МОТИВАЦІЙНА ГРАМОТНІСТЬ У СТРУКТУРІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В ГРУПІ

Климчук В.О

 

Розвиток особистості відбувається у соціально-психологічному інтеракційному просторі, який є динамічним, складно-організованим та спонтанно-скоординованим. Відтак, орієнтування у ньому – наслідок з одного боку, нашого відпочаткового занурення у нього і сконструйованості ним нашої особистості (див. Т.М. Титаренко [5]), а з іншого – певна система умінь. Одним із блоків цієї системи – є уміння особистості «прочитати» мотивацію іншого (інших), уміння «читати» власний мотиваційний дискурс та можливість зважування усіх «за» й «проти» відносно певних рішень. Це одна з ключових соціально-психологічних характеристик, яка визначає зміст та структуру інтеракційного простору, та зміст і структуру власне мотиваційного дискурсу.

Дослідження соціального інтелекту як історичний контекст конструювання поняття «мотиваційна грамотність».

Питання розпізнавання причин поведінки іншої людини, факторів, які її визначають – піднімалося ще Е. Торндайком [13], який власне і ввів у обіг термін «соціальний інтелект», визначивши його як здатність розуміти й керувати людьми, чинити мудро у людських стосунках. На сьогодні Дж. Кілстром і Н. Кантор [7] говорять про три підходи до розуміння соціального інтелекту: психометричний (приміром, концепція Дж. Гілфорда), за якого соціальний інтелект є рисою, яку можа виміряти і порівняти за її проявом окремих людей; концепція множинного інтелекту (Г. Гарднер), відповідно до якої є багато типів інтелекту, кожен з яких має свою знаково-символічну систему і ймовірно, пов'язаний із функціонуванням різних ділянок мозку, а соціальний інтелект має дві підструктури, інтраперсональний інтелект - визначається як здібність особистості отримувати доступ до її власного внутрішнього емоційного життя, та інтерперсональний інтелект – як індивідуальна здібність помічати і розрізняти відмінності в інших людях; та «соціально-інтелектний» погляд на особистість (відпочаткований від соціо-когнітивних теорій особистості) відповідно до якого соціальна поведінка особистості відпочатку є інтелектуальною, відтак визначається її когнітивними процесами, памятттю, розмірковуваннями, стратегіями вирішення проблем. Ключовими для останнього підходу автори називають ідеї В. Мішела [9], який підкреслював роль суб’єктивного осмислення ситуації, а також те, що основним продуктом соціального навчання і когнітивного розвитку є репертуар «когнітивних і поведінкових конструктивних умінь», як здатність особистості конструювання широкий спектр когніцій і поведінок. Базуючись на поглядах В. Мішела, Н. Кантор і Дж. Кілстром [7] говорять про дві підструктури соціального інтелекту: описові знання (соціальні концепції та специфічні спогади) та процесуальні знання (правила, уміння та стратегії, за допомогою яких особистість маніпулює й трансформує описові знань, а також перетворює знання у дії).

Емоційний інтелект та емоційна грамотність.

Поняття соціального інтелекту, за різних причини, у тому числі й через його низьку прогностичність (у контексті психометричного розуміння), та складність визначення й широту (у контексті соціально-когнітивному), не стало центральним у науковому дискурсі, натомість, диференціювалося й звузилося у окремих галузях. Так, у організаційно-психологічному контексті П. Селові, Дж. Мейєр [11], Д. Голмен [6], вводять поняття «емоційний інтелект» як здібність помічати власні емоції та емоції інших людей, розрізняти й називати їх, і використовувати її для спрямування мислення та поведінки. У психотерапевтичному дискурсі виникає поняття «емоційної грамотність», авторства К. Штайнера [12], який визначає його як «емоційний інтелект, центрований на любові» (love-centered emotional intelligence); вважаючи здатність любити і бути любленим основою емоційної грамотності, він зазначає, що її можна відновити/навчитися. Відтак, емоційна грамотність постає здібністю, яку можна розвинути, і має такі п’ять компонентів (умінь): 1) знати про свої власні почуття; 2) володіти «щирою емпатією»; 3) уміти управляти власними емоціями ; 4) уміти відновлювати емоційні пошкодження; 5) уміння поєднувати усе разом.

Мотиваційний інтелект: конструкт, що став предметом бізнесу.

Водночас, дослідниця К. Мамалі вводить у обіг поняття «мотиваційного інтелекту» [8], визначаючи його як здатність особистості досягати балансу між внутрішньою й зовнішньою мотивацією у окремій діяльності; між внутрішньою й зовнішньому мотивацією у межах цілого власного потоку активностей; між власними мотивами й мотивами інших людей, й відмічаючи, що досягнення такого балансу збільшує шанси на особистісний ріст і спів-розвиток. Пізніше до структури мотиваційного інтелекту додається «мотиваційна емпатія» як точність висновків про мотиви іншої людини. Примітно, що поняття «мотиваційного інтелекту» К. Мамалі вивела з одного боку, з теорії множинного інтелекту Г.Гарднера, з іншого – на основу емпіричних даних, зібраних з використанням переважно нарративних технік, аналізу листів та автобіографій (зокрема, аналізуючи життя М. Ганді). Конструкт «мотиваційний інтелект», на жаль, не став предметом широких наукових досліджень, натомість – на сьогодні є зареєстрованою в США торговою маркою, власником якої є Б. Рельф . На основі 4-компонентного уявлення про структуру мотиваційного інтелекту Б. Рельфом розроблені тренінгові програми, навчальні курси, системи індивідуальних занять для його розвитку. Відтак, на думку Б. Рельфа, мотиваційний інтелект – це здібність, яка дозволяє мотивував себе у приємніший і ефективніший спосіб, і складається із 4-х компетенцій, кожна із яких має два блоки, перший із яких стосується себе, другий – інших людей; 1) мотиваційне сприймання (розуміння природи мотивації, потреб, мотивів, цінностей тощо); 2) мотиваційне розуміння (усвідомлення факторів, які мають вплив на мотивацію); 3) мотиваційна оптимізація (підтримування мотивації на належному рівні, відновлення у разі її втрати); 4) мотиваційне само-управління (стратегічна компетенція, управління мотивацією у контексті балансування між різними активностями, довготермінове планування тощо).

Мотиваційна грамотність: перші кроки до означення.

Водночас, вводиться паралельний термін, як і у випадку із емоційним інтелектом, - «мотиваційна грамотність» (Motivational Literacy®), який також є торговим знаком, зареєстрованим у США (Дж. Бейлі ). Відповідно, мотиваційна грамотність у розумінні Дж. Бейлі, є зоною особистісного розвитку, навколо якої будується комплекс прикладних технік, однак, чітке наукове розуміння суті феномену й результати його наукових досліджень відсутні; у викладі Дж. Бейлі це радше маркетинговий хід, а не наукова концепція.

Науково місткішими є розробки на базі концепції «мотиваційної мови» авторства Дж. Саллівена [10], в рамках якої доводиться, що використання керівником мови може бути інструментом мотивації підлеглих; відтак постає питання навчання керівників користуватися цим інструментом. Водночас, у теорії не йдеться мова про певну якість або здібність, виключно про систему знань про мотиваційну мову та уміння нею користуватися.

Поняття «мотиваційна грамотність» у контексті вивчення мотиваційного дискурсу особистості.

Зважаючи на сучасне розуміння дискурсу та розроблене у нашій концепції розуміння мотиваційного дискурсу особистості на мікро- та макро-рівнях [2], максимально релевантним є поняття «мотиваційної грамотності», яке первинно означене нами як уміння «читати» мотиваційний дискурс Іншого, вникати у його мотиваційний тезаурус, розуміти причини вчинків і їх цілі; розуміти власні мотиви та їх відношення у мотиваційному словнику; говорити про них, доносити власний мотиваційний дискурс до Інших та брати до уваги їх мотиваційні дискурси при розбудові стосунків.

Для подальшого уточнення цього поняття й приведення його визначення до форми, яка може стати ґрунтом для дослідження, до слід вивчити його другу складову - «грамотність». Відповідно до словникового визначення, «грамотність» – жін.., абстр. іменний до «грамотний»; грамотний – 1) який уміє читати й писати; 2) який уміє граматично правильно писати; 3) який володіє необхідними відомостями з певної галузі [4]. Відтак, термін «грамотність» відсилає до знань про те, як правильно читати та писати, а також до уміння це робити. Відтак, поняття правильності – дає відсилання до правил, за якими відбувається писання й читання, які зафіксовані у «граматиці». У словниковому визначенні «граматика» означається як: 1) лінгвістична наука, що вивчає будову мови, тобто будову і форми слова, речення і словосполучення; 2) будова і форми слова, речення і словосполучення певної мови або групи мов [4]. У другому сенсі йдеться про два аспекти: морфологічні категорії і форми (будова слова, властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень), та синтаксичних категорій і конструкцій (будова речення, засоби і правила побудови висловлювань) [3]. Отже, грамотність як уміння правильно «читати» та «писати» у широкому сенсі (правильно говорити у т.ч.) передбачає володіння знаннями про морфологію (будова слів) та синтаксис (будова речень), та уміння цими знаннями послуговуватися у повсякденному житті.

Беручи до уваги результати досліджень [1], а також аналіз «граматичної» складової терміну, розроблене широке визначення мотиваційної грамотності можна конкретизувати у термінах структурних та змістових характеристик мотиваційного дискурсу. Зі змістової точки зору йдеться про тематику мотиваційного дискурсу, уміння «прочитати» теми, центральні й периферійні, виявити їх розподіли за ступенем центральності; зі структурної точки зору – передусім йдеться про уміння послуговуватися практиками конструювання мотиваційного дискурсу, вбудовувати мотиваційні конструкції у наративи, експлікувати їх у ментативах.

У простору монологу (або Я-інтеракції) йдеться про власний мотиваційний дискурс, про уміння його прочитати та готовність до конструювання-що-триває у ході життєвого шляху; використання наративних практик для його стабілізації та ментативних для трансформування. Метафорично, у просторі монологу можна говорити про уміння читати й писати власний текст, власний мотиваційний дискурс.

У діалогічному (та й полілогічному) просторах, які мають складнішу інтеракційну структуру, ускладнюється й структура мотиваційної грамотності, яка тут характеризує уміння читати мотиваційний дискурс Іншого / Інших (його тематику та розподіл у просторі центр/периферія); уміння донести до Іншого / Інших змістові базиси власного мотиваційного дискурсу, релевантно послуговуючись практиками; готовність до реконструкції та трансформації власного мотиваційного дискурсу; а також уміння допомагати Іншому / Інших конструювати їх власні мотиваційні дискурси. Метафорично – можна говорити про уміння читати текст Іншого; читати Іншому власний текст вголос; готовність переписувати власний текст; допомагати іншому писати власний текст.

Конкретні умови інтеракції визначають рамки мотиваційної грамотності; так, у педагогічні взаємодії на перший план виступає простір полілога та такі компоненти грамотності, як уміння прочитати мотиваційний дискурс учнів та сконструювати такі сприятливі умови, за яких би їхні дискурси могли релеватно змінитися. У рамках організаційної інтеракції – то задача управлінця полягає передусім у прочитанні дискурсів своїх підлеглих, конструюванні умов, за яких би ці мотиваційні дискурси могли підвищувати продуктивність праці, сприяння реконструкції мотиваційних дискурсів у випадку їх не-релевантності організаційному клімату, мотиваційному дискурсу макро-рівня. У просторі діалогу, приміром, у психологічному консультуванні, часто основна задача – полягає у сприянні конструюванню клієнтом власного мотиваційного дискурсу, його реконструкції чи де-конструкції у випадку його не-релевантності життєвій ситуації.

Висновки.

Підсумовуючи, можемо відмітити: 1) дослідження проблеми розуміння мотивації власної поведінки та поведінки інших людей має глибоке коріння, яка сягає часів Е. Торндайка; 2) незважаючи на ряд науково-ємних та практично-орієнтованих розробок, у рамках класичної й не-класичної парадигм проблема не знайшла свого вирішення – й по сьогодні точаться суперечки щодо прогностичної цінності, евристичного потенціалу та релевантності дійсності більшості із цих понять; 3) шляхи до нового погляду на вказаний феномен та нові підходи до його аналізу відкриваються при розгляді його через призму розуміння мотиваційного виміру життєвого світу людини як дискурсу, який перебуває у постійному процесі конструювання й само-конструювання у інтеракційному просторі; 4) мотиваційна грамотність особистості є одним із ключових компонентів розвитку особистості, особливо коли йдеться про розвиток у сферах, що мають прямий стосунок до складно-координованої групової роботи або занурення у комунікаційні потоки.

 

Література

  1. Климчук В.А. Дискурс социального конструкционизма в современной зарубежной психологии мотивации // Вопросы психологии. – 2014. – №2. – С. 143-151.
  2. Климчук В.О. Життєвий світ особистості: інтеракційний простір, дискурсивна природа та мотиваційний вимір / Климчук В.О. // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». – Додаток 1 до Вип. 29, Том II: Тематичний випуск «Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання». – К.: Гнозис, 2013. – С. 42-48.
  3. Кочерган М.П. Название.
  4. Автор. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2001. – 368 с.
  5. Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — С. 155.
  6. Титаренко Т.М. Особистісне самоконструювання: пульсації хаосу і порядку [Текст] / Т.М. Титаренко // Наукові студії із соціальної та політичної психології : зб. статей / НАПН України, Ін-т соц. та політ. психології; [ред. рада: М. М. Слюсаревський (голова), В. Г. Кремень, С. Д. Максименко та ін.]. – К. : Міленіум, 2012. – Вип. 31(34). – С. 3-11.
  7. Goleman, D. (1995) Emotional Intelligence, New York, NY, England: Bantam Books, Inc.
  8. Kihlstrom J.F., Cantor N. Social Intelligence / John F. Kihlstrom, Nancy Cantor// published in R.J. Sternberg (Ed.), Handbook of intelligence, 2nd ed. Cambridge, U.K.: Cambridge University Press, 2000. pp. 359-379.
  9. Mamali, C. (1998). The Gandhian mode of becoming. Ahemedabad, India: Gujarat Vidyaqpith. Peace Research Center. 266 p.
  10. Mischel, W. (1998). The Gandhian mode of becoming. Ahemedabad, India: Gujarat Vidyaqpith. Peace Research Center. 266 p.
  11. Salovey, P., & Mayer, J.D. (1989). Emotional intelligence. Imagination, Cognition, and Personality, Vol. 9, No. 3, pp185-211.
  12. Steiner C. Emotional Literacy: Intelligence with a Heart Paperback / Claude Steiner // Personhood Press (November 1, 2003) 275 pages.
  13. Thorndike, R.L. Factor analysis of social and abstract intelligence. Journal of Educational Psychology, 27, 231-233.

 

До загального списку публикацій

 

Назад