ВСТУП ДО ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТІСНОЇ УСПІШНОСТІ У КОМАНДНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Голентовська Ольга Святославівна

аспірант лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин,
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

 

Постійні трансформації ринку праці, виклики науково-технічного прогресу, розширення міжкультурних зв’язків у бізнесі, виробництві, освіті зумовлюють перманентну зміну вимог до особистості як працівника, співробітника, студента, будь-якого суб’єкта взаємин та діяльності. Зокрема, йдеться про вміння працювати у тісній взаємодії з іншими, досягати успіху у спільній командній діяльності. Саме консолідована, злагоджена праця у командах за оптимального поєднання ресурсів та потенцій учасників є, на сьогодні, найбільш затребуваною як у бізнесі, так і в освіті, сфері громадської активності, системі державної служби тощо.

У вітчизняній психології останніх років проблема командотворення звучить у контексті зростання ролі особистісних факторів. Так, В.П. Казміренко, в межах соціальної психології організацій, наголошує на механізмах соціально-психологічної регуляції активності суб’єктів організації, гармонії їх організаційних взаємин та рефлексивної однорідності як окремих підструктур, так і організації в цілому. Автор вказує на те, що різноманіття соціальної поведінки особистості, є переважно, поведінкою в структурі системи цінностей, норм та цілей, що опосередковуються організацією. На потребі рефлексивного аналізу співвідношення власних цінностей і цілей з цінностями і цілями колег в ході формування команд наголошує В.В. Третьяченко. Розуміння необхідності розвитку рефлексії індивідуальних і групових суб’єктів управлінських систем обстоюється в концепції рефлексивного управління сучасними організаціями М.І. Найдьонова. В роботах, що були розроблені в межах концепції психологічного забезпечення управління організаціями Л.М. Карамушки, окреслюються різні аспекти психологічної готовності особистості до роботи в команді, зокрема індивідуальні орієнтації та функціонально-рольові позиції на матеріалі загальноосвітніх навчальних закладів (Ж.В. Серкіс), державних організацій (В.О. Михайленко, О.А. Філь) та банківських структур (І.А. Андрєєва).

В підходах, які набули статусу класичних у світовій психології також, звучить ідея про важливість ролі особистості у розвитку командної взаємодії. Так, основою концепції командних ролей Р. Белбіна є здібності, мотиви та цінності учасників команди. Б. Такмен, Дж. Катценбах та Д. Сміт вказують на важливість ролі кожного учасника у розвитку сприятливих командних взаємин та високому рівні їх персональної відповідальності. Авторка концепції темоцентрованої інтеракції – Р. Кон, звертає увагу на залежність успіху командної роботи від визнання її учасниками особистості кожного, а також власної спільності та єдності.

У російській соціальній, організаційній психології останнього часу провідного голосу набуває акмеологічний підхід, який в центр командотворення ставить досягнення людиною акме у професійній діяльності. Так, системи етичних смислів учасників управлінських команд є основною ідеєю ордерної моделі організаційної культури Л.М. Аксеновської. Психолого-акмеологічний підхід до проблеми формування керівником управлінської команди Ю.В. Синягіна вказує на те, що психологічну основу командотворення складають об’єктивні соціально-психологічні умови (вимоги організаційного середовища, сфера управління, мета та завдання організації, особливості конкретної організаційної структури) та суб’єктивні складові (досвід, вік, рівень професійної та управлінської компетентності, психологічні характеристики особистості суб’єктів управління, управлінська позиція керівника). В якості найвищих етапів розвитку групи та основних критеріїв високоефективної команди, автор відзначає: визнання кожного члена групи як особистості та високий рівень самосвідомості як групи в цілому, так і кожного, зокрема.

Успішність особистості у командній діяльності вивчається фахівцями з соціальної психології (К. Арджиріс, Н. Лейфрід, Д. МакКлелланд, Е. Портер, Ф. Хоппе), менеджменту (Т. Баталова, Ю. Бачинська, Л. Емельянова, X. Маккей, В. Рубахін), управлінського консалтингу (Т. Брайан, Дж. Ньюстром, Дж. Максвелл, М. Мелія), організаційного розвитку (М. Геллерт, К. Кинан, К. Новак, А. Пригожин). Однак, майже не беруться до уваги такі особистісні чинники, як можливості рольової самореалізації, ціннісно-смислова унікальність свідомості кожного співробітника, адже ефективна та успішна робота в команді передбачає не лише фахову майстерність, а також навички ефективної міжсуб`єктної взаємодії. Відтак, для досягнення успіху в командній діяльності, людина окрім застосування своїх знань, умінь та навичок, а також якісного виконання функцій і обов’язків, має віднайти оптимальні для себе стратегії спілкування та взаємин з іншими учасниками команди. Тут на перше місце виходить її рольова компетентність та здатність до рефлексії власних цінностей і цінностей інших людей, того, що є основою побудови взаємин та ефективного виконання діяльності.

Ідеї про ціннісну своєрідність та рольову компетентність, в той чи інший спосіб розвиваються в межах різних підходів: суб’єктно-ціннісному підході до аналізу творчої особистості О.Л. Музики. Автор доводить, що на основі аналізу ціннісної свідомості людини є можливим спрогнозувати її успішність у взаєминах та діяльності, власному особистісному та професійному розвитку; рольової теорії особистості П.П. Горностая. На переконання автора, розвиток особистості залежить від двох груп факторів: інтернальних, що пов’язані із задоволенням інстинктів, базових потреб і мотивів та екстернальних, пов’язаних з культурою, соціальними очікуваннями, інтеріоризацією соціального досвіду, умовами і стереотипами виховання. Рольова компетентність визначається автором, як здатність особистості розв’язувати життєві проблеми, що пов’язані з рольовою поведінкою, з функціонуванням життєвих ролей. У структурі рольової компетентності – рольова варіативність, рольова гнучкість, рольова глибина, здатність до рольової децентрації та прийняття ролі інших; теорії особистісних конструктів Дж. Келлі, головна ідея якої пов’язується із системою особистісних конструктів, що створюється та перевіряється самою людиною у відповідності до її життєвих реалій, які обумовлюються специфічністю сприйняття, інтерпретації та прогнозування власного життєвого простору; концепції соціального та культурного атомів Я. Морено, в основі якої – система рольових взаємин людини, які є індикатором її внутрішнього світу, через призму яких вона бачить і сприймає інших; аксіологічної концепції особистості З.С. Карпенко, в якій авторкою обстоюються три парадигмально різні способи аналізу цінностей: формування, становлення та розгортання.

Так, вивчаючи ціннісну своєрідність та рольову компетентність особистості у розвитку командних взаємин, видається необхідним зосередитись на тому, як те, що є цінним для людини, впливає на її вчинки, систему взаємин, життя в команді.

Власне ж проблема ціннісно-рольової регуляції командної інтеракції, як такої, піднімається у ціннісно-рольовому підході до проблеми командотворення В.В. Горбунової. Розвиваючи ідеї підходу, перспективами подальших досліджень буде пошук закономірностей ціннісно-рольової регуляції особистісної успішності у командній діяльності.

 

 

До загального списку публикацій

 

Назад