Психодіагностична методика "Локус рольового конфлікту"

П. П. Горностай

Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - № 6. - С. 36-38.

 

Вивчення соціально-психологічних закономірностей, а тим більше - властивостей особистості, з точки зору рольового підходу не дуже поширений в сучасній психології, а для вітчизняної психологічної науки воно взагалі є terra incognita. Даний матеріал заповнює одну з прогалин в цьому напрямку досліджень, пропонуючи теоретичне та експериментальне обґрунтування поняття "локусу рольового конфлікту", а також відповідної психодіагностичної методики. Це має значення не лише для психодіагностики, але і для теоретичних досліджень в психології особистості, як основа рольової концепції особистості, а також для психологічної практики, як модель, що здатна пояснити деякі особистісні дисгармонії.

Постановка проблеми. Зв'язок психологічних ролей з особистісним підґрунтям - це не принципово нове твердження. Про нього вказують різні автори, зокрема А. Басс і С. Бріггс, які розглядають зв'язок між характеристиками ролей і індивідуальністю людини. Роль може відповідати рольовій ідентичності, тобто бути у співрозмірності з набором індивідуальних характеристик людини, а може і значно відрізнятися від них, у цьому випадку людина повинна зображати характер, відмінний від її індивідуальності. Люди також розрізняються між собою в залежності від соціальної обумовленості їхньої поведінки: одні особистості еквівалентні соціальним ролям, що виконуються, їхня індивідуальність складається головним чином зі специфічного патерна цих ролей; інші - мають особисту й індивідуалістичну ідентичність, що характеризується перевагою особистісного над соціальним [9, с. 1320-1321].

Ці результати наводять на думку, що повинна існувати психологічна характеристика, яка пояснює описані закономірності, тобто розкриває відмінності людей щодо детермінації їхньої рольової поведінки. Якщо необхідність грати роль, яка значно відрізняється від ідентичності людини, призводить до рольового конфлікту (що цілком закономірно), то різні особистості використовують не однакові стратегії і тактики поведінки в умовах цього конфлікту. Тенденція обирати ту чи іншу стратегію повинна бути пов'язаною з певними властивостями особистості.

Мета та завдання дослідження. Ми поставили перед собою завдання знайти таку характеристику, що відповідає за стратегію поведінки особистості в умовах рольового конфлікту, дослідити, як вона впливає на функціонування особистості, яким чином вона зв'язана з особистісними дисгармоніями і як можна цю характеристику експериментально досліджувати та вимірювати. Ця характеристика була нами знайдена і названа локус рольового конфлікту.

Аналіз проблеми вивчення рольового підґрунтя особистості. У вітчизняній психології традиції вивчення рольових конфліктів досить скромні. Зовсім інша ситуація складається у зарубіжній науці і практиці, де протягом трьох останніх десятиліть здійснено багато розробок проблеми рольових конфліктів, переважно в організаційній та виробничій сферах. Про це можна прочитати в огляді, зробленому автором даної статті [2]. Проте, навіть для зарубіжної традиції вивчення особистісних детермінант рольової поведінки, зокрема рольових конфліктів - залишає бажати кращого, хоча багато дослідників схиляються до думки, що корисно докласти зусиль щодо розробки інтеракційних, рольових, драматургічних підходів до вивчення особистості. Так сучасний класик психології особистості Ром Харре стверджує, що необхідно "відновити зневажену, але високо плідну ідею щодо особистості, як діалогового, міжособистісного прояву, який буде зрозумілим в межах структури загальної драматургічної моделі" [10, с. 77]. Одна з таких моделей, розроблювана автором даної статті, базується на концепції рольового конфлікту.

Вивчення особистості та її соціальної поведінки в парадигмі теорії ролей традиційне для окремих шкіл західної соціології, серед яких провідне місце належить теорії символічного інтеракціонізму і його найвідомішому представнику Дж. Г. Міду [5]. Серед соціологічних вчень, що продовжують традицію символічного інтеракціонізму, найбільш відомим є драматургічний підхід І. Гофмана [4]. Рольові моделі у вивченні особистості використовуються в деяких психотерапевтичних системах, насамперед - психодрамі Я. Л. Морено [6] та транзактному аналізі Е. Берна [1].

Існує чимало особистісних характеристик, що пов'язані з рольовою поведінкою людини [3], серед них - локус рольового конфлікту, який може вважатися однією з базових характеристик саме особистості, а не лише соціальної поведінки людини, одним з видів якої є рольова поведінка. Як стверджують А. Басс і С. Бріггс, люди відрізняються більшою чи меншою відповідністю рольової поведінки власній індивідуальності [9]. Можна припустити, що існує більш-менш стійка тенденція особистості обирати відповідні тактики та стратегії поведінки в умовах рольового конфлікту. Серед цих стратегій дві є основними - це інтернальна та екстернальна. Тенденція переважання однієї із стратегій (зовнішньої чи внутрішньої) названа нами локус рольового конфлікту.

Вибір типу поведінки пов'язаний з мотивацією. Оскільки різні стратегії характеризують протилежні тенденції особистості, різні мотиви не просто співіснують, а підкоряються реверсивним закономірностям, тобто належать до так званого метамотиваційного модусу, або об'єднання протилежних мотиваційних тенденцій (див. реверсивну теорію мотивації М. Дж. Аптера [8]).

Результати дослідження локусу рольового конфлікту. Як ми вже визначили, локус рольового конфлікту - це конструкт, який визначає схильність особистості обирати одну з двох стратегій поведінки в рольовому конфлікті: інтернальну чи екстернальну, тобто, орієнтуватися відповідно на внутрішні чи зовнішні детермінанти рольової поведінки (потреби, цінності, установки) з переважанням імовірності зовнішнього чи внутрішнього рольового конфлікту. В першому випадку в особистості домінує тенденція відстоювати власну рольову ідентичність і будувати рольову поведінку згідно з нею, навіть якщо вона суперечить виконуваній ролі. В другому випадку рольова поведінка будується здебільшого у відповідності з рольовими очікуваннями, і якщо вони суперечать ідентичності та Я-концепції людини, то остання придушується, і розвивається внутріособистісний рольовий конфлікт.

За нашим припущенням локус рольового конфлікту - це не ситуативна поведінкова реакція, що визначається умовами ситуації, а особистісна характеристика, що в цілому є стабільною, незалежно від умов соціальної ситуації, хоча окремі поведінкові прояви можуть значно відхилятися в обидва боки в межах метамотиваційного модусу. Ця характеристика ілюструє не лише внутрішнє (особистісне) та зовнішнє (соціальне) джерела рольової поведінки, а глибше - відображення дії біологічних та соціальних факторів активності людини, і не лише її активності, а й взагалі - функціонування та розвитку особистості.

Для перевірки цих припущень було здійснене експериментальне дослідження, результатом якого стала розробка психологічної методики "Шкала локусу рольового конфлікту". Це допомогло зробити висновок, що локус рольового конфлікту - це інтегральна характеристика особистості, яка визначає не лише домінуючу стратегію поведінки людини в умовах рольового конфлікту, а й базову тенденцію рольового розвитку особистості. Вона впливає на цілий ряд рольових характеристик особистості і на особливості рольової самореалізації в цілому.

Для експериментального вивчення локусу рольового конфлікту і конструювання відповідного вимірювального інструменту ми використали типові висловлювання клієнтів психологічної консультації, що зверталися з проблемами, пов'язаними з рольовими конфліктами. Запитання відбиралися за критерієм ставлення до зовнішніх чи внутрішніх чинників, що визначали рольову поведінку людини. Це повинно було забезпечити високу конструктну валідність майбутньої методики, тобто відповідність досліджуваного психологічного конструкту теоретичній гіпотезі про природу вимірюваної змінної. Ці твердження склали 46 пунктів попереднього варіанту опитувальника, які треба було оцінити за степенем згоди за допомогою 5-балльной шкали. Після обробки результатів за допомогою кореляційного та факторного аналізу, що мало на меті підвищення внутрішньої узгодженості і надійності тесту, було складено остаточний варіант опитувальника "Локус рольового конфлікту" з 24 тверджень (див.: Додаток). Результати тесту були оброблені шляхом факторного аналізу на вибірці 296 чоловік (62% жінки і 38% чоловіки). Це дало змогу виділити 8 значущих факторів:

  1. Залежність-незалежність від вимог інших людей.
  2. Острах доставити незручності оточуючим.
  3. Залежність-незалежність від норм і стереотипів.
  4. Залежність-незалежність від батьків.
  5. Прагнення вигідно виглядати в очах інших.
  6. Залежність-незалежність від думки інших людей.
  7. Легкість порушення правил і стереотипів.
  8. Прагнення до досконалості.

Однак виділені фактори виявилися не ортогональними, існувала слабка кореляція між ними. Змістовна інтерпретація факторів свідчить про те, що вони дуже близькі по своєму змісту і описують різні відтінки одного явища. Тому ми відмовились від спроби побудувати багатофакторну діагностичну методику, вважаючи локус рольового конфлікту однією інтегральною характеристикою. Результати отримання восьми факторів слід використовувати не для кількісного вимірювання восьми параметрів, а для якісної оцінки різних граней такої інтегральної характеристики особистості, як "локус рольового конфлікту". Для того щоб довести, що отримані фактори вимірюють ту саму характеристику, були здійснені процедури визначення надійності і валідності тесту як однофакторного психодіагностичного інструменту. Обчислення коефіцієнта альфа Кронбаха продемонструвало досить високе і прийнятне значення: 0,64. Обчислення надійності частин тесту показало наступні значення: кореляція першої і другої половинок тесту має значення 0,49, а кореляція парних і непарних відповідей відповідно дорівнює 0,65. Також досить високим є показник ретестової надійності 0,72 ( p ? 0, 01). Статистичні норми встановлювалися на основі опитування 367 осіб у віці від 19 до 48 років (61% жінки і 39% чоловіки). Значимих гендерних відмінностей статистичних норм не виявлено.

Для вимірювання конкурентної валідності шляхом порівняння з іншими психологічними методиками ми обрали методологічно близькі до нашого психологічні тести, що зв'язані з iнтернальністю-екстернальністю і з відношенням до суспільних експектацій: шкалу локусу контролю Дж. Б. Роттера, шкалу екстраверсії-інтроверсії із особистісного опитувальника Айзенка і шкалу конформізму з опитувальника 16PF Р. Б. Кеттелла. Кореляція із зазначеними тестами, зроблена на вибірці 71 людина, склала відповідно 0,34 (p ? 0,01), 0,21 (p ? 0,10) і 0,08 (незначущий). Ці показники є досить низькими, що свідчить про те, що перелічені тести і наша методика вимірюють різні психологічні якості. Це дозволяє зробити висновки про достатню конкурентну валідність і правомірність використання тесту "Локус рольового конфлікту" як самостійного вимірювального інструменту (див. Додаток).

Висновки. Значення методики "Шкала локусу рольового конфлікту" виходить за межі потреб лише психодіагностики. Це не просто нова тестова методика, що вимірює ще один особистісний параметр. Як ми вже говорили, на понятті "локус рольового конфлікту" ми будуємо власну рольову концепцію особистості. Згідно цієї концепції, основною тенденцією (а також рушійною силою поведінки) особистості є прагнення мінімізувати рольовий конфлікт, що виникає в процесі рольової соціалізації, при максимізації задоволення потреб рольового розвитку. Проте баланс між екстернальними та інтернальними тенденціями для різних людей виявляється різним, для них зовнішній і внутрішній рольові конфлікти викликають різні ступені напруги, люди по різному уникають цих двох варіантів протиріч, переживаючи більший дискомфорт та напруження від різних типів конфлікту.

Одні особистості легко переносять зовнішні, але всіляко уникають внутрішніх протиріч, вони віддають перевагу орієнтації на внутрішні цінності, обираючи інтернальні стратегії поведінки в умовах рольового конфлікту. При цьому вони збільшують протиріччя між власною рольовою поведінкою і соціальними очікуваннями, провокуючи зовнішній чи міжособистісний рольовий конфлікт. Інші особистості - навпаки, готові іти на великі внутрішні конфлікти, щоб уникнути суперечностей в міжособистісній сфері. Вони орієнтуються на зовнішню систему цінностей і обирають екстернальні стратегії, провокуючи внутрішній чи внутрішньоособистісний рольовий конфлікт. Розходження в стратегіях рольової поведінки і визначається саме локусом рольового конфлікту. Рольовий конфлікт, природно, викликає напруження, яке зв'язане з негативними переживаннями різного ступеню важкості. Прагнучи позбавитись цих переживань, людина проявляє активність, що, зрештою і спонукає розвиток її особистості.

Власне, рольовий конфлікт переживається особистістю не в будь-якій ситуації задоволення базових потреб, а лише тоді, коли неможливо одночасно задовольнити потреби в рольовому научінні і в рольовій самореалізації (тобто наслідувати соціальні експектації і розвивати рольову автономію). Проте, людина в своєму житті досить часто відчуває загострення рольового конфлікту, пов'язаного з розвитком її особистості. В суперечність періодично вступають всі типи психологічних ролей людини: від ситуативних до життєвих. Протиріччя останніх можна тлумачити, як життєву кризу особистості, що є неминучою віхою розгортання життєвого шляху людини. Модель рольового конфлікту дозволяє побудувати концепцію життєвих криз як глибинного рольового конфлікту в сфері життєвих ролей особистості [7, с. 79-87].

В рамках концепції рольового конфлікту можна пояснити різноманітні рольові дисгармонії особистості. Так, дисгармонічність особистісного розвитку певним чином зв'язана з домінуванням інтернальних чи екстернальних стратегій рольової поведінки людини. Крайні соціально дезадаптивні форми інтернальності можуть бути пов'язані з психопатичним розвитком особистості. Крайні соціально дезадаптивні форми екстернальності, що ведуть до внутрішніх рольових конфліктів, часто є причиною невротичних і психосоматичних проблем. Крім того, неадаптивна екстернальність є основною причиною порушень нормального рольового розвитку особистості. До них часто тяжіють конформні та гіперсоціалізовані особистості.

Дуже цікавим є питання про генетичні аспекти локусу рольового конфлікту. Очевидно (хоча ми ще не маємо достатню кількість експериментальних доказів цього твердження), що локус рольового конфлікту залежить від вроджених передумов. У маленьких дітей спостерігається різна вираженість проявів негативізму і нонконформізму, що є непрямими показниками інтернальності. Однак також правомірним є твердження, що поведінка дитини залежить від того, які стратегії заохочувалися, а які, навпаки, придушувалися батьками. Авторитарне виховання, блокування свободи і автономії дитини, батьківські заборони не лише формують відповідний життєвий сценарій людини (наприклад, сценарні заборони), а й сприяють зростанню тенденції екстернальностi, що звужує можливості повноцінної рольової самореалізації особистості.

Додаток. Опитувальник "Шкала локусу рольового конфлікту"

Інструкція: Уважно прочитайте наведені нижче твердження і оцініть їх за критерієм відповідності чи невідповідності вашій власній поведінці. Якщо твердження в більшості випадків відноситься до Вас, Ви ставите оцінку "Так". Якщо твердження рідко співпадає з Вашою дійсною поведінкою, Ви ставите оцінку "Ні".

  1. Я звичайно легко можу сказати людині про те, що мені в ній щось не подобається.
  2. Якщо мене просять щось зробити, то в перший момент мені важко відмовитись, навіть якщо це мені не вигідно.
  3. Я вважаю, що можна легко порушувати нерозумні правила, якщо це не шкодить оточуючим.
  4. Я легко можу відмовитись від виконання якихось обов'язків, якщо вони мені не до душі.
  5. В громадському транспорті мені легше самому терпіти незручності, ніж завдати їх іншим.
  6. Мені дуже важко виступити з критикою на адресу чиєїсь роботи.
  7. Я часто конфліктував з батьками через те, що вони нав'язували мені свої правила поведінки.
  8. Мені звичайно важко відмовляти людям.
  9. Задоволеність від добре зробленої роботи мені значно важливіше, ніж похвала начальства.
  10. Я вважаю, що людина повинна прагнути бути взірцем чоловіка (жінки).
  11. Головне, добре виглядати в очах оточуючих.
  12. В усіх ситуаціях важливо залишатися самим собою, незалежно від того, що про тебе подумають оточуючі.
  13. Коли треба повернути позичені комусь гроші, мені дуже важко нагадати про це боржнику.
  14. Батьки в дитинстві часто вважали мене неслухняним сином (впертою дочкою).
  15. Звичайно іншим людям легко змусити мене щось зробити, навіть, якщо мені цього не хочеться.
  16. Опиняючись в ситуації "непрошеного гостя" я дуже боюся завдати зайвих клопотів господарям.
  17. В дитинстві я старався бути незалежним від думки і бажань своїх однолітків.
  18. Якщо мені не подобається, як хтось щось робить, мені нелегко сказати йому про це.
  19. Я звичайно легко говорю "Ні".
  20. Позитивний відзив керівника для мене є дуже важливою нагородою за виконану роботу.
  21. В дитинстві я звичайно був слухняною дитиною.
  22. Теща (свекруха), не повинні втручатися своїми порадами в справи сім'ї.
  23. Мені важко не виконати якихось обов'язків, навіть якщо вони мені неприємні.
  24. Думку оточуючих слід враховувати в своїй поведінці.

Ключ опитувальника: Відповіді "Так" - 1; 3; 4; 7; 9; 12; 14; 17; 19; 22.
Відповіді "Ні" - 2; 5; 6; 8; 10; 11; 13; 15; 16; 18; 20; 21; 23; 24.

Обробка: підрахувати кількість відповідей опитувальника, що співпадають з ключем.

Норми: екстернальний тип локусу рольового конфлікту - 0-10 балів; проміжний тип - 11-15 балів; інтернальний тип - 16-24 бали.

 

Література

  1. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия: Пер. с англ. - СПб.: Братство, 1992. - 224 с.
  2. Горностай П. П. Вимірювання параметрів рольового конфлікту: зарубіжний досвід // Конфліктологічна експертиза: теорія та методика. - Вип. 1. - К., 1997. - С. 116-125.
  3. Горностай П. П. Личностные характеристики ролевого поведения // Вісник Харківського держ. університету. - № 439. - 1999. - С. 18-22.
  4. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / Пер. с англ. - М.: "Канон-пресс-Ц", "Кучково поле", 2000. - 304 с.
  5. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста: Пер. з англ. - К.: Український центр духовної культури, 2000. - 374 с.
  6. Морено Я. Психодрама / Пер. с англ. - М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. - 528 с.
  7. Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. - К.: Агропромвидав України, 1998. - 348 с.
  8. Apter M. J., Mallows R., Williams S. The development of the motivation style profile / Personality and Individual Differences. - 1998, V. 24, No 1. - P. 7-18.
  9. Buss A. H., Briggs S. R. Drama and the self in social interaction // Journal of Personality and Social Psychology. - 1984. - Vol. 47. - No 6. - P. 1310-1324.
  10. Harre R. Personality as dramaturgical production // 11th European Conference on Personality. - Lengerich etc.: Pabst Science Publishers, 2002. - P. 76-77.

 

К общему списку публикаций

 

Назад