Концепція паралельних процесів у навчально-терапевтичних групах

П. П. Горностай

доктор психологічних наук, професор
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

 

Анотація. У статті описується модель паралельних процесів у малих групах, які виникають при певних умовах як неусвідомлювані чинники групової взаємодії. Автор робить короткий огляд наукових публікацій з проблеми подвійних процесів, що відбуваються як складова процесів пізнання, сприйняття соціальної інформації, моральних суджень, а також проблеми паралельних процесів між психотерапевтом і супервізором. Авторська концепція полягає у трактуванні групової взаємодій як джерела виникнення в групі психологічної реальності, відмінної від видимої реальності існування групи. Ця друга реальність містить такі відношення між груповими суб’єктами, емоційні процеси та інший психологічний матеріал, який будучи неприпустимим для свідомого опрацювання, витісняється в область групового несвідомого. Проте, ця інформація частково переходить у зону свідомості, але не прямо, а набуваючи форми зовсім інших реальностей, інших людей, інших стосунків. Робиться спроба аналогії між паралельними процесами в групах різних розмірів і рівнів.

Ключові слова: паралельні процеси, соціальні суб’єкти, групове несвідоме, колективна травма, квазі-синергетична група, психологічний метаболізм.

 

Проблема паралельних процесів у групі є новою для вітчизняної соціальної психології. В колі наших інтересів завжди були неусвідомлювані чинники групової взаємодії, які не спостерігаються безпосередньо, але впливають на групові процеси досить істотно, іноді – вирішальним чином. В цьому контексті одним з цікавих феноменів групової взаємодії можна вважати так звані паралельні процеси, тобто психологічні процеси, які не прямо відповідають видимій частині взаємодії, а протікають у підґрунті групового життя. На відміну від традиційних параметрів групової динаміки і відповідних дій учасників, які можна досліджувати безпосередньо, вони немовби підводні течії часто мають зовсім інше спрямування, ніж видимі мотиви, симпатії чи антипатії, усвідомлювані емоції та почуття.

Паралельні процеси важко досліджувати емпірично, адже вони не просто перебувають переважно в зоні неусвідомлюваної реальності, а й часто маскуються під інші процеси та стани, їх складові поєднуються з видимими елементами групового життя, стаючи непомітними, майже ефемерними.

До вивчення проблеми паралельних процесів у групі нас спонукали колізії психотерапевтичної практики, коли в навчально-терапевтичній групі процеси групової динаміки раптом стають некерованими, коли спостерігається груповий перенос на тренера значною кількістю учасників або різко актуалізуються індивідуальні психологічні проблеми, які поєднується в загальну групову тему. Окремі переноси зливаються у суцільний процес, який не просто виходить за межі індивідуальної взаємодії, а створює особливу паралельну реальність навчально-терапевтичного процесу, перетворюючи колектив на агресивну юрбу підлітків або групу ображених дітей, що замикаються в собі.

Метою статті є прагнення всебічно дослідити паралельні процеси в навчально-терапевтичній групі, зіставити закономірності їх протікання з існуючими теоріями паралельних (дуальних) процесів, виявити специфічність паралельних процесів як неусвідомлюваних чинників групової взаємодії, окреслити прояви їх функціонування в групах різного рівня.

Ідеї паралельних чи подвійних процесів у психології існують давно, вони спираються на уявлення про психіку як два рівні відображення світу – свідомий та несвідомий. Одним з перших, хто запропонував розглядати два різних види мислення: асоціативне і правильне міркування, був Вільям Джеймс [1]. У 70-ті – 80-ті роки 20-го століття в когнітивній і соціальній психології була розроблена низка так званих теорій подвійних процесів (dual process theories), які розглядали закономірності процесів сприймання, розмірковування, стереотипізації, категоризації та судження (Р. Петті, Дж. Касіоппо, Дж. Еванс, С. Сломан, Д. Канеман та інші [1–8]).

В теорії Джонатана Еванса запропонована модель, згідно якої евристичні та аналітичні процеси складають загальний процес пізнання [3]. В теорії Річарда Петті і Джона Касіоппо розглядалася імовірнісна модель суджень [1]. Теорія Джошуа Гріна, що належить області психології моралі, досліджувала процес утворення моральних суджень, які формується згідно двох когнітивних підсистем: емоційної (що базується на інтуїтивних і інстинктивних реакціях) і раціональної (що базується на свідомих і контрольованих міркуваннях) [9; 10].

Важливим напрямом розвитку теорій подвійних процесів є розробки, що досліджували соціальні стереотипи, упередження, забобони, насамперед – їх свідомий і несвідомий рівні та їх взаємодію. Не менш цікавою є теорія керуванням страхом смерті [11], що розглядає два рівні психологічних захистів людини – дальній (неусвідомлюваний) і ближній (усвідомлюваний). Існують розробки, що вивчають процеси формування звичок, закономірності економічної поведінки тощо.

Природничо-науковою базою багатьох розробок, що досліджують подвійні процеси, стали експерименти по функціональній магнітно-резонансній томографії, які виявили, що в мозку людини одночасно відбуваються фізіологічні процеси, які відповідають різним рівням описуваних вище явищ, і за які відповідають різні ділянки головного мозку, включаючи і міжпівкульну мозкову асиметрію. Так, у випадку моральної дилеми відбувається складна взаємодія між цими системами, а прийняття рішення здійснюється на основі синтезу великої кількості чинників. Якщо у людини спостерігається порушення вентромедіальної префронтальної кори головного мозку, відбувається дисоціація між емоційними та раціональними процесами прийняття рішення, і людина може демонструвати антисоціальні особистісні якості, аморальну поведінку тощо [9].

Існує багато інших наукових розробок, які неможливо проаналізувати в короткому огляді. Їх можна об’єднати спільними назвами: «подвійні (дуальні) процеси», «подвійна обробка (процесинг) інформації», «паралельний процесинг». В англомовній літературі вони відповідно називаються “dual process”, “dual processing”, “parallel processing”.

Поняття паралельних процесів у психології використовується і для інших явищ, які належать зовсім іншій галузі – царині психотерапії. Одна з таких теорій описує взаємодію між супервізором і психотерапевтом у процесі клінічної супервізії [12–18]. «Паралельний процес», що реалізується між ними, полягає у відтворенні взаємодії, яка попередньо відбувалася між клієнтом і психологом, у нових умовах: у взаємодії між психологом і супервізором.

Явище паралельного процесу в супервізії вперше було описано ще в 50-ті роки 20-го століття. В його основі лежить неусвідомлюване ототожнення психолога або психотерапевта зі своїм клієнтом (пацієнтом), проблема якого виноситься на супервізію. Пізніше його було поширено на інші психотерапевтичні відносини [18–22], зокрема – у яких задіяні явища переносу і контрпереносу [23]. В деяких сучасних дослідженнях поняття «паралельні процеси» розглядається в контексті дії захисного механізму проективної ідентифікації [24] і поширюються також на неклінічні аспекти міжособистісної та групової взаємодій, наприклад – навчання [25], особистісне зростання [26] чи організаційні відносини [27; 28].

Проте, проблема паралельних процесів у науковій літературі далеко не вичерпана. У вітчизняних та російських джерелах є лише поодинокі публікації на цю тему [12; 29]. Однією з найменш розроблених тем є паралельні процеси в групах, як відображення неусвідомлюваних чинників групової взаємодії. Психологічна практика тут дещо випереджає теорію, даючи науковцям матеріал, переважно з галузі групового психоаналізу (гіпотези про групове несвідоме), психодрами та інших методів дії (концепція «теле») та системної сімейної терапії (гіпотеза «знаючого поля» та синдром сімейних повторень).

Наше емпіричне дослідження спирається на результати тривалого включеного спостереження в навчально-терапевтичних групах, які автор проводить починаючи з 2005 року (15 груп, більше 180 учасників, тривалість спостереження в одній групі більше 350 годин). Результати дослідження дозволили розробити концепцію паралельних процесів у навчально-терапевтичних групах, встановити закономірності їх перебігу, окреслити гіпотези про аналогію з можливими паралельними процесами в групах різного масштабу, аж до великих та глобальних груп (теж свого роду паралельність «по вертикалі»).

Як поводить себе група, в якій починаються явища, які ми назвали «паралельний процес»? Зовні це виглядає так, немовби всередині групи існує друга група, що складається з тих самих членів, але веде себе по-іншому. Група неначе перебуває одночасно в двох реальностях. Ця «друга» реальність (паралельний груповий процес) може відображати глибший, неусвідомлюваний шар групового життя, який через певні причини актуалізувався і перейшов з латентного рівня на явний.

Добре функціонуюча група постійно стикається з необхідністю опрацювання (процесингу) певного психологічного матеріалу: події в групі та за її межами; групові задачі (професійні, навчальні тощо), які треба вирішувати; стосунки в групі; емоції та почуття, що виникають у груповому житті. В коло цього матеріалу може привноситись інша психологічна реальність учасників, що лежить за межами групи, в тому числі – і минулий досвід. Таке опрацювання ми можемо назвати психологічним метаболізмом.

Процесинг проблемного матеріалу завжди має відбуватись за участі свідомості (для групи – це групова свідомість). Але вся інформація не може бути переведена на рівень свідомості. Часто свідоме опрацювання стає неможливим через високий рівень травми, неприпустимість певних речей (наприклад, емоцій) через стереотипи чи упередження, страх небажаних наслідків тощо. Неопрацьований психологічний матеріал витісняється в область групового несвідомого і може довго перебувати у латентній формі. Паралельний процес виникає, коли витіснений матеріал актуалізується, частково переходить у зону свідомості і починає опрацьовуватись, але не прямо, а маскуючись під зовсім інші реальності, інших людей, інші стосунки.

Наприклад, якщо в групі створюється амбівалентне емоційне ставлення учасників (до групи, до лідера, до інших членів тощо), то позитивне ставлення усвідомлюється, а негативне, як правило – витісняється. В цьому випадку може виникати паралельний процес, в якому буде реалізуватися всі негативні стосунки. Вони можуть бути спрямовані не на того, хто є причиною цього ставлення, а на інші фігури (всередині та поза групою). Такий прийом давно використовується маніпуляторами, які за допомогою образу ворога утримують свою владу над групою і знижують рівень групової напруженості. Це справедливо для великих груп.

Паралельний процес, що виникає спонтанно (не провокується маніпулятором), також спрямований на зняття або зниження напруги в групі, підвищення рівня безпеки (принаймні – її відчуття), компенсацію витіснених негативних переживань. Коли негативне ставлення в групі забороняються (наприклад, є неприпустимим через моральні міркування), то групові суб’єкти не просто витісняють його, а шукають заміщуючі фігури – інших групових суб’єктів, на які це відношення може бути спроектованим. Тут задіяні процеси переносу і захисні механізми проекції та проективної ідентифікації (в різних співвідношеннях).

У психології ми маємо справу з такими видами паралельних процесів. В рамках індивідуальної психології це, насамперед, процеси сприйняття соціальної інформації, коли, наприклад, образ соціального об’єкта будується не лише на основі отримуваної ззовні інформації, а з врахуванням дії соціальних стереотипів, упереджень тощо, в тому числі і створені інформаційною пропагандою. Існує немовби два плани сприйняття, які можуть не лише відрізнятись, а й конфліктувати між собою. Можуть одночасно актуалізуватися різні рівні смислів (в однієї людини або в групі), наприклад, протиріччя між моральними та прагматичними мотивами (дуальні процеси в психології моралі).

Паралельний процес можна спостерігати у випадку віковій регресії (наприклад, при потраплянні в ситуацію ранньої травми), коли людина одночасно є і дорослою, і немовби дитиною. Така ситуація може ефективно використовуватися у психотерапевтичному процесі. Сама наявність травми передбачає процес розщеплення психіки, коли частина досвіду, яку особистість не в змозі асимілювати, чи піддати психічному метаболізму, починає існувати відносно автономно.

Таке розщеплення може бути в межах клінічної норми, а може набувати патологічних проявів. У психіатрії це може спостерігатися як дисоціація особистості, що також може вважатися прикладом паралельного процесу, коли травма «перетворюється» на автономну (паралельну) субособистість, яка поводить себе зовсім по-іншому, ніж це притаманно людині. Аналогічно, паралельним процесом ми можемо вважати галюцинацію, причина якої також лежить у неможливості хворобливої психіки опрацювати (метаболізувати) проблемний матеріал. Ще один приклад паралельного процесу на межі норми і патології – це примари або привиди, які є породженням проблемного групового несвідомого. Ці об’єкти відтворюють образи людей чи об’єктів, з якими пов’язані «незакриті» травми: наприклад, людина не була похована після смерті, або обставини смерті чи інші події були настільки травматичними, що не змогли бути достатньо опрацьованими груповою свідомістю (метаболізованими).

З точки зору рольової теорії паралельним процесом є одночасне функціонування різних ролей людини (в навчальному процесі – це можуть бути різні пізнавальні ролі, частина з яких задіяні поза процесом навчання, наприклад – в Інтернет-комунікації або в комп’ютерних іграх). Подвійний процес як рольовий конфлікт виникає тоді, коли певна роль включається не в тому контексті, де вона доцільна, а в іншому, де актуальною має бути зовсім інші ролі.

У груповій взаємодії прикладами паралельних процесів можуть бути функціонування неформальної мікрогрупи всередині малої групи, наприклад, якщо процеси в мікрогрупі суперечать загальногруповим, і мікрогрупа починає жити «подвійним» життям. Подібна ситуація можуть існувати і в великих групах, коли всередині однієї соціальної системи утворюється підсистема, в якій виникає паралельний процес.

На найменшому (парному, або діадному) рівні взаємодії паралельний процес ми можемо спостерігати, як це вже зазначалося, на прикладах взаємодії супервізора та фахівця, що проходить супервізію, або явищах переносу та контрпереносу в процесі індивідуальної психотерапії. Подібні паралельні процеси можуть спонтанно виникати у супервізійних групах.

Паралельні процеси, що пов’язані з груповою динамікою в малій групі, виглядають наступним чином: другий, внутрішній, процес обумовлюється переносами в групі, або запускається групова тема (складова витісненої проблематики учасників). Паралельний процес може бути відображенням у групі проблемних процесів в суспільстві або в групі вищого рівня, якщо мала група нездатна психологічно метаболізувати ці події. В такому разі ті соціальні суперечності, чи події, які група не в змозі опрацювати, прийняти, чи оцінити, уникаючи вимушеної амбівалентності, набувають форми відмінної реальності, куди група буде «тікати» від «страшної» або «ворожої» зовнішньої реальності.

Паралельні процеси можуть виникати тоді, коли в групі існують витіснені групові проблеми (проблеми групи як такої, сукупність схожих індивідуальних проблем, або взаємодія індивідуальних проблем, які утворюють певну «коаліцію»), і вони вимагають «виходу». Іноді – це делеговані ззовні проблеми (в тому числі – і трансгенераційно). Можна розглядати паралельні процеси як груповий аналог явища переносу, тобто говорити про груповий перенос. Паралельні процеси виникають на перетині різних просторів (фізичного, соціального, особистісного, «терапевтичного») у соціальній групі.

Серед чинників виникнення та розвитку паралельних процесів можна назвати: механізм неусвідомлюваної груповий лояльності; проблемний емоційний стан групи; групові стереотипи, упередження, міфи тощо; явища групового переносу (подібно тому, як це відбувається в парній взаємодії); групові захисні механізми (тобто захисти, що притаманні групі в цілому, а не окремій людині) та інші. Паралельні процеси тісно пов’язані з проблемою неформального лідерства та конкуренції. Ці явища та механізми ще недостатньо вивчені і потребують додаткових досліджень.

Особливої уваги заслуговують процеси у синергетичних групах. За нашими припущеннями, в дійсно синергетичній групі не повинно бути паралельних процесів, оскільки усвідомлювані та неусвідомлювані процеси відносно збалансовані. У груповому несвідомому не накопичується надмірна психічна енергія, яка не має виходу. Границя між свідомим і несвідомим рівнями не є жорсткою і непроникною, і ці сфери можуть обмінюватись енергією та інформацією. Частина інформаційно-енергетичного матеріалу переходить із свідомості у несвідоме, як автоматизовані дії, як відпрацьовані та завершені почуття, як проміжні цілі, що втратили актуальність. З іншого боку, інформаційно-енергетичний матеріал з несвідомого має доступ у свідомість у вигляді інсайтів, творчих актів. Працюють механізми групової рефлексії, які роблять можливим цей обмін.

Синергетична група функціонує подібно до роботи досконалого механізму. По аналогії з живим організмом, якщо в останньому добре працюють всі системи, здійснюється ефективний метаболізм, всі органи здорові, хоча в стресових ситуаціях і в періоди сильного фізичного навантаження можливі значні ситуативні відхилення параметрів (кров’яний тиск, пульс, температура, концентрація гормонів у крові тощо). Аналогічні речі відбуваються при гострих захворюваннях, якщо організм долає хворобу і одужує. У хворому або травмованому організмі (якщо не вдається повністю подолати хворобу і вийти на здоровий рівень функціонування), порушується метаболізм і виникають застійні процеси, набряки, пухлини тощо.

Подібні трансформації відбуваються і в соціальних системах (організмах): хвора група – це така, що перетворилася із синергетичної на квазі-синергетичну, а це означає, що вона потрапила в проблемне поле і поки що не має ресурсів його подолати (вийти з кризового стану). Паралельний процес – це квазі-опрацювання групової травми або проблемної ситуації на відміну, наприклад, від ритуалізації, коли ці речі дійсно опрацьовуються. Паралельний процес в соціальній системі – це аналог хворобливого процесу в організмі (застійного процесу, набряку, пухлини тощо).

Паралельні процеси у трудових (навчальних) колективах на перший погляд не мають нічого спільного з тренінговими та терапевтичними групами, але й тут можна спостерігати спільні закономірності. В освітньому середовищі ці явища можуть бути пов’язані з роллю педагога. Один і той же шкільний клас у різних педагогів є ніби різними групами, які поводять себе як різні суб’єкти. Можна припустити, що в присутності різних групових лідерів (педагогів) можуть формуватись стосунки як на рівні близькості, так і на рівні захисних механізмів. В першому випадку група прямує в бік синергетичної, в другому – включає в себе переноси (учнів) і контрпереноси (педагогів) і перетворюється на квазі-синергетичну, або переходить на нижчий не синергетичний рівень групової організації (заморожується), де процеси групової психіки стають набагато менш помітними.

Паралельні процеси мають пряме відношення до психотерапевтичної групової реальності. У психотерапевтичної групі (а часто і в індивідуальній терапії) завжди виникає паралельний процес як модель якоїсь «проблемної» реальності, яка виноситься в фокус психотерапевтичного впливу. У психотерапевтичному полі паралельний процес можна бачити на прикладі таких психодраматичних технік, як «дзеркало», «дублювання» та «обмін ролями».

Ми можемо говорити про штучно створювані паралельні процеси при утворенні в групі «моделі» іншої групи, з іншої реальності, яка перебуває у фокусі групової уваги. Фактично, ми маємо справу з моделюванням групового несвідомого іншої групи (наприклад, в системних розташуваннях або соціодрамі). В методі системних розміщень відтворюється «сімейно-родова система» одного з учасників групи (середня група – в малій групі). В методі соціодрами відтворюється соціум, події в якому є актуальними і важливими для учасників (велика група – в середній або малій групі). Описані явища – це приклади керованих паралельних процесів, в яких група під орудою психолога виступає своєрідним процесором – суб’єктом процесингу, що здійснює психологічний (психотерапевтичний) метаболізм проблемного матеріалу для групи і для окремих учасників.

Ми не маємо можливості в цій статті розглянути паралельні процеси в усіх видах груп. Паралельні процеси у сімейних та сімейно-родових системах – це надзвичайно велика і розгалужена тема, що потребує окремої розмови. Коротко зупинимося на деяких особливостях паралельних процесів у великих і глобальних групах. Паралельні процеси на рівні великих груп у суспільстві можна спостерігати на прикладі соціальної динаміки, що відбувається в умовах інформаційно-психологічної війни.

До проблеми паралельних процесів пряме відношення має групова (колективна) травма, механізм дії якої в чомусь подібний до індивідуальної психічної травми, що спричиняє паралельний процес, як ми зазначали вище. За деяких умов група починає жити ситуацією травми, але не усвідомлює цього, трансформуючи її в щось інше (це важливо), що має певну актуальність у теперішньому. Це може бути справедливим і для великих (і глобальних) груп, коли суспільство не перебороло попередніх колективних травм, воно може опинятися в цій травмі, яка забарвлює сьогодення і визначає його (суспільства) життя.

Сучасне російське суспільство, яке не впоралось з попередніми травмами (революції, політичні репресії, голодомори, військова агресія тощо) фактично повернулось до тієї дійсності, оскільки не в змозі зараз зустрітись з тими реаліями, а це необхідно, щоб подолати старі травми. Щоб розв’язати проблему, треба її спочатку визнати. А це буває дуже нелегко. Сучасне українське суспільство, здається, також зараз потрапило в регресивний стан історичної травми, про що свідчить певний застій суспільного життя, «заморожування» активності громадянського суспільства.

Щоб подолати травму, її треба ритуалізувати, тобто перетворити на героїчний епос, міф, витвір мистецтва, історію. Якщо цього не відбувається, група або пасивно захищається від неї, витісняючи в найглибший шар групового несвідомого, або потрапляє в неї, перетворюючи сучасність в міф (утворюючи паралельний процес), і живе ніби в цих двох реальностях.

Висновки: У даному дослідженні ми окреслили основні положення концепції паралельних процесів, яка повинна стати важливою складовою теорії групового несвідомого. Ця цікава і надзвичайно складна тема ще потребує отримання нових емпіричних і теоретичних результатів: моделей, механізмів, закономірностей тощо. Проблема паралельних процесів у групах різного рівня та спрямування тісно пов’язана з такими поняттями, як соціальна генетика (трансгенераційна психологія і психотерапія); соціальна пам’ять (похідне від нього – національна пам’ять); соціальна психіка (групова свідомість і групове несвідоме); соціальні суб’єкти (аналог понять особистість або індивід); ментальність або менталітет як психологічна (а не соціологічна) характеристика групи. Це дозволить реабілітувати психологічну парадигму в соціальній психології на противагу соціологічній, яка в сучасній соціальній психології є домінуючою. Психологічна парадигма передбачає предметом психології розглядати психіку, а не інші феномени або об’єкти. Психологія – це наука про душу (або психіку, за визначенням). Соціальна психологія – це наука про соціальну душу (або соціальну психіку). Концепція паралельних процесів може внести вклад у вирішення цього питання.

 

Література

  1. Dual process theory // From Wikipedia, the free encyclopedia [Електронний ресурс] Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Dual_process_theory
  2. Chaiken Sh., Trope Y. (1999). Dual Process Theories in Social Psychology. – New York: Guilford Press. – 657 p.
  3. Evans J. St. B. T. (2008). Dual-processing accounts of reasoning, judgment, and social cognition // Annual Review of Psychology. Vol. 59:255–278.
  4. Hoffmann J. P. (2014). Religiousness, Social Networks, Moral Schemas, and Marijuana Use: A Dynamic Dual-process Model of Culture and Behavior. – Social Forces 93(1):181–208.
  5. Lizardo, O.; Mowry, R.; Sepulvado, Br.; Stoltz, D. S.; Taylor, M. A.; Ness, J. Van; Wood, M. (2016). What Are Dual Process Models? Implications for Cultural Analysis in Sociology // Sociological Theory. 34: 287–310.
  6. Vaisey, S. (2009). Motivation and Justification: A Dual Process Model of Culture in Action // American Journal of Sociology. 114 (6): 1675–1715.
  7. Van Bavel J. J., Xiao Y. J., Cunningham W. A. (2012). Evaluation Is a Dynamic Process: Moving Beyond Dual System Models. Social and Personality Psychology Compass 6(6): 438–54.
  8. Vila-Henninger L. A. (2015). Toward Defining the Causal Role of Consciousness: Using Models of Memory and Moral Judgment from Cognitive Neuroscience to Expand the Sociological Dual-process Model. Journal for the Theory of Social Behaviour 45(2):238–60.
  9. Dual process theory (moral psychology) // From Wikipedia, the free encyclopedia [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Dual_process_theory_(moral_psychology)
  10. Greene, J. D. (2007). Why are VMPFC patients more utilitarian? A dual-process theory of moral judgment explains // Trends in Cognitive Sciences, 11(8), 322–3; author reply 323–4.
  11. Pyszczynski, T.; Greenberg, J.; Solomon, S. (1999). A dual-process model of defense against conscious and unconscious death-related thoughts: An extension of terror management theory // Psychological Review. 106 (4): 835–845.
  12. Бусыгина Н. П. Параллельный процесс в супервизии: история понятия и объяснительные модели / Н. П. Бусыгина А. И. Силкин // Консультативная психология и психотерапия, 2015, № 5. – С. 182–204.
  13. Cajvert L. (2011). A model for Dealing with Parallel Processes in Supervision. – Journal of Social Intervention: Theory and Practice. – Vol. 20, Issue 1, pp. 41–56.
  14. Caligor L. (1981). Parallel and reciprocal processes in psychoanalytic supervision // Contemporary Psychoanalysis. Vol. 17. No 4. P. 1–27.
  15. Crowe, T. P.; Oades, L. G.; Deane, F. P.; Ciarrochi, J.; Williams, V. C. (2011). Parallel processes in clinical supervision: Implications for coaching mental health practitioners // International Journal of Evidence Based Coaching and Mentoring Vol. 9, No. 2. – P. 56–66.
  16. Doehrman M. J. G. (1976). Parallel processes in supervision and psychotherapy // Bulletin of the Menninger Clinic. Vol. 40(1). – P. 3–104.
  17. Jacobsen, C. H. (2005). Parallelprocesser i psykoterapi og supervision: teori, forskning og praksis. Aalborg Universitet: Institut for Kommunikation, Aalborg Universitet. 190 s.
  18. Watkins, C. E., Jr. (2016). Reconsidering Parallel Process in Psychotherapy Supervision: On Parsimony, Rival Hypotheses, and Alternate Explanations. Psychoanalytic Psychology. Advance online publication. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://dx.doi.org/10.1037/pap0000127
  19. Belin, S. (1993). Vansinnets makt. Parallellprocesser vid arbete med tidigt storda och psykotiska patienter. Natur & Kultur, Stockholm. – 224 s.
  20. Dalbjorn K. (2007). Parallellprocesser i grupphandledning – psykoterapihandledares erfarenheter [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.psykologforbundet.se/Documents/Specialist/Abstracts2/Parallellprocesser i grupphandledning - psykoterapihandledares erfarenheter av Katarina Dalbjorn.pdf
  21. Formica M. J. (2009). The Me in You: Parallel Process in Psychotherapy. When the client is the mirror // Psychology Today. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.psychologytoday.com/blog/enlightened-living/200901/the-me-in-you-parallel-process-in-psychotherapy
  22. Schaffer S., Pollak J. (1984). Parallel process and the forced termination of a milieu group // Clinical Social Work Journal. – Vol. 12, Issue 2, pp. 118–128.
  23. Grey A., Fiscalini J. (1987). Parallel process as transference-countertransference interaction // Psychoanalytic Psychology. Vol. 4(2). P. 131–144.
  24. Mendelsohn R. (2012). Parallel process and projective identification in psychoanalytic supervision // Psychoanalytic Review. Vol. 99(3). P. 297–314.
  25. Sachs D. M., Shapiro S. H. (1976). On parallel processes in therapy and teaching // Psychoanalytic Quarterly. Vol. 45(3). P. 394–415.
  26. Vidakovic I. (2008). The parallel process in psychotherapy engaged in the function of personal growth [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gestaltstudio.org.rs/wp-content/uploads/2011/07/THE-PARALLEL-PROCESS-IN-PSYCHOTHERAPY.doc
  27. Hakeem A. (2010). ‘Parallel Processes’: Observed in the Patient, Therapy and Organization // Group Analysis. The International Journal of Group Analysis. Vol. 43, Issue 4, 2010. P. 523–538.
  28. Stevenson H. (2010). The Creation of Self and Other: Parallel Processes in Organizational Situations // Unleashing Executive and Organization Potential [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.clevelandconsultinggroup.com/articles/parallel-processes-in-organizational-situations.php
  29. Никоненко Л. В. До питання функціонування групового несвідомого: гіпотези та перспективи дослідження // Наукові студії із соціальної та політичної психології. – Вип. 21(24). – К., 2008. – С. 35–46.

 

До загального списку публикацій

 

Назад