зібрали дані 192 рази з 11-ти обмежених у часі та 3-х необмежених у часі груп. Подальша робота з отриманими даними дозволила виділити 52 універсальні коди-відповіді, що відповідають 14-ти підтемам та 5-ти найбільш загальним темам: 1) бути частиною групи, 2) спілкування, 3) допомога та підтримка, 4) надія на майбутнє, 5) стосунки.

Зрештою, у 2017 році ізраїльські вчені S. Shulman, R. Rozen-Zvi, Z. Almog, S. Fennig, T. Shavit-Pesach [26] представили дані дослідження ефективності роботи коротких груп (16-18 сесій) з молодими людьми в стані дистресу, які мали труднощі в досягненні цілей. Групи складалися з 6-8 осіб, проводилися тривалістю в 1,5 години терапевтами-жінками. Контрольну групу дослідження склали 10 молодих людей з аналогічними психологічними труднощами та демографічними показниками із списку очікування (які звернулися по психологічну допомогу і чекають своєї черги впродовж 15 тижнів щонайменше). І експериментальна, і контрольна групи пройшли діагностичне обстеження до та після клінічної частини дослідження. Результати показали, поміж іншого, що рівень депресії знизився в учасників терапевтичної групи та підвищився у тих, хто перебував у списку очікування. Також учасники групи чіткіше окреслили свої цілі для роботи та романтичних стосунків та відзначили зростання здатності до прийняття рішень.

Спроба відстежити в зазначених 29-ти статтях загальні тенденції у використанні дослідних дизайнів представлена у вигляді таблиці (Таб. 1).

Особливості дизайну емпіричного дослідження Кількість опублікованих досліджень
Тестування учасників групи до та після терапії 12
Тестування учасників групи під час терапії 12
Ретестування учасників групи через певний час після завершення терапії 1
Ретроспективна оцінка групи учасниками: до та після 1
Ретроспективна оцінка групи учасниками: результати терапії 2
Аналіз аудіозапису сесій 5
Аналіз відеозапису сесій 2
Аналіз стенограм сесій 6
Порівняння експериментальної (-них) та контрольної груп 12

Таблиця 1. Частоти використання певних особливостей дизайну емпіричних досліджень у проаналізованих публікаціях

В цілому ж аналіз поданих дослідних дизайнів сформував кілька вражень:

  1. Питання ефективності групаналізу, психоаналітичної та психодинамічної групової терапії є ретельно дослідженим інституціями як-от IGA, EGATIN та національними науковими установами низки країн в межах дослідних програм, однак, як постійно відзначає у своїх роботах S. Lorentzen, галузі бракує більш фокусованих досліджень: і спрямованих на вивчення ефективності групаналізу для специфічних когорт суб’єктів (з порушенням харчової поведінки, з соціальною дезадаптованістю, з тривожністю тощо), і покликаних з’ясувати певні часткові феномени групового процесу, які на сьогодні сформульовані лише в теорії.
  2. Опрацьовані дослідження показують доволі оригінальні втілення дослідних ідей, в тому числі із залученням спеціального технічного та програмного забезпечення, без якого низку даних неможливо було б встановити. Автори вказують, що подібні дослідження великою мірою завдячують національним та приватним грантовим програмам, здатним забезпечити фінансову частину досліджень.
  3. Низка досліджень, найбільш масштабних в обсязі опрацьованих вибірок, посилаються на національні банки даних або на бази певних асоціацій, в яких зібрано звіти про роботу з кожним аналізантом: дані діагностики, інтерв’ю, записи сесій чи спостережень. Подібні банки даних істотно спрощують можливості проведення досліджень. Кілька досліджень описували дизайн, де дослідники розіслали інструкції усім ліцензованим фахівцям країни з пакетом опитувань, які вони мали передати своїм пацієнтам. Отже, йдеться не про готову базу даних, але про мобільність і дієвість професійної спільноти, де така співпраця практиків можлива.

В цілому ж розгляд порушеного в доповіді питання планується в найближчий час продовжити на ґрунті аналізу інших наукових джерел, що спеціалізуються з групаналізу та групової психоаналітичної терапії.

 

Перелік використаної літератури:

  1. Ammon M. Psychological Studies on Human Structural Dance // Group Analysis. — 2003. — № 36.2. — P. 288—306.
  2. Blackmore C., Tantam D., Parry G., Chambers E. Report on a Systematic Review of the Efficacy and Clinical Effectiveness of Group Analysis and Analytic/Dynamic Group Psychotherapy // Group Analysis. — 2012. — № 45.1. — P. 46—69.
  3. Bledin K., Loat, M., Caffrey A., Evans K. B., Taylor B., Nitsun M. ‘Most Important Events’ and Therapeutic Factors: An Evaluation of Inpatient Groups for People with Severe and Enduring Mental Health Difficulties // Group Analysis. — 2016. — № 49.4. — P. 398— 413.
  4. Britvic D., Anticevic V., Urlic I., Dodig G., Lapenda B., Kekez V., Mustapic I. Psychotherapeutic Treatment Program for Post-traumatic Stress Disorder: Prospective Study of 70 War Veterans // Group analysis. — 2007. — № 40.4. — P. 507—522.
  5. Brown M., Downie A., Shum S. B. Mapping the Matrix: Using Compendium as a Tool for Recording the Analytic Group // Group Analysis. — 2012. — № 45.1. — P. 99 —115.
  6. Brunori L., Magnani G., Raggi C. Supervision Between Rituals: Creativity and the Development of the Reflective Function // Group Analysis. —2007. — № 40.2. — P. 216 —235.
  7. Coco G.L., Prestano C., Lo Verso G. A Therapist’s Different Style of Intervention in Two Group Treatments // Group Analysis. — 2004. — № 37.4. —P. 536—555.
  8. Conway S., Audin K., Barkham M., Mellor-Clark J., Russell S. Practice-based Evidence for a Brief Time-intensive Multi-modal Therapy Guided by Group-analytic Principles and Method // Group Analysis. — 2003. — № 36.3. — P. 413—435.
  9. DeCarlo A. The Rise and Call of Group Rap Therapy: A Critical Analysis from its Creator // Group Analysis. — 2013. — № 46.2. — P. 225—238.
  10. Gonzales de Chavez M., Gutierrez M., Ducaju M., Fraile J. C. Comparative Study of Therapeutic Factors of Group Therapy in Schizofrenic Inpatients and Outpatients // Group Analysis. — 2000. — № 33.2. — P. 251—264.
  11. Garcia-Cabeza I., Ducaju M., Chapela E., Gonzalez de Chavez M. Therapeutic Factors in Patient Groups with Psychosis // Group Analysis. — 2011. — № 44.4. — P. 421—438.
  12. Gordon R. M. The Two-Minute Check-in at the Beginning of Psychoanalytic Group Therapy Sessions // Group Analysis. — 2008. — № 41.4. — P. 366—372.
  13. Heinzel R., Breyer F., Klien T. Outpatient Psychoanalytic Individual and Group in a Nationwide Catamnestic Study in Germany // Group Analysis. — 2000 — № 33.3. — P. 353—372.
  14. Johansson L., Werbart A. Patients' Views of Therapeutic Action in Psychoanalytic Group Psychotherapy // Group Analysis. — 2009. — № 42.2. — P. 120—142.
  15. ?arapost?li N., Polyzos N., Tsegos ?. ?. The Cost of Therapy Services Provided by a Day Psychotherapy Unit // Group Analysis. — 2012. — № 45.4 — P. 515—535.
  16. Kennard D., Roberts J., Elliott B. Group-analytic training conducted through a language interpreter: are we understanding each other? // Group Analysis. — 2002. — № 35.2. — P. 209—235.
  17. Kennard D., Elliott B., Roberts J., Evans С. Group-analytic training conducted through a language interpreter: is the experience therapeutic? Is it group-analytic? // Group Analysis. — 2002. — № 35.2. — P. 237—250.
  18. Lorentzen S. Assessment of change after long-term psychoanalytic group treatment: prezentation of a field study of outpatients from privat psychiatric practice // Group Analysis. — 2000. — № 33.3. — P. 373—396.
  19. Lorentzen S., Maar V., Sorlie T. Training Program in Group Analysis in the Baltic States: Six Years’ Experience // Group Analysis. — 2006. — № 39.4. — P. 494—516.
  20. O’Neill R. M., Constantino M. J., Mogle J. Does Agazarian’s Systems-Centered® Functional Subgrouping Improve Mood, Learning and Goal Achievement? A Study in Large Groups // Group Analysis. — 2012. — № 45.3. — P. 375—390.
  21. Restek-Petrovic B., Bogovic A., Oreskovic-Krezler N., Grah M., Mihanovic M., Ivezic E. The Perceived Importance of Yalom’s Therapeutic Factors in Psychodynamic Group Psychotherapy for Patients with Psychosis // Group Analysis. — 2014. — № 47.4. — P. 456—471.
  22. Rusted J., Sheppard L., Waller D. A Multi-centre Randomized Control Group Trial on the Use of Art Therapy for Older People with Dementia // Group Analysis. — 2006. — № 39.4. — P. 517—536.
  23. Sagen Inderhaug T., Karterud S. A Qualitative Study of a Mentalization-based Group for Borderline Patients // Group analysis. — 2015. — № 48.2. — P. 150—163.
  24. Schoellberger R., Pozzi L. Median Group® in a Psychiatric Outpatient Service and in a Psychiatric Diagnosis and Treatment Service (SPDC) // Group Analysis. — 2013. — № 46.2. — P. 178—182.
  25. 25. Seidler G. The self-relatedness construct: empirical verification via observation in the context of inpatient group therapy // Group Analysis. — 2000. — № 33.3. — P. 413—432.
  26. Shulman S., Rozen-Zvi R., Almog Z., Fennig S., Shavit-Pesach T. Effects of Group Psychotherapy on Young Adults’ Romantic and Career Functioning // Group Analysis. — 2017. — doi: 0533316416685629
  27. Terlidou C., Moschonas D., Kakitsis P., Manthouli M., Moschona T., Tsegos I. K. Personality Changes after Completion of Long-term Group-Analytic Psychotherapy // Group Analysis. — 2004. — № 37.3. — P. 401—418.
  28. Tschuschke V., Anbeh T. Early treatment effects of long-term outpatients group therapies — first preliminary results // Group Analysis. — 2000. — № 33.3. — P. 397—411.
  29. Tschuschke V., Anbeh T., Kiencke P. Evaluation of Long-term Analytic Outpatient Group Therapies // Group analysis. — 2007. — № 40.1. — P. 140—159.
  30. Valerio P., Lepper G. Change and Process in Short and Long-term Groups for Survivors of Sexual Abuse // Group Analysis. — 2010. — № 43.1. — P. 31—49.
  31. Wennberg P., Weinryb R. M., Saxon L., Goransson S., Bush M., Skarbrandt E. Personality, Levels of Psychological Distress and Premature Termination of Psychodynamic Group Therapy: Results from a Prospective Longitudinal Study // Group Analysis. — 2004. — № 37.2. — P. 179—185.

 

До загального списку публикацій

 

Назад