Соціально-психологічні передумови реінтеграції внутрішньо переміщених осіб в соціум

Д. І. Головченко

аспірант,
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

 

Збройний конфлікт на сході нашої держави та руйнування інфраструктури цілого регіону призвели до вимушеного переміщення із нього великих груп населення. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» – «Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру» [12].

Згідно з даними Міністерства соціальної політики України станом на 6 червня 2016 року за весь період від початку військових дій із Донецької, Луганської областей, а також Автономної республіки Крим та міста Севастополь до безпечних регіонів України виїхало 1 785 740 вимушених переселенців або 1 445 660 сімей [10]. За даними Центру моніторингу з питань внутрішньо переміщених осіб Норвезької ради з питань біженців, яка є провідним ресурсом інформації та аналізу проблем внутрішньо переміщених осіб в світі, Україна посідає восьме місце в світі за кількістю вимушених переселенців після Південного Судану та Нігерії [11].

У такій ситуації гостро постає питання щодо соціально-психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб до нових умов життя, їх реінтеграції в соціум. Зазначене коло проблем є однією з нагальних потреб українського суспільства, що постійно підкреслюється міжнародними, громадськими та урядовими організаціями. Необхідною умовою реінтеграційних процесів є їх всебічний і виважений науковий аналіз. Зокрема, в Росії, дослідження зазначених проблем вже становить окремий науковий напрямок. Вітчизняна наука лише приступає до розгляду цих важливих соціально-психологічних процесів.

Військові дії на сході України призвели до появи в нашому суспільстві нової соціальної групи – внутрішньо переміщених осіб або «вимушених переселенців», «біженців». Поява такої соціальної групи і необхідність їх соціально-психологічної адаптації та реінтеграції стає новим викликом для нашої держави.

З погляду наукового аналізу і дослідження суті соціально-психологічних процесів, якими супроводжуються зазначені явища, особливий інтерес становить вивчення соціально-психологічних умов пристосування людини до нових обставин життя.

Залежно від того, до якої мети прагне певна група людей за конкретних умов своєї життєдіяльності, визначають різні види пристосування.

Соціально-психологічне пристосування або адаптація – це процес набуття людьми певного соціально-психологічного статусу, оволодіння тими чи іншими соціально-психологічними рольовими функціями. В процесі соціально-психологічної адаптації людина намагається досягнути гармонії між внутрішніми та зовнішніми умовами життя і життєдіяльності. По мірі її здійснення підвищується адаптованість особистості. При повній адаптованості досягається адекватність психічної діяльності людини заданим вимогам середовища і її діяльності в тих чи інших умовах [5].

Отже, адаптація – це здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, людей, події, вчинки (свої та інших), а також готовність спілкуватися, вчитися, регулювати власну поведінку відповідно до вимог, норм і традицій бажаного культурного середовища.

Поряд з терміном адаптація в науковій літературі застосовується термін «переадаптація» [5, с. 14], під яким розуміється процес перебудови особистості при корінних змінах умов та змісту її життя і життєдіяльності (наприклад – перехід з мирного на військовий час). При неможливості переадаптації особистості відбувається її дезадаптація. Адаптація і переадаптація відрізняються лише ступенем перебудови особистості. Переадаптація відбувається там, де цінності, смислові утворення особистості, її цілі та норми, потреби та мотивація в цілому перебудовуються (або потребують перебудови) на протилежні по змісту, способам, засобам реалізації, або змінюються в значній мірі. При переадаптації особистість може потребувати реадаптації, якщо відбувається перехід в попередні умови її життєдіяльності.

Соціально-психологічна адаптація є динамічним процесом, реакцією на постійну зміну умов життєдіяльності, а її ефективність залежить від того, наскільки адекватно особистість сприймає себе та зовнішній світ, свої соціальні відносини і можливість їх конструювання, наскільки особистість здатна до змін в різних сферах життя (робота, навчання, побут).

Передумовою соціально-психологічної адаптації є, на нашу думку, психологічна готовність особистості визначити можливі варіанти доцільності власної поведінки – як актуальної, так і потенційної. Цей вибір зумовлює різні особистісні стратегії адаптивної поведінки. При цьому, суттєвим чинником, що впливає на пристосування людини до дійсності, яка змінюється, є те, яку позицію особистість займає «спостерігача» або «активного діяча».

Так, важливим для нашого дослідження поняттям є адаптивність особистості. Адаптивність є інтегративною якістю, що характеризує ступінь адаптації особистості і визначається відповідністю адаптації, відносною невідповідністю (неадаптивність) або крайнім ступенем невідповідності та відсутності можливості адаптації (дезадаптивність) між цілями, прагненнями особистості та досягненими результатами.

Ступінь адаптивності пов’язаний з особливостями вибору і постановки цілей, узгодженості цілей результатів і засобів досягнення. Неадаптивність пов’язана з тим, що прагнення та цілі особистості не узгоджуються з її вчинками, засоби – з їх застосуванням, прагнення до дії та задуми – з результатами. Неадаптивність нерідко викликається невідповідністю рівня домагань особистості її реальним можливостям, заниженою самооцінкою, відсутністю навичок спілкування, а також впливом афективних переживань, психотравм, стресів, екстремальних ситуацій [6].

Суттєвий вплив на соціально-психологічну адаптивність вимушених переселенців в Україні відіграє такий важливий чинник, як психологічна безпека особистості, оскільки потреба у відчутті захищеності є базовою життєвою потребою людини [3].

Під «психологічною безпекою» розуміється такий «стан суспільної свідомості», при якому як суспільством в цілому, так і кожною окремою особистістю, власна якість життя сприймається адекватною та надійною, так як цей стан надає реальні можливості щодо задоволення різноманітних потреб членів соціуму сьогодні, а також основи бути впевненими в майбутньому [8, с. 133]. Психологічна безпека виконує такі функції, як врівноваження індивіда із зовнішнім середовищем, збереження внутрішньої рівноваги організму та психіки; інтегрування та регулювання психічних процесів та станів, організації життєдіяльності індивіда; орієнтації особистості в соціальному середовищі і життєвих обставинах [8].

Крім цього, в процесах соціально-психологічної адаптації, на нашу думку, існують такі чинники, які не є явними, але становлять «фундамент» цих процесів в умовах суспільної кризи.

Таким «фундаментом» виступають динамічні процеси ідентичності особистості (піздньолат. identicus – тотожній), тобто особистісної власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, стійкого образу «Я» [6, с. 40].

Особистісна ідентичність є основою ефективної спрямованої діяльності людини є. Це стабільний образ «Я», усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Ідентичність є тими «окулярами», через які особистість сприймає як зовнішній, так і власний, внутрішній світ.

Базисною соціальною функцією соціальної ідентифікації є включення в систему соціальних взаємозв’язків, намагання індивіда злитись зі спільнотами та групами, які забезпечать захист їх життєвих інтересів; основних потреб в самозбереженні, розвитку та самовираженні перед лицем реальної або уявної загрози притиснення базисних потреб іншими групами, спільнотами, або індивідами.

Саме елементи особистісної ідентичності (цілі, цінності, переконання) є за твердженням А. Ваттермана основою свідомого спрямування життя людини, його смислоутворення, а також формування нового фундаменту для подолання будь-яких психічних криз [7].

Узагальнення думок вчених (З. Фрейд, Е. Еріксон, А. Ваттерман, Дж. Марсіа, Дж. Мід та ін. [7]) дає змогу зробити висновок, що в структурі особистості ідентичність є головним соціально-психологічним механізмом пристосування людини до певних умов спілкування та взаємодії з членами референтних соціальних груп.

Процес розвитку ідентичності Еріксон розуміє як «сортування» різних взаємопов’язаних елементів - об’єктів зовнішнього світу, з якими особистість стикається в ході своєї соціалізації. Для кожної людини ці елементи утворюють унікальну психологічну конструкцію, «унікальний гештальт поведінки» [7, с. 517].

Розвиток ідентичності є нелінійним, він проходить через кризи ідентичності, коли виникає конфлікт між даною конфігурацією елементів ідентичності і відповідним способом «висування» себе до зовнішнього світу з врахуванням змін у біологічних та соціальних умовах існування індивіда. Для виходу із такої кризи людина має докласти зусиль, аби знайти та прийняти нові цінності, види діяльності.

Щодо змісту ідентичності Еріксон, дає таке визначення: «це конфігурація, яка виникає під час успішного його синтезу і ресинтезу протягом дитинства. Ця конфігурація поступово об’єднує конституційні задатки, базові потреби, здібності, значущі ідентифікації, ефективні захисти, успішні сублімації та постійні ролі» [7, с. 472].

Близьку до цього позицію займав Дж. Марсіа. Він визначав ідентичність, як внутрішню самоутворювану динамічну організацію потреб, здібностей, переконань та індивідуального досвіду [7, с. 412]. В усіх можливих ситуаціях вона залишається тотожною самій собі, зберігаючи первісну домінантну ідею свого утворення.

Динаміку розвитку ідентифікації в умовах нестабільного суспільства досліджував Петер дю Приз. Він розробив «стратегічну» теорію соціальної ідентичності. Результати цих досліджень становлять безпосередній інтерес у плані досліджуваної нами проблеми [7, с. 605].

Так, Приз зазначає, що ідентифікація є цілеспрямованим, або стратегічним процесом. «Кожен акт ідентифікації здійснюється з певної позиції та слугує певній цілі, наприклад, щоб зрозуміти світ, закріпити свою позицію “Я’’, знайти союзників, відділити самих себе від тих, кого вважать відкинутими, щоб догодити деспотичному батькові або “досягти позитивної соціальної позиції” » [7, с. 605].

Цілі, а точніше шляхи їх досягнення, Приз назвав «проектами» [7, с. 605]. Проекти є намаганням відчути бажану стабільність. Якщо ми знаємо проекти особистості, ми розуміємо спрямованість її життя. Коли нам відомі колективні проекти, ми розуміємо який світ цей колектив намагається будувати.

Зокрема, в умовах нестабільного суспільства (наприклад, розлад економіки, поява воєнізованих груп) відбуваються процеси «психосоціальної акселерації», коли, індивідуальні трагедії «накопичуються» і «політизуються», а групи потерпілих – «поляризуються», тобто не залишаються однорідними [7, с. 611].

Психологічним наслідком цих «активаторів» стають почуття тривожності, страху, постійний стан «пошуку ворога», декларування потреби «сильного лідера» та ін., яким піддаються чисельні групи населення [7, с. 611].

Фактично, в умовах середовища, яке швидко змінюється, особистість зазнає краху або деформації соціально-психологічної ідентичності, що значно посилюється впливом наслідків військових дій.

Втрата людиною своєї ідентичності супроводжується спустошенням арсеналу внутрішніх сил для підтримки процесів самоорганізації, саморегулювання тощо.

«Одна із складових особистісної психологічної кризи, – пишуть О.Г. Злобіна і В.О. Тихонович, втрата соціальної ідентичності, звичної тотожності себе, свого «Я» з певними соціальними об’єктами-орієнтирами: суспільством, професією способом життя, мовою, національністю, політичною позицією тощо. Без такої ідентичності людина випадає з системи соціальних координат, її підхоплює швидкоплинний потік подій, що спричиняє хаотичний пошук необхідного захисту, який нерідко виливається в агресію, протиправні вчинки, прагнення «сильної руки», ностальгію за «світлим минулим» [2, с. 9].

Підсумовуючи, слід виділити думку, що втрата людиною ідентичності має наслідком невідповідність її поведінки нормативним вимогам соціального середовища, до якого вона прагне. Зруйнована система ідентичності є причиною значних, а то і нездоланних труднощів у спробах особистості пристосуватись до суттєво змінених умов життєдіяльності та праці. Подолати ці труднощі на рівні певної практичної діяльності та відтворення власного життєвого світу можна лише шляхом поновлення психічної структури самосвідомості з функцією сприймання та збереження такої людської властивості, як тотожність самій собі, незмінність певних її ознак.

Таким чином, на нашу думку, переживання руйнівних процесів в структурі ідентичності доводиться визнати масовим явищем у середовищі тимчасово переміщених мешканців України.

При цьому слід зазначити, що наступне відтворення ідентичності не може бути копією її первісного формування, коли «будівельний матеріал» для неї виокремлювався кожного разу з величезної множини різноманітних паттернів, які, на думку самої людини відповідали більшою або меншою мірою її прагненням до створення власного образу «Я».

Отже, процес формування і наступних проявів ідентичності включає використання певних засобів для ідентифікації індивідом, оцінювання та остаточного вибору цінностей, цілей та переконань, тобто змісту елементів ідентичності.

На відміну від первинної (дитячої) ідентичності кожний елемент ідентичності на етапі її відновлення (реідентифікації) стосується не до всього життя людини відразу, а лише певної його сфери.

А. Ваттерман вважає, що такими «найбільш значущими» для людини сферами є:

  1. обрання професії;
  2. прийняття релігійних і моральних переконань;
  3. вироблення політичних поглядів;
  4. прийняття набору соціальних ролей, спрямування очікувань від сімейного життя [7, с.474].

При цьому, формування вторинної ідентичності не є одиноким фактом. Воно завжди описується як серія взаємопов’язаних виборів, під час яких людина обирає свій особистісний зміст для домінантного набору елементів ідентичності.

Ідентичність корелює з самовизначенням людини, її життєвими цілями, цінностями, переконання, які виступають її елементами. Ці елементи формуються через вибір серед можливих варіантів у період кризи ідентичності та є визначальними для смислу життя. Процес формування та існування ідентичності включає в себе шляхи, за допомогою яких людина ідентифікує, оцінює, відбирає цінності, цілі та переконання. До того ж, ідентичність слід розглядати разом із розкриттям змісту її елементів, кожен з яких належить до певної сфери життя.

На думку Ватермана, формування ідентичності є сукупністю взаємопов’язаних виборів, через які людина обирає свої власні цілі, цінності, переконання. При цьому, такий процес, може мати й зворотний напрямок розвитку, тобто повертатися на більш ранні рівні. Якщо життєві цілі, цінності та переконання втрачають свою життєву силу, то, як наслідок, втрачається почуття ідентичності [7, с. 474].

Отже, гуманітарна місія організації життєдіяльності людей, переміщених зі cходу України, полягає в тому, щоб зберегти або відновити психічну стабільність та здоров’я кожної особистості, що безпосередньо пов’язано із відродженням її життєвого світу – цілісного та впорядкованого, інакшого ніж вже зруйнований, але спрямованого на те, щоб стати також звичним, прийнятим, своїм.

Як підкреслює Т.М. Титаренко, життєвий світ особистості є специфічним власним світом, в якому встановлюється певне співвідношення зовнішнього світу та світу внутрішнього. На цій основі викристалізовуються відносини з близькими та малознайомими людьми, з друзями і ворогами, певні матеріальні обмеження та моральні стимули, актуальний психічний стан [6, с. 33].

Функцію саморегуляції життєвого світу людини може відігравати її ставлення до своєї статі, віку, ставлення до своїх творчих можливостей, до свого образу «Я» у цілому.

«Саме особистість, - з її планами, установками, потребами та підсвідомими імпульсами визначає ракурс, в якому людина бачить зовнішній світ» [6, с. 33].

Отже, важливим науковим завданням є відновлення життєвого світу з орієнтацією не лише на психічну стабільність, психологічну безпеку, але і психологічне благополуччя.

За К. Ріфф психологічне благополуччя – багатофакторний конструкт, що відображує ступінь спрямованості людини на реалізацію основних компонентів позитивного функціонування (особистісного зростання, самоcприйняття, управління навколишнім середовищем, автономії, цілей в житті, позитивних відносин з оточуючими), а також ступеня реалізованості цієї спрямованості, що суб’єктивно виражається у відчутті щастя, задоволеності собою та своїм життям [9].

Психологічне благополуччя досягається за умови психічної стабільності та здоров’я (злагодженість психічних функцій та процесів), що дозволяє особистості формувати позитивне самоcприйняття та відповідну систему відносин із оточенням – із людьми різного віку, належними до різних соціальних груп.

В рамках теорії акультурації (процес, якого зазнає індивід у відповідь на зміну культурного контексту) Дж. Беррі було запропоновано інтеграцію, як найбільш «позитивну» стратегію пристосування. Так, інтеграція за Беррі це коли кожна із взаємодіючих груп і їх представники зберігають власну культуру, але одночасно встановлюють тісні контакти з іншою культурою [4, с. 382].

Таким чином, соціально-психологічна реінтеграція (лат. integration – відновлення, поповнення, від integer ¬¬– цілий) є стороною процесу розвитку особистості або групи, що пов’язана з об’єднанням в одне ціле різнорідних частин та елементів, а також означає наявність впорядкованих відносин між індивідами, групами, організаціями.

Висновки. Отже, як відомо, жити у суспільстві і водночас бути вільним від суспільства неможливо. Соціальне середовище та обставини такою ж мірою творять людей, якою люди творять ці обставини. Це, зокрема, означає, що не дивлячись на складність будь-якої кризової ситуації, кожна задіяна в ній людина є носієм більш або менш розвиненої самосвідомості, яка актуалізується у відповідній системі ведучих цілей, цінностей та переконань особистості.

Таким чином, «Я-концепція» особистості може бути представлена як когнітивна система, що виконує роль регуляції поведінки в певних умовах. Вона включає в себе дві основні підсистеми: особистісну ідентичність та соціальну ідентичність. Особистісна ідентичність є відображенням фізичних, інтелектуальних, моральних особистісних рис, соціальна ідентичність – складається із окремих ідентифікацій і визначається належністю людини до різних соціальних категорій – раса, національність, клас, стать та ін. Поряд з особистісною ідентичністю, соціальна виявляється важливим регулятором самосвідомості та соціальної поведінки.

Соціальну ідентичність людина отримує здебільшого ззовні, виходячи з певних соціальних уявлень, тому недостатнім було б сконцентруватись лише на вивченні внутрішніх процесів в межах особистісного підходу, важливим є саме соціально-психологічне дослідження умов реінтеграції внутрішньо переміщених осіб.

Конструктивним шляхом реінтеграції внутрішньо переміщених осіб, є, на нашу думку, пошук таких закономірностей корекції «Я-концепції», що дозволить відкрити нові шляхи до саморозвитку та самовдосконалення особистості.

 

Література

  1. Березин Ф.Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека / Феликс Борисович Березин. – Ленинград: Наука, 1988. – 270 с.
  2. Злобіна О.Г., Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності / О.Г. Злобіна, В.О. Тихонович. – НАН України, Ін-т соціології. – Київ: 1996.- 100 с.
  3. Хьел Л. Теории личности (Основные положения, исследования и применение) / Л. Хьел, Д. Зиглер. – СПб.: Питер Пресс, 1997. – 608 с.
  4. Кросс-культурная психология. Исследования и применение / [сб. науч. трудов / науч.ред. Киселевская А.А. и др.]. – Пер. с англ. Харьков: Изд-во Гуманитарный центр, 2007. – 560 с.
  5. Социальная психология: словарь-справочник / [авт.-состав. Крысько В.Г.]. – Мн.: Харвест, 2004. – 688 с.
  6. Психологія особистості: словник-довідник / [за ред. Горностай П.П., Титаренко Т.М..]. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
  7. Психология самосознания. Хрестоматия / [ред. -состав. Райгородский Д.Я.]. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ- М», 2000. – 672 с.
  8. Рощин С.К. Психологическая безопасность: новый подход к безопасности человека, общества и государства/ С.К. Рощин, В.А. Соснин // Российский монитор – 1995. –№6.– С. 133-145. – Режим доступу до журн. : http://www.bookap.by.ru/psywar/grachev/g16/shtm.
  9. Ryff C.D. The structure of psychological well-being revisited // Ryff C.D., Keyes C.L. / Journal of Personality and Social Psychology. – 1995. – Vol. 69, No 4. – P. 719-727. – Режим доступу до журн. : http://www.midus.wisc.edu/findings/pdfs/830.pdf.
  10. Інформація про переміщених осіб [Електронний ресурс] : за даними Міністерства соціальної політики України станом на 6 червня 2016 року. /– Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=189926&cat_id=107177.
  11. Інформація про переміщених осіб [Електронний ресурс] : за даними Центру моніторингу з питань внутрішньо переміщених осіб Норвезької ради з питань біженців 2015 р. / – Режим доступу: http://www.internal-displacement.org/database.
  12. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. – Офіц. Вид. ¬– Відомості Верховної Ради, 2015 № 1, ст.1. / – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1706-18.

 

До загального списку публикацій

 

Назад