НАПРЯМКИ ПОБУДОВИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ГРОМАД СХІДНИХ ТА ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Чаплінська Ю.С.

к. психол. н., н.с. лабораторії психології
масових комунікацій та медіаосвіти
ІСПП НАПН України

 

В умовах воєнного конфлікту на теренах України все актуальнішою стає тема налагодження стосунків між східними та західними областями України. Перед військовими психологами постають такі актуальні питання: як підняти український патріотизм у східних областях, як розпочати діалог та сформувати толерантне ставлення населення, що проживає у східних областях України, до людей, які проживають у західних областях?

1. Підвищення патріотизму

Найбільш цікавими, екологічними та ефективними засобами підняття патріотизму, на наш погляд, є організація медіаклубів та анімаційних студій. Наприклад, для показу в медіаклубах підходить український анімаційний народний казково-пізнавальний мультиплікаційний проект-серіал «Моя країна Україна». Він виконаний переважно в техніці пластилінової анімації. Режисер мультсеріалу – Степан Коваль. Наразі існує 26 серій цього серіалу, кожна з них триває по 3 хвилини і розповідає відому або забуту казку, історію, легенду з конкретного міста України, будьто велике місто або маленьке село, поле або море. Фільми цього серіалу призначені для формування національної свідомості, гордості за свою країну.

Також у медіаклубах та анімаційних студіях дорослі і діти в різних видах творчої самореалізації – створенні короткометражних фільмів або мультфільмів – можуть створювати проекти про їхнє життя, проблеми, страхи і тривоги, які у них виникають, про їхні мрії та сподівання на майбутнє, відеолисти та відеозвернення до інших людей або специфічної групи людей (наприклад, школярі 10 класу лисичанської школи для школярів 10 класу львівської школи).

Такі можливості наближають нас до другої проблеми – налагодження діалогу та формування толерантного ставлення однієї специфічної групи населення до іншої.

2. Формування толерантного ставлення

Існує кілька шляхів розв’язання цієї проблеми.

По-перше, це інформування населення. Людям необхідно повідомляти звідки приїжджають гуманітарні вантажі. Наприклад, людина, яка ставиться з недовірою до людей, що живуть у західних областях, дізнається, що овочі, які вона їсть, надали їй саме ці люди, що вантаж цей прийшов, наприклад, з Івано-Франківської області. Така інформація може змусити її поглянути дещо інакше на ситуацію «лютих бандерівців». Це можна робити за допомогою радіо чи газет.

По-друге, створювати осередки (центри, общини) культурного обміну. Ці осередки можуть бути сформовані на базі санаторіїв, де проживають вимушені переселенці, шкіл чи районних адміністрацій. Вони можуть стати центрами освіти, куди будуть приїжджати спеціалісти з центральних та західних областей для навчання, наприклад, представників допомагаючих професій – соціальних працівників, практичних та шкільних психологів, волонтерів, які працюють з населенням. На базі цих осередків можна влаштовувати телемости як з іншими країнами – для навчання, спілкування та отримання підтримки, так і з іншими регіонами України для прояснення та отримання інформації під час безпосереднього спілкування (щоб зменшити можливості для дезінформації населення в умовах інформаційної війни).

Телемости, газетні публікації, відеозвернення можуть зменшити упереджене ставлення однієї групи населення до іншої, але чому це відбувається? Г. Олпорт у своїй міжгруповій контактній теорії стверджує, що за певних умов міжособистісний контакт є одним з найбільш ефективних засобів зниження упередженості (або упередженого ставлення) між більшістю і меншістю членів групи. Олпорт розглядає упередження як результат поспішного узагальнення, заснованого на неповній або помилковій інформації, яке робить група [1]. Основне твердження контактної гіпотези полягає в тому, що упередження можуть бути зменшені, коли є змога більше дізнаєтися про ту категорію людей, яка складає групу упередження. Переконання людини можуть бути змінені тоді, коли вона опиняється в ситуації безпосереднього контакту з членом групи упередження, розширює свої пізнання щодо цієї конкретної особи, а потім модифікує свої уявлення про всю групу упередженості на основі свого враження від спілкування з однією конкретною особою. Наприклад, на сході України поширене переконання, що всі люди західних областей упереджено ставляться до тих, хто розмовляє російською мовою. Щоб нівелювати таке переконання, можна піти різними шляхами, наприклад, довести його до абсурду, щоб виявити його хибність або помилковість. Наприклад, чи знайомий Ваш опонент з усіма людьми із Західної України? Або чи потрапляв він особисто в негативні ситуації, коли розмовляв на Західній Україні російською мовою? Інший шлях – це шлях діалогу і пізнання. Тому що позитивний контакт з членом групи упередженості може створити відчуття дисонансу, яке може привести до зміни ставлення.

На основі теорії Г. Олпорта Едвард Шіапп, Пітер Б. Грегг і Дін Е. Х’юз розробили парасоціальну гіпотезу контакту (ПГК), яка пояснювала, що взаємодія через медіа може створити такий самий ефект, як і безпосередній контакт, оскільки взаємодія глядача з медіаперсоною за своїми характеристиками нагадує пряму міжособистісну взаємодію [2]. Автори висунули низку умов для успішної парасоціальної взаємодії по зниженню упередженого ставлення. Контакт має бути стійким, тривалим і не поверховим для того, щоб створити дисонансний стан, за якого негативні переконання вступають у конфлікт з новими переконаннями в результаті позитивного досвіду. Крім того, члени групи, між якими відбувається спілкування, повинні відчувати рівний статус, спільні цілі, і жодна зі сторін не повинна мати більше влади, ніж інша. Якщо яка-небудь із цих умов не виконується, то негативні упередження можуть посилитися, і будь-який дисонанс, який викликається цим спілкуванням, може бути нівельований людиною самостійно без зміни упередженого ставлення. М. Ротбарт і О. П. Джон додали ще кілька умов, стверджуючи, що стереотипи змінюються тільки якщо поведінка членів групи упередженості не узгоджується з стереотипом їх сприймання іншою стороною; контакт між двома групами має відбуватися часто і в різних контекстах, члени групи упередженості мають розглядатися іншою групою як типові представники [3].

Такі діалоги можуть виступати медіаціями (англ. mediation – посередництво). Це вид альтернативного врегулювання спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації. Медіатор обиратиме теми для спілкування, нівелюватиме гострі кути в діалогах та підтримуватиме психоекологічний клімат спілкування. Такі діалоги краще розпочинати з відсторонених та побутових тем, які можуть допомогти учасникам знайти точки перетину поглядів. Наприклад, підвищили ціну на комунальні послуги, кому це не подобається? Хто бажає з цього приводу висловитись?

Таким чином, ми окреслили можливі способи розв’язання поставлених військовими психологами перед наукою проблем, узагальнили вимоги до побудови діалогів за допомогою медіазасобів та окреслили пропозиції щодо підвищення патріотизму у східних районах України.

 

Література

  1. Allport G. W. The nature of prejudice / G. W. Allport. – Cambridge: MA: Perseus Books, 1954.
  2. Rothbart M. Social categorization and behavioral episodes: A cognitive analysis of the effects of intergroup contact / M. Rothbart, O. P. John. // Journal of Social Issues. – 1985. – №41. – P. 81–104.
  3. Schiappa E. The Parasocial Contact Hypothesis / E. Schiappa, P. B. Gregg, D. E. Hewes. // Communication monographs 72. – 2005. – №1. – С. 92.

 

До загального списку публикацій

 

Назад