Міфи історії України

Богдан Хмельницький
Гетьман Богдан Хмельницький

Без автентичної історії, як і без національної мови, не може бути справжньої ідентичності народу. Будь-яка історія завжди містить частку міфології. Але є міфи творчі, які допомагають нації розвиватися, а є такі, що формують рабську психологію або зміцнюють колоніальний статус. В історії України, на жаль, багато таких міфів, без розвінчання яких нам важко буде відстояти незалежність і зберегтися як унікальному і самобутньому народу. У цій статті ми зупинимось на одному з них – міфі про «возз'єднання», що начебто відбулося між Гетманщиною і Московією у 1654 році.


Переяславська рада, або
Міф про «возз'єднання»

365 років тому, 18 січня 1654 року сталась добре відома Переяславська рада – подія, що зіграла ключову роль в українській історії. Ставлення до нього вельми неоднозначне. Навколо цієї події виникло стільки історичних міфів, що зараз важко відокремити правду від вигадки. Ці міфи живі досі, їх поділяють не лише російські пропагандисти, які слідом за радянськими істориками стверджують про нібито «добровільне» приєднання України до Росії, але й українські патріотично налаштовані автори. Найнеймовірніший з них – це міф про те, що входження України (Гетьманщини) до складу Московського царства відбулося саме на Переяславській раді з усіма наслідками, що з цього випливають. До цього часу більшість людей помилково вважають, що саме на цьому форумі було прийнято офіційні рішення, які нібито зберегли якусь юридичну силу в майбутньому.

Спробуємо цей міф розвінчати.

Думка, що саме Переяславська рада реально була причиною приєднання Гетьманщини до Московії жива до нашого часу. Інакше, навіщо потрібно було організовувати зречення від присяги московському цареві, яке відбувалося двічі: 15 липня 1919 року отаманом Зеленим (Д. B. Терпило) і 21 червня 1992 року обраним тоді гетьманом України В'ячеславом Чорноволом.

Що ж і як відбувалося насправді?

Передувала цим подіям національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, що увінчалася рядом перемог. Навіть Річ Посполита, яка контролювала значні території України, визнає Гетьманщину (частина України, контрольовану українським козацтвом) як сильного політичного суб'єкта.

Карта Гетьманщини
Карта Гетьманщини

Як видно на карті, територія Гетьманщини становила більшу частину території нинішньої України. В силу ряду військових і політичних причин Гетьманщині важко було утримувати суверенітет, будучи з трьох боків оточеній дуже сильними політичними гравцями: Річчю Посполитою із заходу, Османською імперією та її сателітом Кримським ханством з півдня і Московським царством з північного сходу.

Щоб не воювати фактично на три фронти, потрібно було заручитися підтримкою хоча б однієї зі сторін. У виборі Московії в пошуках союзника вирішальну роль зіграв релігійний мотив: Московія була православною, як і Гетьманщина, на відміну від католицької Речі Посполитої та мусульманської Османської імперії.

Переяславська рада
Переяславська рада

Спочатку ініціатива щодо союзу з Московією виходила від Гетьманщини. Початок цього процесу пов'язують з листом Богдана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича 8 (18) червня 1648 року. Кілька років йшли перемовини, після чого 8 (18) січня 1654 року відбулася Переяславська рада, на якій обговорювалося не приєднання, а лише протекторат Московії над Гетьманщиною, що закріплює незалежність від Речі Посполитої (в обмін на військові зобов'язання козаків перед Московією). При цьому повинні були зберігатися всі державні атрибути і свободи козаків, обмеження були лише в області зовнішньої політики, котрі забороняли Гетьманщині мати відносини з Річчю Посполитою та Османською імперією.

Ніякого підписання договору тоді не було, а була лише присяга частини козацтва московському цареві. Показово, що керівник московської делегації боярин Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягає своїм підданим. Сама ідея присяги Бутурліна могла з'явитися лише за умови припущення, що союз з Московією повинен зберігати хоча б відносну рівність сторін і автономію Гетьманщини. Відмова Бутурліна насторожила козаків, після декількох годин наради, багато хто схилявся до того, що не варто ніякого договору укладати, але інтуїцію все ж не послухали, і первинний задум був реалізований. Хоча з цього інциденту мало стати зрозумілим, що московська сторона бачила цей договір зовсім по-іншому.

Незабаром після Переяславської ради відбувалася процедура прийняття присяги від козацької еліти і від населення Гетьманщини. Частина козацької старшини, зокрема – полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, відмовилися дати присягу цареві. Не присягали також цілі території, наприклад – Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим, Запорізька Січ.

Підписувати угоду повинні були тільки в березні. У січні–березні 1654 року відбувалася вироблення козацькою старшиною з гетьманом умов договору. Було вирішено перейти під протекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вольностей Війська Запорозького. В кінці березня 1654 проект договору з 23 пунктів («Березневі статті») привезли в Москву переяславський полковник Павло Тетеря та військовий суддя Самійло Зарудний. Оригінал тексту договору не зберігся (загублений або знищений). Збереглися тільки рукописні копії та чернетки.

У перші ж роки після підписання цей договір був фактично порушений Московією, яка всіляко обмежувала права і свободи жителів України. Порушення були і в зовнішній політиці, так в 1656 році Московія проводила сепаратні угоди з Річчю Посполитою за спиною України, а 24 жовтня 1656 року було підписано сепаратний Віленський мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, згідно з яким сторони ставали союзниками, що грубо порушувало Переяславську угоду.

Все це стало причиною того, що українська сторона почала думати про вихід із союзу з Московією. Ситуація ускладнилася смертю Богдана Хмельницького в 1657 році, що явно послабило дипломатичні позиції Гетьманщини.

Іван Виговський
Гетьман Іван Виговський

16 вересня 1658 року новий гетьман України Іван Виговський розірвав договір з Московією 1654 року і уклав політичний союз з Річчю Посполитою («Гадяцьку унію»).

У відповідь на це вже через 5 днів Московія почала війну проти Гетьманщини, після чого навряд чи можна стверджувати, що союз між цими країнами продовжував мати хоч якісь підстави. Під час цієї війни війська Виговського за підтримки військ Кримського хана Мехмед-Гірея IV у вирішальній битві 7-9 липня 1659 року під Конотопом вщент розбили армію Московії під командуванням князя Олексія Трубецького.

Це був реальний шанс на шляху незалежності України від Московського царства. Але гетьману Виговському не вдалося зміцнити свій авторитет серед всієї козацької старшини. Частина козаків разом з Виговським були орієнтовані на Захід (союз з Польщею), інші разом з сином Богдана Хмельницького Юрієм виявилися промосковськими (орієнтованими на союз з Московією). Не без військового і політичного втручання Московії, яка не хотіла втрачати політичний контроль над Україною, загострюється міжусобиця серед козацтва. Ці події переросли в громадянську війну (відому під назвою «Руїна»), яка стала початком розколу країни.

Скориставшись важким становищем України, Московія вирішила взяти реванш за ганебну поразку під Конотопом. 17 жовтня 1659 року в Переяславі (!) новообраного гетьмана Юрія Хмельницького (якому тоді було лише 18 років) силою і хитрістю фактично змусили підписати новий договір з Московією (так звані «Переяславські статті»). З московської сторони цей договір підписав уповноважений московського уряду князь Олексій Трубецькой. Договір більше нагадував акт про капітуляцію, його умови були набагато жорсткішими, ніж ті, які обговорювалися в 1654 році.

Але це був ще не кінець. Вже через рік, усвідомивши свою фатальну помилку, Юрій Хмельницький різко змінює свою політичну орієнтацію і спрямовує свої зусилля на відновлення відносин з Польщею.

Юрій Хмельницький
Гетьман Юрій Хмельницький

27 жовтня 1660 року Юрій Хмельницький скасував підписані ним рік тому Переяславські статті і уклав з Річчю Посполитою «Слободищенський трактат» (в деяких джерелах він називається «Чудновський»).

Новий договір розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою і гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Здавалося б, що ще потрібно? Україна прийняла рішення, згідно з яким вона не хоче мати спільну долю з Московією.

Але подальша тактика і стратегія Московії полягала в ескалації напруженості, спрямованої на отримання контролю над Україною шляхом дестабілізації. На жаль, тоді агресорам допомогла громадянська війна в Гетьманщині, політичний розкол на Лівобережну і Правобережну Україну, зрада частини козацької старшини. Московія тоді використовувала всі способи гібридної війни, повторені Росією через 3,5 століття, а саме – формування «промосковської партії» серед населення Гетьманщини, підтримка промосковські налаштованої козацької старшини (на сучасній мові це називається сепаратизм). У хід йшли підкуп, пряме військове втручання в громадянську війну, спрямовану на розкол і підпорядкування територій, де проживали люди налаштовані проти посилення польського або османського впливу. В результаті не вся, але лівобережна частина Гетьманщини, ставши частиною Московської держави, згодом повністю втратила свій суверенітет з усіма наслідками, що з цього випливають.

*   *   *

Таким чином, резюмуючи, ми можемо зробити висновок, що рішення Переяславської ради 1654 року як мінімум двічі були денонсовані ще в 17 столітті: 16 вересня 1658 року Іваном Виговським і 27 жовтня 1660 року Юрієм Хмельницьким. Отже, більш ніж 3,5 століття ці рішення не мали ніякої юридичної сили і політичного значення.

Зрозуміло, можна розглядати факт підписання інших документів на користь Москви: «Переяславських статей» у 1659 році, «Московських статей» в 1665 році і «Переяславських статей» в 1674 році. Як бачимо, частина цих документів спеціально підписувалися в Переяславі, щоб якось прив'язати ці події до Переяславської ради 1654 року, створюючи міф про те, що саме звідти походить історія про нібито «возз'єднання братніх народів».

Всі ці документи, якщо не скасовувалися незабаром після підписання, то порушувалися, не виконувалися або просто втрачали силу через війни, що починалися, або в історичних умовах, що стрімко змінювалися, коли одні країни зникали з історичної карти, інші – з'являлися на ній. Принаймні, на такі дії, як ліквідація козацької автономії, розгром Запорозької Січі, запровадження кріпацтва, репресії та обмеження права на мову, національну культуру, в змісті жодного з цих документів не було найменшого натяку.

Ці договори укладалися лише з частиною української еліти, яка мала орієнтацію в бік Москви. Розкол України тоді використовувався на користь геополітичних інтересів Московії. У той же період лідерами Гетьманщини (Правобережної України) було підписано чимало аналогічних договорів з Річчю Посполитою та Османською імперією, у котрих було не менше підстав претендувати на протекторат над Гетьманщиною, ніж у Московії.

Але головне – жоден з цих документів не мав ніякого стосунку ні до Переяславської ради 1654 року, ні до Богдана Хмельницького, якого на той час вже не було серед живих. І найголовніше – ні про яку добровільність у приєднанні Гетьманщини до Московії не могло бути й мови.

Крім того, насильницьке приєднання інших частин України, а саме – Правобережної України в 1793 році і Західної України в 1939–44 роках, ніякими політичними договорами не скріплювалось, не мало нічого спільного навіть з натяком на легітимність і є найяскравішим прикладом класичної анексії чужих територій.

Далі буде...

 

© Павло Горностай,
доктор психологічних наук, професор

Дата публікації 20 січня 2019 року

 


Міфи історії України

Проект виходить двома мовами: українською та російською.

[Українська] [Русский]

 

Міф № 1: «Один народ»
Міф № 2: «Возз'єднання»
Міф № 3: «Російський Крим»


 

Інші статті автора на близьку тематику:

«Эффект лягушки», или_Вторая информационная война Убивающие дракона: очерк патосоциологии
Новый Майдан или «парламентская революция»? Гражданское общество Украины: свобода или смерть
«Ампутация мозгов», или Нужен ли нации научный интеллект? Современная Украина в свете исторических травм
Информационный Франкенштейн, или Реальные последствия информационной войны Всегда ли истина посередине?
«Крымнаш», или еще раз об исторической справедливости Социальные конфликты и групповая идентичность
«Карточный домик» кремлевской пропаганды Журналистика должна быть честной, иначе она становится опасной

 

До загального списку публикацій

 

Назад