Інтеріоризація особистістю політичних цінностей соціуму та цінностей малих соціальних груп

Шусть Василь Володимирович

кандидат педагогічних наук, доцент, докторант
Інститут соціальної і політичної психології НАПН України

 

Анотація. В статті розглядається процес інтеріоризації особистістю соціально-політичних цінностей та цінностей малих соціальних груп, який визначає перспективу, форму політичної поведінки, виступає основним каналом перетворення в процесі політичної соціалізації політичних цінностей в стимули й мотиви практичної політичної поведінки. Причинами цього процесу є ідентифікація з групою, орієнтованою на дану цінність і практична участь у спільній діяльності, мотивованій цієї цінністю. Нові, порівняно з сім'єю та школою, інструменти політичної соціалізації - неформальні молодіжні групи відіграють альтернативну роль по відношенню до колишніх інститутів політичної соціалізації.

Система політичних орієнтацій у молоді мінлива, оскільки в значній мірі обумовлена мінливим соціальним середовищем та актуальним рівнем розвитку особистості. Формування політичних цінностей молоді відбувається під впливом складних етнічних, побутових та інших чинників, на тлі яких складається психологія групової політичної поведінки.

Ключові слова: політичні цінності; малі соціальні групи, аксіопсихологія, соціальний механізм.

 

Постановка проблеми. Система політичних ціннісних орієнтацій є важливим регулятором активності людини, оскільки вона дозволяє співвідносити індивідуальні потреби і мотиви з усвідомленими і прийнятими особистістю політичними цінностями і нормами соціуму, формуючи особливий тип психологічних переживань молодого громадянина. Політична соціалізація являє собою двоєдиний процес: з одного боку, вона фіксує перехід вимог політичної системи, створеної суспільством, у внутрішню структуру особистості у формі певних норм, цінностей, очікувань, а з іншого - демонструє, наскільки вибірково особистість засвоює ці традиції, погляди, політичну культуру, закріплюючи їх в тих чи інших формах політичної поведінки, властивих малій соціальній групі, до якої вона належить, або прагне належати. Варто зазначити, що мала соціальна група, навіть якщо ця група існує лише в соціальних мережах, більш жорстко регламентує політичну поведінку індивіда, ніж велика спільнота. Внаслідок цього в сфері артикуляції політичних цінностей можуть виникати певні конформні реакції, обумовлені небажанням індивіда піддаватися груповому тиску, декларування цінностей групи як своїх власних незалежно від ступеня їх співпадіння.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дія ціннісних орієнтацій полягає в тому, що вони визначають спрямованість волі, уваги, інтелекту. На думку І.А. Лєбєдєва, "політичні цінності відображають не стільки динамічні аспекти індивідуального досвіду, скільки інваріантні аспекти політичного досвіду, що привласнюється індивідом" [4, с.44]. Формування особистісних цінностей в індивідуальному розвитку, на думку Д.О. Леонтьєва, не є автоматичним процесом, ускладненим множинністю належності людей до соціальних груп в сучасному урбанізованому суспільстві і частою суперечливістю ціннісних систем і рольових очікувань різних соціальних груп, до яких належить індивід. Розглядаючи структурний характер системи ціннісних орієнтацій особистості, М.С. Яницький виділяє ряд елементів. Ціннісні орієнтації людини в політиці включають в себе: пізнавальну орієнтацію, тобто істинні або хибні знання про суб'єкти політики; судження і думки людини про об'єкти політики, що вимагають застосування до них оціночних критеріїв; аффективну орієнтацію, що емоційно зв'язує людину з політичними явищами.

Мета статті – теоретично обґрунтувати взаємний формуючий вплив соціально-політичних цінностей, особистісних політичних цінностей та цінностей малих соціальних груп.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження.

Ціннісні орієнтації, будучи одним з центральних особистісних утворень, виражають свідоме ставлення людини до соціально-політичної дійсності. Система політичних ціннісних орієнтацій визначає перспективу, форму політичної поведінки, виступає основним каналом перетворення в процесі політичної соціалізації політичних цінностей в стимули й мотиви практичної поведінки.

І.А. Лєбєдєв наголошує на функції цінностей як в надіндивідуальному, так і в індивідуальному вимірі, яка виражається через антиномію норма-ідеал. Тобто мова йде про те, розуміються політичні цінності як чітко описані норми, яких потрібно дотримуватися, або ж цілі, смисли та ідеали, яких треба досягти. Вчений цілком виправдовує і першу, і другу позицію, однак основною формою існування політичних цінностей вважає громадські ідеали, тобто вироблені суспільною свідомістю і присутні у ній узагальнені уявлення про досконалість політичного життя [4, с.44].

Можна констатувати, що в даній постановці проблеми важливим методом дослідження виступає структурно-функціональний підхід. У ньому при новому погляді на політичну соціалізацію набуває значення не тільки процес засвоєння індивідом психологічних феноменів політичного життя, але і процес інтеріоризації в його свідомісні структури значущих, судячи з його реальної поведінки, політичних ідей.

З точки зору одного з авторів структурно-функціонального підходу - Т. Парсонса, суспільство, соціальні групи, особистість слід розглядати як структуру і функції, тобто систему. Ця система має дві основні орієнтації. Перша показує напрям політичних орієнтацій особистості: 1) на події навколишнього політичного життя; 2) переважно на внутрішні проблеми. Тут ми можемо говорити про домінування тих чи інших ціннісних орієнтацій у сфері політики та відповідних форм політичної поведінки: конформістської, патріархальної, підданської, активістської та ін. Друга орієнтація згідно теорії Т. Парсонса - "чи орієнтується особистість на нагальні потреби або на довгострокові інтереси, тобто присутня орієнтація на підтримку існуючої політичної системи, її перетворення по шляху модернізації, або спрямована на відхід до старих структур, підтримку тих чи інших культурних зразків минулого " [7, с. 117]. Саме ця вісь орієнтацій визначається через категорії "політична позиція", "політичні орієнтації", "політичні установки", " політичні цінності" молодої людини стосовно політичної сфери суспільства.

Відомий український аксіопсихолог З.С. Карпенко визначає систему диспозиційних (смислових) утворень особистості, яка, на нашу думку, цілком логічно відображає взаємовпливи соціальної групи і колективу у формуванні політичних цінностей молоді: "По-перше, це смислові і часові цілі життєдіяльності, пов'язані з фундаментальними цінностями буття. Смислові установки, які відповідають рівневі цілісної життєдіяльності і мають суспільне значення, ми символічно назвали компонентом "буду". У феноменологічному плані цей компонент відкривається переживаннями естетичного порядку — медитації. екстазу, натхнення і т. ін. На рівні колективу функціонують цільові установки, оскільки спільна мета є його конститутивним, згуртовуючим фактором (А.В . Петровський та ін.). Умови його функціонування породжують компонент "мушу", що інтегрує морально-смислові переживання особистості (почуття відповідальності, совість). Рівень індивідуальної діяльності забезпечується операціональними установками особистості і проявляється в компоненті "треба", який реалізується в нормовідповідній поведінці і супроводжується переживаннями обов'язку, честі, провини, самоповаги, самовдоволення [2, с.99-100]. Саме "фундаментальні цінності буття" змушують молоду людину входити у світ політичного, саме "переживання естетичного порядку" спонукають молодь гуртуватися у молодіжні громадські організації і політичні рухи, саме "переживання обов'язку, честі, провини, самоповаги, самовдоволення" виводять молодь на політичні акції. З цією позицією погоджується і М.С. Яницький, який вважає "емоційне підкріплення … необхідною умовою внутрішнього прийняття усвідомлених завдяки оцінці соціально-політичних норм і загальноприйнятих принципів"[9, с. 76].

Вибір соціальних цінностей, на думку Д.О. Леонтьєва, є величезним, однак лише деякі з них стають чимось більшим, ніж зовнішні вимоги, входять в мотиваційну структуру особистості, стаючи особистісними цінностями. Причинами цього процесу є ідентифікація з групою, орієнтованою на дану цінність і практична участь у спільній діяльності, мотивованій цієї цінністю. Є всі підстави припускати, що засвоєння індивідом цінностей йде розширними колами, від малих груп (родина та ін.) до великих (нація, людство), причому раніше засвоєні цінності можуть служити потужним бар'єром до засвоєння суперечливих їм цінностей великих груп [5].

З.С. Карпенко вказує, що "знак є універсальним функціональним органом (за термінологією О.О. Ухтомського), або психічним знаряддям ( за Л.С. Виготським), який існує в інтеріндивідному просторі як "знак-для-інших", тобто значення і "знак-для-мене", тобто смисл або індивідуально прочитуваний символ. Знаки як носії значення належать до загальнолюдського або властивого певній культурі коду інформації, що робить можливим продуктивну комунікацію, взаєморозуміння і взаємодію. Це означає, що знаки-значення не володіють достатньою мірою свободи і вимушені "самовизначатися" в готовому світі людських цінностей" [2, с. 72]. Цілком погоджуючись з запропонованим поділом знаків, все ж зауважимо, що "знаки-для-інших", на нашу думку, володіють певною свободою хоча б в інтерпретації надаваних знаків цими іншими. До того ж вельми сумнівним видається наявність "готового світу людських цінностей", оскільки ціннісна система людини, особливо людини молодої, є динамічною, що означає як внутрішні зміни в ціннісній ієрархії особистості, так і інтеріоризацію абсолютно нових цінностей.

Підтведженням тези стосовно певної свободи "знаків-для-інших" можуть слугувати приклади спеціальних експериментів, наведені Д.В. Ольшанським, в яких американським дітям віком 3-4 роки пропонувався набір "різнокольорових картинок" - прапорів держав-членів ООН. Експериментатор просив вибрати з усього великого набору тільки дві "картинки" - "саму приємну" і "найогиднішу". Переважна більшість дітей з американських дитсадків в якості "найприємнішої" такої картинки неусвідомлено обирала свій, американський прапор. Відповідно, навпаки: в якості найбільш "гидкої" картинки фігурував "серпасто-молоткастий" червоний прапор колишнього СРСР. Отже, діти, не розуміючи значення прапора, кількості зірочок, зображених на ньому, все ж психологічно сприймали його як приємну картинку.

Д.В. Ольшанський вбачає у прояві такого феномену не специфічні особливості дитячого зорового сприйняття, а дію системи політичної пропаганди, яка "активно залучає політичну символіку для означення позитивних, з точки зору пропагандистів, і негативних цінностей. Причому, ця символіка використовується настільки автоматично, що діє в царині несвідомого. Повірте, рядові американці не створюють особливих церемоній навколо підняття і спуску національного прапора перед своїми будинками - це просто в'їлося в кров, увійшло в звичку, стало обов'язковим елементом способу життя. Ось діти і бачать цю "картинку" над головою, повзаючи по галявині, і запам’ятовують її, асоціюючи з чистим небом і ясним сонцем. Вони ще не знають слова "прапор", але вже переконані, що свій прапор – найкращий" [6, с.130].

До того ж у кожної дитини було психологічно своєрідне, однак все ж приємне сприйняття політичного прапору держави. Як зазначає З.С. Карпенко, ""знак-для-мене" із самого початку особистісний, символічний, індивідуально вибірковий. Він — прямий індикатор свободи духу конкретної людини, інтенціонального змісту її свідомості і виявляється уже в немовляти. Що старша дитина і ширше коло її уподобань, то виразніше проявляються нахили, формується унікальна індивідуальність. Отже, первинно соціокультурні знаки постають перед дитиною своєю символічною (смисловою) стороною — одні її приваблюють, інші відштовхують"[2, с. 72]. Доречно зазначити, що і в сучасній Україні, весною 2014 року, майже одразу після анексії Криму, молодь почала активно розфарбовувати мости, під'їзди, зупинки громадського транспорту в кольори національного прапора, демонструючи психологічну привабливість для себе "знаку-для-інших".

На думку Д.В. Ольшанського, після переходу дитини в шкільний вік, починається нова фаза політичної соціалізації. Під впливом спеціальних соціалізуючих інститутів відбувається не тільки кількісне накопичення знань про політику, а й їх якісна зміна. У шкільному віці починає формуватися свідоме ставлення до політики. Наступний, юнацький етап, характеризується включенням нових елементів передачі політичних цінностей. Тут з'являються нові інструменти політичної соціалізації - неформальні молодіжні групи, вся молодіжна субкультура в цілому. Часом вони можуть грати альтернативну роль по відношенню до колишніх інститутів політичної соціалізації, активно знайомлячи індивіда з альтернативними політичними (або аполітичними) поглядами [6, с.130]. Варто навести приклад українських футбольних "фанів" – неформальні молодіжні групи, у яких спортивні уподобання трансформувалися у політичні дії, зокрема участь у протистоянні в Одесі 2 травня. На нашу думку, далеко не останню роль у тому, яку сторону барикад зайняли українські "фани", зіграло психологічне сприйняття української символіки, використовуваної ними на футбольних матчах.

З.С. Карпенко уточнює деякі аспекти інтеріоризації, у ході якої "формуються соціокультурні механізми психіки та їх інтегральне вираження - знаково-символічна функція свідомості. Остання, очевидно, формується поступово, діахронічно: спочатку створюються формальні передумови розвитку комунікативних структур психіки у вигляді "знаків без значень" ("структурних знаків"), які пізніше будуть "заповнюватися" іншим змістом" [2, с. 72]. Яскравим прикладом прояву знаково-символічної функції свідомості є мотивація участі молоді у "Євромайдані" 2013 року. Відомо, що текст Угоди про асоціацію Україна — ЄС, узгоджений для підписання на 3-му саміті ЄС "Східне партнерство" 28 листопада 2013 року, не передбачав можливого вступу України в Європейський Союз, однак більшість протестувальників психологічно "заповнювала" її саме таким змістом.

Система ціннісних орієнтацій особистості займає проміжне положення між нормами соціально-політичного середовища і системою ціннісно-смислових утворень, між мотиваційно-потребнісною сферою і внутрішніми установками на моделі політичної поведінки.

Політичні ціннісні орієнтації, на думку М.С. Яницького, знаходять в процесі політичної соціалізації подвійне функціональне значення. Вони є основою формування і збереження у свідомості особистості установок, які допомагають індивіду зайняти певну позицію, висловити свою точку зору, дати оцінку. У зв'язку з цим вони стають частиною політичної свідомості та мотиваційною основою політичної поведінки. Крім того, вони виступають в перетвореному вигляді в якості мотивів політичної діяльності та поведінки, оскільки політичні орієнтації молоді неминуче співвідносяться з цінностями, світоглядом, що увійшли в структуру їх особистості. Згідно з цим, політичні ціннісні орієнтації особистості молоді виконують функцію регуляції політичної поведінки і визначення її мети [9, с. 33].

І.А. Лєбєдєв наголошує на важливості розрізнення реальних політичних цінностей соціуму і політичних ідеалів, сформульованих у вигляді ідеологічних конструкцій, які можуть успішно виконувати функцію консолідації та орієнтації соціальної спільноти, якщо вони адекватно відображають в собі мотивацію її колективної життєдіяльності і грунтуються на історичній і національній основі [4].

Однак, як свідчать соціологічні дослідження, в сучасній Україні ще занадто рано ставити питання про те, наскільки характерними є зрушення орієнтацій у бік демократичних цінностей [3, с. 25]. Можливість надійного інституційного закріплення, яке забезпечить відтворення цих цінностей на різних рівнях, у різних підсистемах суспільства, принципово залежить від того, якою мірою на ці цінності буде орієнтована реальна політика реформ.

Система політичних орієнтацій у молоді мінлива, оскільки в значній мірі обумовлена мінливим соціальним середовищем та актуальним рівнем розвитку особистості. Одночасно особистість молодої людини як би впорядковує себе, засвоюючи для себе погляд суспільства на політичну систему, і стає "типовою". Під впливом складних соціально-історичних процесів складаються специфічні форми історичної та соціальної поведінки, соціально-політичні типи реакцій, уявлення про правильні і неправильні, дозволені і недозволені вчинки. До формування політичної поведінки молоді підключаються складні етнічні, побутові та інші норми, на тлі яких складається психологія групової поведінки. Архетип культури, засвоєний людиною в процесі її соціалізації, управляє її поведінкою на рівні підсвідомості. Юнаку буває дуже важко раціонально пояснити, чим же визначається його політичний вибір, політичні орієнтації на ту чи іншу модель політичної поведінки.

Значення системи політичних ціннісних орієнтацій у регуляції спрямованості політичної поведінки молоді у тому, що вони допомагають індивіду помітити в потоці інформації те, що найбільш важливо для людини. Якщо позиція джерела інформації суперечить цінностям особистості, то буде неминуче ігноруватися або неувагою, або несприйняттям політичної інформації, а як наслідок цього - формуванням індиферентних моделей політичної поведінки.

Порівняльні дослідження політичної поведінки дали певні результати у вивченні змін цінностей особистості. Ідея Р. Інглхарта про зміну ціннісних орієнтацій протягом життя людини набула широкого поширення. Американський політолог виходить з того, що "особисті ціннісні орієнтації та пріоритети індивіда відбивають ті умови, в яких проходила його соціалізація. У цьому зв'язку, основні політичні ціннісні орієнтації людини формуються в ранньому віці, як реакція на соціоекономічні умови, особисті та соціальні, того періоду, і, сформувавшись, ці цінності зазвичай залишаються непохитними перед лицем усіх наступних змін в умовах життя" [1]. Однак, на нашу думку, незмінні політичні цінності властиві саме американському, стабільному суспільству, і виражені в орієнтаціях на республіканську чи демократичну партію. В країнах третього світу, до яких відноситься і сучасна Україна, політичні цінності надто мінливі, особливо в кризові періоди її розвитку.

Сучасні вчені доречно зауважують, що люди вважають за краще знаходити інформацію, "що співпадає з їх власними політичними уподобаннями", і тому "політично більш досвідчені громадяни будуть намагатися отримати упереджену, а не об'єктивну інформацію" [1, с. 244]. На наш погляд, в контексті даного дослідження доречно звернутися до праць таких вчених, як У. Томас і Ф. Знанецький, які розглядали поведінку особистості в суспільстві з погляду "соціальної ситуації", що включає в себе соціально-політичні норми та цінності, соціальну установку індивіда і визначення нею ситуації. "Визначення ситуації індивідом на основі відповідних установок, ціннісних орієнтацій дозволяє судити про його інформованість, пристосовність до соціально-політичного оточення. На цій основі виділяють два типи політичної поведінки: конформістський і богемний, який характеризується нестійкими і непов'язаними ціннісними орієнтаціями" [8, 351]. Інший дослідник, Я. Гудечек, виділяє п'ять основних типів політичної поведінки особистості [9, с. 107]. На основі цієї моделі можна визначити наступні типи ставлення молоді до політичної системи сучасного суспільства залежно від ступеня внутрішнього прийняття:

  1. активне ставлення, коли молода людина активно і вибірково сприймає декларовані цінності. Активність особистості обумовлюється не тільки її інтересами, а й генезисом її мислення;
  2. конформне ставлення, що припускає зовнішнє, пристосувальницьке вираження згоди з політичною системою;
  3. індиферентність - байдужість, відсутність інтересу до політичної сфери;
  4. незгода-критика, осуд і заперечувальна оцінка політичної системи, прагнення до її зміни;
  5. активна протидія - внутрішнє і зовнішнє заперечення, неприйняття світу політики.

Отримані соціологічні дані дозволяють говорити про те, що молоде покоління здебільшого зорієнтоване на плюралізм форм політичної участі [3]. Досвід участі у молодіжних політичних організаціях, в соціально-політичному житті може бути хорошою основою для адекватного розуміння проблем політики. Навчальні програми у ВНЗ України використовуються як засіб утвердження патріотичних цінностей, особливо в результаті відповідної подачі епізодів історії, що прославляють минуле країни, що виправдовують існуючий лад, утверджують думку про велич нації.

Однак, у цьому досвіді є чимало поверхневих, часом хибних уявлень про навколишню політичну дійсність. У них відбивається невміння молодої людини відрізнити справжні цінності демократії від негативних явищ, з якими вона зустрічається в житті. Все це впливає на сприйняття політики; в одних випадках сприяє їх засвоєнню, в інших - створює для нього психологічні перешкоди при формуванні необхідних основ політичної поведінки.

Висновки. Політичні цінності соціуму і політичні ідеали, що формулюються у вигляді ідеологічних конструкцій, які можуть успішно виконувати функцію консолідації та орієнтації соціальної спільноти, якщо вони адекватно відображають в собі мотивацію її колективної життєдіяльності і міцно грунтуються на історико-психологічних і етнопсихологічних основах буття нації, однак все ж вирішальний вплив на формування політичних цінностей у молоді чинять сім'я і навчальний заклад і малі соціальні групи. Ознайомлення молоді із політичними цінностями суспільства - основний процес зв'язку між освітою і політичною соціалізацією, однак на його сприйняття впливають існуюче економічне середовище і соціальний стан молоді.

Перспективи подальших досліджень. У дослідженнях політичної поведінки необхідно враховувати те, що молодь формулює свої установки з основних питань політики, які стали особистісним змістом, а потім поступово втілює у своїх діях. Така точка зору ігнорує безліч варіантів, коли які-небудь фактори політичної соціалізації можуть вплинути на політичні установки і змінити політичні орієнтації щодо форм політичної діяльності. В даному випадку теорію політичної соціалізаціі необхідно підкріплювати концептуальними засадами біхевіористської школи. У контексті біхевіористського вчення цікава модель впливу навколишнього середовища на політичну поведінку молоді. В даному випадку задіяною є схема: стимул - мислення - реакція. Відповідно, в якості стимулів політичної поведінки виступатимуть фактори, агенти політичної соціалізаціі. За допомогою мислення молода людина буде намагатися усвідомлювати те, що відбувається в політичному світі, потім настає реакція, тобто виробляється певний тип політичної поведінки. У розглянутій нами соціальній групі ця поведінка проявляється у формі пізнавальної діяльності, інтересу до політичних подій, спостереженням за політичною інформацією.

 

Список використаних джерел

  1. Карминес Э.Г., Хакфельд Р. Политическое поведение: общие проблемы // Политическая наука: новые направления / под ред. Х.-Д. Клинтеманна, Р. Гудина. - М., 1999. – 816 с.
  2. Карпенко З.С. Аксіологічна психологія особистості. / З.С. Карпенко. - Івано-Франківськ: Лілея НВ, - 2009. – 512 с.
  3. Кононов І.Ф., Хобта С. В. Звіт за результатами дослідження "Життєві світи Сходу і Заходу України". Луганськ – Івано-Франківськ – 2014 – 200 с.
  4. Лебедев И. А. Политические ценности как сложньїй и многомерньїй процесс / И. А. Лебедев // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. - 1999. -№ 2. - С.38-49.
  5. Леонтьев Д.А. Ценности общества и ценности личности. Доклад междисциплинарного семинара "Актуальные проблемы аксиологии" ИФ РАН. Режим доступа: http://iphras.ru/page14942553.htm
  6. Ольшанский Д.В. Основы политической психологии / Д.В. Ольшанский. — Екатеринбург: Деловая книга, 2001. — 496 с.
  7. Парсонс Т. О структуре социального действия. / Т. Парсонс - М.: Академический Проект, 2000. — 880 с.
  8. Современная западная социология: словарь / сост. Ю. Н. Давыдов, М. С. Ковалева, А. Ф. Филиппов. – М.: Политиздат, 1990. – 432 с.
  9. Яницкий М.С. Ценностные ориентации личности как динамическая система / М.С. Яницкий. - Кемерово: Кузбассвузиздат, 2000. - 204 с.

 

До загального списку публикацій

 

Назад