РОЛЬОВА ВЗАЄМОДІЯ ЧЛЕНІВ МАЛОЇ ГРУПИ: ПИТАННЯ МЕТОДИК І ПРОБЛЕМА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Чорна Л. Г.

Джерело

 

Постановка проблеми. Рольова взаємодія – багатокомпонентне психологічне явище, структура якого за П. Горностаєм містить рольову Я-концепцію, рольову поведінку та рольові очікування від соціального оточення [3]. Рольова Я-концепція складається з рольового Я-образу, рольових переживань і рольових домагань особистості. Отже, щоб досліджувати рольову взаємодію потрібно щонайменше застосувати комплекс методик, а в перспективі – розробити інтегральну методику, яка б цілісно охоплювала не лише структуру рольової взаємодії, а й виявляла механізми взаємодії її компонентів.

Сьогодні в психології представлені окремі методики дослідження рольової взаємодії, а точніше – окремих складових цього явища. Метою нашої статті є структурування відповідно до психологічної природи рольової взаємодії методик її дослідження. Рольова взаємодія існує як у просторі міжособового спілкування, так і в просторі малої групи, до якої належить суб’єкти цього спілкування. Хоча ці два простори досить умовні і на практиці їх важко розвести, але ж рольова взаємодія в групі будується з орієнтацію на довготривалу перспективу, спільну діяльність і підтримання власне функціонування групи, яке б неможливо було б без ролей лідера і тих, хто йдуть за ним. Особливу увагу ми приділимо виокремленню методик і процедур дослідження, які визначатимуть свідомі та несвідомі чинники цієї взаємодії.

Деякі з методик, які визначають особливості рольової взаємодії, лише дотичні до цієї проблематики, але разом із тим суттєво допомагають описувати цей аспект поведінки людини. Так, однією з найбільш поширених у психології методик дослідження Я-образу людини є тест М. Куна, Т. Макпартленда «Хто Я?» [9]. Серед самовизначень людина називає і власні ролі. Однак, це ролі насамперед соціальні, а соціально-психологічні, життєві зустрічаються вкрай мало [11]. Визначенню власних ролей сприяють методики П. Горностая «Карта життєвих ролей» і «Репертуар життєвих ролей». Врешті решт усвідомленню рольового образу Я сприятиме відповідь особи на просте питання «Назвіть ролі, які Ви виконуєте в групі?». Чи будуть названі ролі відображати рольову ідентичність людини, тобто те, наскільки людина є суб’єктом власних ролей, або ж просто ці ролі є її ситуативними, проміжними на шляху до суб’єктності, важко сказати, але все ж таки вони відображатимуть рольове Я особи. Методика рольової компетентності особи відбиває рольову глибину, здібність до рольових переживань, а також рольову гнучкість і чуттєвість людини [3]. Близька до неї методика діагностики вмінь реалізації рольової поведінки [8]. Цими методиками насамперед діагностуються рольові переживання особи, а також деякі особливості її рольової поведінки. Рольові домагання особи, а також рівень розвитку її рольової суб’єктності залишився поза увагою цих методик.

Окремо слід зупинитись на методиках, які діагностують ролі людини, базуючись на певних концептуально-теоретичних засадах. Насамперед до таких методик віднесемо тести визначення рольових позицій по Е. Берну [10; 12], які відповідно до положень трансактного аналізу визначають життєві ролі людини: родителя, дорослого та дитини. На жаль, не визначено авторство цих методик. У цій же парадигмі розроблено тест-опитувальник «Трикутник Карпмана» (автор – Ніконова О. Ю), який виявляє ролі рятівника, жертви та агресора [6].

Здебільшого на біхевіористських засадах побудовані опитувальник рольової самоперцепції М. Белбіна [7; 10; 12]. У російсько- та україномовних перекладах опитувальника існує три варіанти назв ролей. Великі розбіжності є в розумінні ролей координатора, реалізатора, виконавця, організатора. Так, координатора ще називають формувачем, неформальним лідером, реалізатора – виконавцем, організатором роботи, а сам виконавець виступає у ролях фінішера, робітника, того, хто все завершує. Найбільші розбіжності існують в інтерпретаціях ролі організатора. Це і творець, і голова. З нашого погляду, це той, хто приймає рішення, розв’язує проблеми, мудрець, авторитет. У цих усіх перекладах десь загубилась роль контролера. Отже, існує потреба в адекватних перекладах і україномовної адаптації цього тесту.

Відомий радянський фахівець з історії психології М. Ярошевський запропонував методику виявлення рольових типів у творчому колективі та виокремив три основних ролі, які яскраво проявляються у творчій взаємодії: генератор ідей, критик, ерудит [12]. Однак, у групі, яка продукує творчі ідеї, таких ролей має бути більше: хтось має реалізувати ці ідеї, не лише критикувати, а й надихати, надавати оптимізму команді, координувати, контролювати роботу групи та головне – приймати остаточні рішення, тобто ролей у творчому колективі має бути більше, ніж три.

Щодо діагностики особливостей рольової поведінки людини, то, звісно, ні один тест не в змозі беззаперечно валідно відбити психологічні складові поведінки людини. І в цьому ми вбачаємо не лише актуальне питання розроблення методик дослідження рольової взаємодії, а й проблему адекватних до природи цього явища методик. Ми можемо цілком достовірно досліджувати за допомогою тестових методик властивості особи, її настанови в поведінці, тобто психологічні детермінанти поведінки, але не саму поведінку. Ще більш складно прогнозувати взаємодію людей, коли їх індивідуальні характеристики змінюються під впливом індивідуальних характеристик іншого.

Адекватним інструментом виявлення особливостей власне поведінки є найбільш наближений власне до її реальності метод моделювання. Моделювати поведінку можна схематично, символічно, а можна практично, програючи ролі у ситуаціях взаємодії з іншими. Щодо схематичного моделювання взаємодії віднесемо позиційне розташування осіб групи один відносно одного в соціометрії Дж. Морено (але там ролі не прописані), а також методику ціннісно-рольової картографії міжсуб’єктної інтеракції В. Горбунової [1; 2; 5]. По суті це психосемантичне моделювання є своєрідним поєднанням ідей соціокарт Р. Барбуха, репертуарних решіток Дж. Келлі та авторського бачення простору взаємодії в команді В. Горбунової. Таке моделювання дозволяє побачити, як члени групи сприймають (цінують) ту чи іншу роль певного члена групи та як сприймаються ролі членів групи з позиції певного члена групи. Дистанції між умовними позначками членів групи задаються оцінками (ціннісним ставленням) до ролей, які грають члени групи. Цікаво було б порівняти результати дослідження малої групи за допомогою цього методу, з одного боку, та соціометрії в поєднанні з визначенням ролей членів групи, з іншого.

Якщо метод В. Горбунової можна назвати ціннісною соціометрією ролей у групі, то поєднання соціометрії з рольовими ідентифікаціями рольовою соціометрією. Аналіз результатів дослідження за цими процедурами дозволив би побачити більш або менш свідомі аспекти взаємодії членів групи, бо класичний метод соціометрії базується на симпатіях – антипатіях членів групи, причини яких глибоко можуть бути приховані від людини, а називання ролей, їх ціннісне ранжування – на більш свідомих (не завжди раціональних) виборах, певних мисленнєвих операціях.

Ще один ракурс дослідження свідомих і несвідомих чинників рольової взаємодії полягав би в застосуванні аутосоціометрії та соціометрії паралельно з приписуванням членам групи певних ролей, в тому числі й собі, а також із називанням тих ролей, які член групи очікує, що будуть приписуватись йому.

Рольові ігри, які зазвичай використовуються в групових тренінгах, особистісного зростання або психотерапевтичних, мають значний діагностичний потенціал. Оскільки в даному контексті йдеться про взаємодію в межах малої групи, то ситуації слід підбирати такі, що відображають взаємодію з позицій внутрішньогрупових ролей: лідера; того, хто йде за лідером; душі компанії та ін. У даному контексті виникає питання: чи завжди в групі присутня роль цапа відбувала? Чи потрібно програмувати її присутність у ситуаціях рольової взаємодії в групі? У розігруванні ситуацій завжди повинні бути присутні як мінімум двоє: я і мій партнер. До речі, лише в структурі однієї вербальної методики на взаємодію процедура передбачає присутність уявного партнера. Це методика інтерперсональної діагностики міжособових стосунків Т. Лірі, саме тому може саме ця методика вважається такою, що діагностує взаємодію, а не стосунки [4].

Найбільш напруженою точкою взаємодії, тим моментом, який показує в максимально вираженій формі всі особливості поведінки людей, є конфлікт, тому діагностика рольового конфлікту є начебто тим інструментом, який виявляє особливості рольової поведінки, а насправді може фокусувати в результатах тестування всі структурні елементи рольової взаємодії. Залежно від того, як розуміється рольовий конфлікт, які види рольового конфлікту визначає автор, тести рольових конфліктів більшою чи меншою мірою відбивають кульмінаційні точки рольової поведінки особи.

Рольові очікування є тією структурою, які майже не вивчаються за допомогою психологічних методик. Групові очікування до виконання певних ролей на рівні великих соціальних груп існують як певні вимоги, які самі собою розуміються та які засвоюються в процесі соціалізації людини. Групові очікування до виконання ролей певними членами групи можна вирахувати, порівнюючи рольові ідентифікації, які покладають (проектують) члени групи один на одного. Але така процедура досить громіздка. Загалом, рольові очікування важко вивчати, що існує безліч соціально-психологічних ролей, а опис рольових очікувань лише тільки до однієї з них може зайняти в десятки раз більше обсягу інформації, ніж власне сама назва ролі.

Висновки. Отже, існує певний перелік методик, за допомогою яких можливе у тій чи іншій мірі дослідження компонентів рольової взаємодії. Існує актуальне питання розроблення нових методик, процедур, які б валідно та надійно виявляли особливості рольової взаємодії людини, в тому числі з урахуванням контексту малої групи. Однак, власне ядро цієї взаємодії, рольову поведінку, з нашого погляду, важко діагностувати з допомогою існуючих вербальних методик, побудованих переважно на використанні методу опитування та самооцінки, тому проблема полягає в тому, щоб раціонально використати можливості методу моделювання просторових і часових характеристик рольової взаємодії членів малої групи та визначити психодіагностичні показники цієї взаємодії.

 

Література

  1. Ахвердова О. А. Практикум по социальной психологии: Учебное пособие / Ахвердова О. А., Гюлушанян К. С., Коленкина В. В.. – М. : ТЦ Сфера, 2006. – 336 с.
  2. Горбунова В. Психологія командотворення: ціннісно-рольовий підхід до формування та розвитку команд : монографія / Вікторія Горбунова. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – 380 с.
  3. Горностай П. П. Личность и роль: Ролевой подход в социальной психологии личности / П. П. Горностай. – К. : Интерпресс ЛТД, 2007. – 312 с.
  4. Горностай П. П. Диагностика межличностных отношений. Психологический практикум / С. В. Духновский. – СПб. : Речь, 2010. – 141 с.
  5. Минаева Н. С. Методы социальной психологии / Н. С. Минаева, Д. В. Пивоваров, Э. Л. Боднар и др.; под общ. ред. Н. С. Минаевой. – М. : Академический Проект, 2007. – 351 с.
  6. Ніконова О. Ю. Соціально-психологічні ознаки співзалежної особистості: ґендерний аспект : дисертація …наук. ст. канд. психол. н. : спец. 19.00.05 «Соціальна психологія; психологія соціальної роботи» / Олена Юріївна Ніконова. – К. : Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, 2012. – 218 с.
  7. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія. Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія / Л. Е. Орбан–Лембрик. – К.: Либідь, 2006. – 560 с.
  8. Прыгунов П. Я. Практикум по психологии ролевого поведения (для сотрудников правоохранительных органов) / П. Я. Прыгунов. – М. : Изд-во МПСИ; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2003. – 256 с.
  9. Тест «Кто Я?» (М. Кун, Т. Макпартленд; модификация Т. В. Румянцевой) [електронний ресурс] / Румянцева Т. В. Психологическое консультирование: диагностика отношений в паре. – СПб. – 2006. – С. 82-103. – Режим доступу: http://vsetesti.ru
  10. Фетискин Н. П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп / Фетискин Н. П., Козлов В. В., Мануйлов Г. М. – М. : Изд-во Института Психотерапии, 2005. – 490 с.
  11. Чорна Л. Г. Рольова ідентичність старшокласників: посібник / Лідія Чорна. – К. : Міленіум, 2014. – 128 с.
  12. Тестотека. Каталог [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://brainmod.ru/tests/catalog

 

До загального списку публикацій

 

Назад