Різні підходи до вивчення групової взаємодії

П. П. Горностай

 

Проблема групової взаємодії належить до важливих і водночас недостатньо розроблених галузей соціальної психології. Вона не є абсолютно новою для вітчизняної та світової соціальної психології, існує досить багато напрацювань у цій галузі. Проте найменш дослідженими є чинники внутрішньогрупової та міжгрупової взаємодії, що належать до групової свідомості та групового несвідомого. В той же час, ці чинники є надзвичайно важливими аспектами функціонування малих груп. Від ефективності внутрішньогрупової та міжгрупової взаємодії залежить не лише соціально-психологічний клімат, а й ефективність функціонування груп різної величини та природи, а також повноцінна самореалізація особистості як члена малої групи.

Соціально-психологічні закономірності, що лежать в основі процесів взаємодії між індивідуальними та груповими суб’єктами, є дуже важливими, що зумовлює високу актуальність даної проблематики. Без врахування закономірностей групових процесів неможливе підвищення ефективності функціонування малих груп, а розуміння цих закономірностей не може бути здійснено без розробки теоретичних концепцій, що описують глибинні процеси в малих групах. Однією із них є концепція чинників групової взаємодії, що базується на моделі групової психіки. Групові психо¬логічні явища, зокрема – неусвідомлювані або недостатньо усвідомлювані, відіграють велику роль у процесах групової взаємодії. Вони істотно впливають на соціально-психологічний клімат малої групи, водночас – погано піддаються контролю та корекції через свою латентну природу та прихованість від свідомості. Можна зробити висновок про існування феноменів «групової свідомості» та «групового несвідомого», які складаються із взаємодії індивідуальної психіки членів малої групи. На феноменологічному рівні можна вважати підтвердженим реальне існування групових психологічні феноменів, проте не розв’язане завдання вивчення закономірностей їх функціонування в малих групах, зокрема – пов’язаних із внутрішньогруповою та міжгруповою взаємодією.

Мета, яку ми ставимо перед собою, полягає в узагальненні теорій, парадигм, підходів як теоретико-психологічної основи нашого дослідження, що в майбутньому може скласти основу теорії групового несвідомого.

Ми умовно виділяємо в структурі групової психіки (яка складається з групової свідомості та групового несвідомого) три рівні феноменів – інтрапсихічні, інтерпсихічні та метапсихічні, і відповідно до них – три рівні закономірностей, механізмів, моделей тощо. У вивченні інтрапсихічного рівня групової психіки ключовим поняттям виступала групова ідентичність. Інтерпсихічний рівень досліджує явища, що відбуваються між соціальними суб’єктами, які можуть розглядатися на різних рівнях від особистості до великих груп. Тут ключовим поняттям є групова взаємодія. На метапсихічному рівні можна назвати групові стереотипи, упередження, міфи, групові символи, групові настановлення, групові захисні механізми.

Серед величезної кількості психологічних теорій і концепцій, що використовують поняття «групова взаємодія», ми виділили такі, що спираються на поняття «групова психіка», або близькі їм. Говорячи про групову взаємодію ми не можемо обійти увагою теорію групової динаміки, розробленої Куртом Левіним, та його послідовниками. К. Левін ввів термін «групова динаміка» для опису процесів, що відбуваються в соціальній групі під час її життєдіяльності, починаючи з утворення і до моменту розпаду. Процеси групової динаміки ґрунтуються на доцентрових та відцентрових силах, що діють в середині цих груп і між ними, та призводять до розвитку і змін самих груп у цілому та людських стосунків у них.

Великий внесок в розвиток теорій групової взаємодії, а саме – тих аспектів, що пов’язані з груповими психічними феноменами (насамперед – з груповим несвідомим), належить груповій психотерапії. Цей напрям психотерапевтичної практики (а також наукової теорії) активно розвивався переважно в рамках двох підходів: психоаналітичного спрямування (груповому психоаналізу) і гуманістичної групової психотерапії (зокрема – психодрами, методам дії тощо).

Груповий психоаналітичний підхід дуже активно використовує теорію об’єктних відносин, одним з авторів якої є Мелані Кляйн [ ]. Згідно цієї теорії психіка складається з елементів, узятих із зовнішніх, первинних аспектів функціонування інших людей. Зокрема, розглядається прагнення до взаємин як основна інтегруюча сила людської поведінки, а «взаємини» певним чином перекликаються з поняттям «взаємодія», і це відбувається через процеси інтерналізації. Така модель психіки пояснює психічні функції з точки зору відносин між різними інтерналізірованими елементами.

Одним з послідовників М. Кляйн був Уілфред Біон, який розглядав процеси в групі або як гармонійні, або як патологізовані, тобто група може знаходитись між двома полюсами – параноїдно-шизоїдним і депресивним, причому – депресивний вважається позитивним станом. Відповідно до цього група може виступати в двох формах: як робоча група (work group) і як група базових передумов (basic assumption group). Робоча група орієн¬тована на сприйняття реальності, здатна вести діалог, витримувати фрустрацію і розв’язувати проблеми, пов’язані зі специфічними конфліктами: між бажанням занурення в групу і незалежності від неї; між групою та учасником; між робочою групою та групою базових передумов. Група базових передумов замість того, щоб бути в контакті з реальністю (як робоча група), використовує цілий ряд захистів від примітивних емоційних переживань і виступає в трьох основних формах: як «група залежності», «група боротьба-втеча», «група утворення пар».

Дуже цікавим є внесок Зігмунда Фукса, за концепцією якого в групі виникає нова психологічна реальність – «групова душа» (“psyche group”). Автор ввів поняття «матриця», маючи на увазі під цим комунікаційну мережу, тобто гіпотетичну систему комунікативних зв'язків і відносин в конкретній групі. Вона може бути не тільки міжособистісною, але й трансособистісною, і надособистісною. Окремі учасники, як нейрони в нервовій системі, є лише вузловими точками всередині певної структури. Це положення перегукується із загальним уявленням З. Фулкса про людину як вузлика в мережі міжособистісних відносин. Аналітична група відтворює матрицю, в якій розвивається особистість. У групі актуалізуються дві основні проблеми соціального життя: відносини людини з іншими людьми і з групою в цілому, а також врегулювання відносин групи і психотерапевта. Ці проблеми можна уподібнити проблемам дитини, яка налагоджує відносини з навколишнім світом, з матір'ю, яка для дитини є і людиною, і символом, а пізніше – пристосовується до тристоронньої «едипової» ситуації і до існування батька, його присутності, статусу і значення.

Комунікаційна мережа З. Фулкса може бути представлена як в конструктивних, так і в деструктивних, або злоякісних формах. До злоякісних матриць відносять типи, які отримали такі метафоричні назви: «Павутина», «Лабіринт», «Рибальська сітка», «Пташина клітка», «Матриця, що розпадається» (які втілюються в таких формах: «вузол», «закручений клубок», «розрив», «транспортна пробка», «гребля», «агітація і пропаганда» тощо). Виділяють такі специфічні фактори груп-аналітичного процесу, що сприяють поглибленню і збагаченню комунікації: «феномен дзеркала», «феномен конденсатора», фактор «процесу обміну», фактор «поляризації», фактор «прогресивної комунікації», фактор «підтримки», фактор «згуртованості групи». Взаємодію не можна уявити без процесів сприймання груповими суб’єктами один одного, якому присвячено цілий напрям соціальної психології, який називається «соціальна перцепція», тобто сприйняття, спрямоване на розуміння і створення уявлення про себе, інших людей, соціальні групи та соціальні явища. Цей термін вперше був запропонований Джеромом Брунером в 1947 р. для опису соціальної обумовленості процесів сприймання. У радянській психології проблемами соціальної перцепції займалися О. О. Бодальов та його послідовники. До механізмів соціальної перцепції відносять: рефлексію, ідентифікацію, каузальну атрибуцію.

Так, під каузальною атрибуцією розуміють інтерпретацію поведінки партнера по спілкуванню шляхом висунення припущень про мотиви, наміри, емоції, причини поведінки, якості особистості та приписуванням їх партнеру. Чим більший дефіцит інформації про партнера по спілкуванню, тим більше ймовірність суб’єктивної трактовки його сприйманої поведінки каузальною атрибуцією. В результаті це може спричинити формування соціальних стереотипів, які призводять до спрощення пізнання інших людей і до формування упередженого ставлення до представників різних соціальних груп, які впливатимуть на взаємодіє з цими соціальними суб’єктами.

Гуманістичний підхід в галузі групової психотерапії пов’язують переважно з іменем його засновника Якоба Морено, який відомий ще й як автор методу соціометрії, що власне полягає у вивченні властивостей групи, її структури, групових процесів, соціометричного статусу тощо. Соціометрія за Я. Морено це не лише емпіричне вимірювання низки групових індексів, побудови соціометричної матриці, а й глибинна концепція, що спирається, зокрема – на концепцію «теле». В книжці «Хто виживе?» він виклав основи соціометрії та соціодрами. Там він використовував поняття «соціальна мережа», причому в його розумінні воно відрізнялося від поняття «комунікаційна мережа» З. Фулкса і від сучасного поняття «соціальні мережі», якими є «Фейсбук», «ВКонтакті» та інші, хоча і є багато спільного.

Концепція «теле» – це власне та глибинно-психологічна концепція явища, яке лежить в основі тих групових процесів, які вивчає Морено, власне – це модель групового несвідомого, починаючи від парного несвідомого яке виникає між двома людьми. Це певним чином притягання і відштовхування між індивідами, яке відбувається не лише в комунікативному полі, а й у полі неусвідомлюваних аспектів взаємодії. Ми ще не знаємо, які механізми лежать в основі цього, але Я. Морено використовує це явище і будує на ньому свої концепції соціометрії та соціодрами.

Я. Морено писав: «Я визначив теле, як фактор, відповідальний за зрослу ступінь взаємодії між членами групи, „за зрослу взаємність виборів, яка перевершує випадкову можливість“. <...> Притягання, відштовхування та індиферентності, які ми виявляємо, і які, таким чином, переходять від одного індивіда до іншого, мають соціально-фізіологічну опору, незважаючи на різноманітність факторів, які лежать в їх основі, а саме: страх, гнів, симпатія або складні колективні уявлення». Соціодрама – це метод, який використовує всі ці міркування для практичної роботи з міжгруповими конфліктами. Конфліктна взаємодія може відбувається в малих, середніх і великих групах людей, між етнічними, расовими, релігійними, політичними та іншими спільнотами. Метод працює з численними факторами соціальної напруженості (класовими, міжетнічними, міжконфесійними тощо), він використовується для подолання негативних тенденцій групової динаміки, міжгрупових або внутрішньогрупових протистоянь і конфліктів, наслідків колективних травм тощо. В соціодрамі суб'єктом дії та психологічних змін розглядається «група як ціле». Вона працює з груповими темами, груповими ролями, груповими ідентичностями, груповими ідеологіями, стереотипами та упередженнями.

Ми не можемо обійти стороною системний сімейний та трансгенераційний підходи, які включають багато концепцій і парадигм сімейної психотерапії. Насамперед це такі теоретичні системи, як теорія сімейних систем М. Боуена та концепція «сімейного сузір’я» Б. Хелінгера. Серед теорій і концепцій, що вивчають неусвідомлювані аспекти сімейної та родової взаємодії, можна виділити теорію неусвідомлюваної сімейної лояльності І. Бузормені-Надя, концепцію сімейних повторень та «синдром річниці» А. А. Шутценбергер, гіпотезу морфічних (знаючих) полів (Б. Ульсамер, Р. Шелдрейк). З ними дуже тісно перекликається концепція трансгенераційної передачі сімейної та родової інформації, зокрема – пов’язаної з колективними травмами (А. А. Шутценбергер, В. Волкан, П. Ф. Келерман).

Поняття групового несвідомого отримує яскраві приклади в концепції сімейних міфів (Міланська школа сімейної психотерапії), а також в концепціях сімейних ігор, життєвих, сімейних та культуральних сценаріїв Еріка Берна. Досить цікавими є й інші концепції транзакційного аналізу, зокрема – теорія ігор як ігрової взаємодії, яка розкриває неусвідомлювані аспекти комунікації між людьми.

Наше дослідження базується також на інших теоріях та концепціях, що використовують поняття «групова взаємодія» в контекстах, що дозволяють говорити про закономірності «групової психіки».

Одна з них – це теорія соціальної ідентичності Генрі Теджфела і Джона Тернера. Згідно неї в основі соціальної ідентичності лежать процеси соціальної категоризації, тобто розділення соціальних об’єктів на такі, з якими особистість себе ототожнює (ін-групи), і такі, що складають групи інших (аут-групи), а також процеси само-категоризації, тобто віднесення особистістю самої себе до певної соціальної категорії чи групи. Соціальна ідентичність лежить в основі більшості групових процесів, таких як групова поляризація чи стереотипізація.

Ці ідеї набули розвитку в розробленій колективом лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин Інституту соціальної та політичної психології НАПН України теорії групової ідентич¬ності, що розглядається у концептуально-феноменологічному полі групової свідомості та групового несвідомого. Основна ідея теорії полягає в тому, що становлення групової ідентичності особистості пов’язане з розвитком групи як групового суб’єкта власних соціально-психологічних процесів, в тому числі і групової взаємодії. При цьому мають значення свідомі та неусвідомлювані складові групових процесів. Чим більше група діє як єдине синергетичне ціле, тим більшого розвитку набуває групова ідентичність особистості, що є членом групи. Становлення групової ідентичності в малій групі не є лінійним процесом зростання від несвідомого відчуття емоційної прихильності до усвідомленої самореалізації себе як групового суб’єкта. Воно відбувається як чергування періодів групової статики визначених стосунків у групі та групової динаміки, коли ідентифікації членів групи зазнають суттєвих змін.

Важливими джерелами в контексті наших досліджень є теорія міжгрупового конфлікта Д. Кемпбела, теорія міжгрупової взаємодії (В. С. Агєєв та інші), концепція рольової взаємодії (П.П.Горностай), концепції групового суб’єкта (В.О.Васютинський, А.В.Брушлінський, О.А.Донченко, В.О.Татенко та інші), теорії групової рефлексії (М. І. Найдьонов), мікрогрупова теорія (A. B. Сидоренков), Психологія великих груп та масових явищ.

Наше дослідження присвячене насамперед психології малих груп, отже, ми працюватимемо переважно в цій парадигмі. Але незважаючи на це, ми виходимо на середні і великі групи, навіть масові явища, які пов’язані з соціальними процесами, інформаційною війною, і та групова взаємодія, яка на цьому рівні відбувається, має принципово нові елементи. Коли ми говоримо, що в інформаційному просторі є такі речі, які описується метафорами «паралельні світи», «антисвіти», «задзеркалля», «королівство кривих дзеркал» тощо, ми розуміємо, що ці паралельні реальності є продуктами групової психіки, тобто групової свідомості і групового несвідомого. І ці «світи» дуже істотно впливають на групову взаємодію на всіх рівнях починаючи з малих груп і закінчуючи глобальними групами. Це також дуже цікаві процеси і тут можуть бути цінні теоретичні і практичні наукові знахідки. Найменш розробленим у психології групової взаємодії є аспект, що лежить у концептуально-феноменологічному полі групової свідомості та групового несвідомого. Досі не вистачає як теоретико-методологічних, так і практичних розробок, які висвітлювали б закономірності функціонування групової свідомого і групового несвідомого, зокрема таких його аспектів, які пов’язані з внутрішньогруповою та міжгруповою взаємодією в малих групах.

Зміст поняття групового несвідомого стає зрозумілішим, якщо подивитись визначення, які дають різей автори: «Щоразу, коли зустрічаються два або більше індивідуумів, виникає загальне неусвідомлюване поле, до якого вони належать і про яке за визначенням вони не знають. Це „поле” найкраще назвати „груповим несвідомим”» [Molnos, 1998]. «Групове несвідоме є інтегрованим психосоматичних явищем, яке одночасно сидить в тілах індивідуумів, що знаходяться в групі, і в просторі групи–як–цілого» [Singh, 2005, с. 16]. Ці міркування, а саме – трактування групового несвідомого як поля, що знаходиться в просторі групи–як–цілого, можна використати в дослідженні групової взаємодії, хоча природа сил відштовхування і притягання, які складають цю взаємодію, ще не зовсім зрозуміла і буде досліджуватись надалі. В розбудові нашого підходу ми будемо використовувати описані вище теорії і концепції.

Враховуючи всі міркування, можна дійти висновку, що проблематика психології групової взаємодії попри її достатню представленість у зарубіжних і вітчизняних соціально-психологічних працях, є недостатньо розробленими, особливо в тих аспектах, що стосуються свідомих та несвідомих чинників взаємодії. Проте, вже напрацьовані в цьому ключі результати свідчать про те, що вони є досить плідними і перспективними для подальшого розвитку.

 

До загального списку публикацій

 

Назад