П. П. Горностай. Розділ з книги:
Особистісний вибір: психологія відчаю та надії / За ред. Т. М. Титаренко. - К.: Міленіум, 2005. (С. 120-136)

 

5. Особистісний вибір в умовах рольового конфлікту
5.1. Психологічні ролі і соціальне буття людини
5.2. Рольовий конфлікт як рушійна сила розвитку особистості
5.3. Локус рольового конфлікту і стратегія особистісного вибору
5.4. Психотерапевтичне розв'язання рольових конфліктів
Використана література

 

5.1. Психологічні ролі і соціальне буття людини    [Назад]

Людина є біосоціальною істотою. Це означає, що їй притаманні не лише психофізичні та психічні якості, як то властивості нервової системи, темперамент, індивідуально-психологічні особливості мислення, сприймання тощо, але й характеристики, що визначаються соціальними параметрами, міжособовими стосунками, позицією в соціумі і ставленням її до суспільних феноменів. Соціальне буття людини нагадує театральне дійство. Ще В. Шекспір помітив подібність виконання людиною різних соціальних функцій театральним ролям. Саме тому соціологи в свій час ввели поняття соціальна роль, запозичивши театральну термінологію. Сучасна психологія використовує поняття "роль" в ширшому контексті, розглядаючи не лише соціальні, а й інші різновиди психологічних ролей.

Слово "роль" походить від латинського слова rotulus, що буквально означає паперовий згорток, тобто рулон паперу, на якому записаний текст сценічної ролі для актора. Театральна роль - це перш за все текст, а також система дій, що їх театральній актор має говорити і здійснювати в драматичному дійстві. Про близькість змісту понять роль і особистість свідчать дані сучасної психолінгвістики, психосемантики, семіотики тощо, згідно з якими свідомість людини, її досвід мають природу, близьку до природи тексту. В структурному психоаналізі вважається, що несвідоме людини структуроване як текст і може описуватися лінгвістичними закономірностями. Зміст театральної ролі є фіксованим, записаним раз і назавжди.

На перший погляд здається, що реальна поведінка людини не така, що особистість здійснює вчинки на свій власний розсуд. Але виявляється, що життєві ситуації, в які потрапляє індивід, дуже часто певним чином запрограмовані, що робить їх схожими на драматичні сцени, описані в сценарії. В психології існує поняття "життєвий сценарій", згідно з яким на поведінку людини впливає інформація, що міститься в несвідомому людини (щось схоже на текст театральної ролі). Це означає, що людина в своїй поведінці не завжди є вільною, що вона не в кожній ситуації може здійснити по-справжньому вільний особистісний вибір. Часто буває так, що людина повторює одні й ті самі помилки, або інші неконструктивні дії, наприклад, жінка алкоголіка, наважившись на розлучення, повторно виходить заміж знову за алкоголіка. Ці незрозумілі на перший погляд дії пояснюються тим, що в життєвому сценарії людини "записано", що певні речі їй обов'язково потрібно робити (наприклад, завжди прагнути до досконалості, або будь що критикувати інших за зроблені ними помилки), а інші речі робити заборонено (наприклад, не можна висловлювати певні почуття, або брати ініціативу, або вірити людям). Людина, що живе за сценарієм, не є автономною, тобто її дії продиктовані не вільним вибором, а сценарними, неусвідомлюваними настановами і заборонами. На цілком слушне в такому контексті питання "Чи можна позбутися впливу власного сценарію?" ми спробуємо відповісти на сторінках цього розділу.

Для того, щоб зрозуміти, яким чином ситуація особистісного вибору пов'язана з такими феноменами як роль, життєвий сценарій, психологічні ігри, почнемо з аналізу базового поняття "психологічна роль". Людина грає в своєму житті багато ролей, всі вони досить різні і за характером, і за змістом. Узагальнюючи дані різних психологічних праць, де вивчаються типології ролей та рольової поведінки, ми розробили наступну класифікацію психологічних ролей (табл.).

Таблиця

Приклади різних типів психологічних ролей

Соціальні ролі Особистісні ролі
Ситуативні (тимчасові соціальні групи) Групові (постійні соціальні групи) Міжособистісні Життєві (внутрішньособистісні)
Споживач послуг (глядач, пасажир, покупець)
Хворий (знаходячись у лікарні)
Член випадкової групи
Професійні ролі
Навчальні ролі
Ролі членства в різних групах (партіях, клубах, сектах тощо)
Офіційний лідер
Статусні ролі
Професійні (стильові) ролі
Неформальний лідер
Друг, подруга
Коханець
Статеві ролі
Гендерні ролі
Сімейні ролі
Професійні (смислові) ролі
Соціальні типи характеру

Як бачимо, всі ролі можна розділити на 2 великі групи: соціальні та особистісні. Соціальні ролі, закріплені переважно в матрицях соціальної взаємодії людей у вигляді рольових експектацій і, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи: ситуативні та групові.

Ситуативними є ролі повністю обмежені конкретною буденною ситуацією, тобто вони виникають і завершуються в межах ситуації. Прикладом ситуативної ролі є роль "пасажира автобуса", яка зникає одразу, як тільки припиняється ситуація поїздки. Проте, якщо актуальність цієї ролі виходить за рамки ситуації, вона перетворюється, наприклад, на роль "Мандрівника". З іншого боку, ситуація здатна набувати символічного узагальнення, розширюючись до меж цілого життя людини. В цьому випадку, людина може, наприклад, грати у житті роль "безквиткового пасажира". Так само роль "людини, що захворіла", буває ситуативною, але існує життєва роль "Хворого", як у відомій комедії Ж.-Б. Мольєра "Удаваний хворий".

Групові соціальні ролі пов'язані не лише з соціальною ситуацією, а і з соціальною групою (або з суспільством в цілому) і місцем особистості в ній. Групові ролі номінально існують протягом тривалого відрізку часу і не обмежуються соціальною ситуацією, але в цій ситуації актуалізуються. За межами ситуації групові ролі залишаються, як правило, в латентному вигляді. Прикладом є професійні ролі, від яких за межами професійної ситуації людина може повністю звільнятися (наприклад, вдома або на відпочинку). Правда, професійні ролі (як і інші соціальні ролі) за рівнем значущості інколи далеко виходять за межі ситуації і групи і набувають характеристик життєвих ролей.

Особистісні ролі, на відміну від соціальних, визначаються не лише ситуацією і групою, соціальними нормами і функціями, а пов'язані з особистісними детермінантами, перетворюючись на соціально-психологічну характеристику особистості. Ці ролі також залежать від рольових експектацій, але останні формуються не лише як результат функціонування суспільних і групових норм, а й під впливом рольової поведінки індивіда, тобто мають переважно особистісну детермінованість. Їх також можна розділити на дві підгрупи: міжособистісні і життєві.

Міжособистісні ролі визначаються системою значущих стосунків, тобто взаємодією особистості зі значущим оточенням індивіда. Міжособистісні ролі - це не лише соціальні ролі, що склалися в ситуації міжособової взаємодії, а стиль поведінки (можливо, навіть стиль життя), що проявляється в цих стосунках. В ситуаціях спілкування з різними людьми індивід не лише грає різні соціальні ролі, але й часто проявляє різні (інколи зовсім несхожі) сторони своєї особистості, різні грані характеру. Але від характерологічних властивостей особистісні ролі відрізняються тим, що проявляються в соціальній поведінці, їх неможливо повністю відокремити від соціального контексту. Ці ролі актуалізуються в певних соціально-психологічних і життєвих ситуаціях, в конкретних системах значущих соціальних стосунків, залишаючись латентними за межами цих ситуацій і стосунків. Відносна незалежність особистості від міжособистісних ролей проявляється, зокрема, в тому, що людина здатна відмовитись від них, хоча це буває досить важко зробити під тиском сформованих експектацій.

Життєвими є особистісні ролі, які людина грає все життя, або, принаймні, протягом значного життєвого періоду чи стадії. Один раз виникнувши, життєві ролі не зникають, хоча можуть трансформуватися, набувати або втрачати значущості, атрофуватися (вторинний рольовий дефіцит). В останньому випадку вони можуть переходити в "тіньову", неусвідомлювану зону особистості. Такі життєві ролі не відмирають повністю, навіть якщо вони не активізуються в жодній життєвій ситуації, а залишаючись в латентному вигляді, продовжують здійснювати вплив на життя людини. Ролі можуть зразу формуватися як тіньова, неусвідомлювана особистісна зона, так і не отримавши достатнього розвитку (первинний рольовий дефіцит, або рольова недостатність). При цьому деякі важливі особистісні потреби залишаються незадоволеними. Життєві ролі, як правило, пов'язані не з однією соціально-психологічною чи життєвою ситуацією, а переходять від ситуації до ситуації, поширюючись часом на всі сфери життя індивіда.

Існують різні погляди на взаємозв'язок психологічних ролей і особистості. Згідно з одними концепціями (переважно соціологічними) ролі - це лише матриці соціальних експектацій, що закріплені в суспільних нормативах. Інші концепції (наприклад, теорія особистості в психодрамі) розглядають ролі як важливий структурний компонент особистості. Ми вважаємо, що різні психологічні ролі мають різну ступінь інтегрованості в структуру особистості в залежності від значущості особистісних факторів у рольовій поведінці індивіда. Соціальні ролі переважно визначаються соціальною функцією, а особистісні ролі завжди мають особистісне підґрунтя. Найбільша особистісна ідентифікація характерна для життєвих ролей, типологія яких плавно переходить в типологію особистості.

Різні типи психологічних ролей можуть взаємодіяти між собою. Це означає, що навіть ситуативні ролі пов'язані з міжособистісними і життєвими ролями, що актуалізуються в даній ситуації. Наприклад, у людини в ситуації розмови з жінками, які щось забороняли або віддавали розпорядження, виникав незрозумілий страх. Причиною того була схожість з ситуацією дитинства, коли жорстока мати занадто сильно придушувала ініціативу власної дитини. У дорослому стані активізувалася ця забута дитяча роль. В іншому прикладі чоловік, потрапляючи в ситуацію, коли співрозмовник надто голосно починав розмовляти, чомусь ніяковів і розгублювався. Виявилося, що в подібних умовах актуалізувалася дитяча міжособистісна роль, що склалася в компаніях однолітків, які вели себе агресивно по відношенню до цієї людини. У цих випадках можна говорити про так звані "ключові ролі", тобто ролі, що є ключем до інших ролей, які, як правило, мають відношення до більш глибоких особистісних утворювань.

Описані приклади ілюструють тісний зв'язок рольової поведінки з розв'язанням різноманітних життєвих проблем. Більшість проблем особистості так чи інакше пов'язана з рольовою дисфункцією в сфері особистісних ролей. Найчастіше ці проблеми проявляються в різного типу рольових конфліктах особистості.

5.2. Рольовий конфлікт як рушійна сила розвитку особистості    [Назад]

Психологічні ролі, які грає індивід в різноманітних життєвих ситуаціях, далеко не завжди гармонійно доповнюють одна одну. Рольове функціонування особистості занадто складне, щоб не виникало ніяких суперечностей. Насправді, суперечності в сфері психологічних ролей - річ досить поширена. Всі ці протиріччя об'єднуються поняттям "рольовий стрес", який включає три його різновиди: рольові конфлікти, рольову неоднозначність та рольове перевантаження.

Рольові конфлікти характерні для всіх типів психологічних ролей. Коли йдеться про соціальні ролі, ми переважно маємо справу з проблемами в сфері міжособових стосунків і комунікації, хоча часто ці проблеми пов'язані з особистісними факторами. Суперечності в сфері особистісних ролей - це, як правило, особистісні проблеми різного ступеню складності. Протиріччя, що супроводжують зміни життєвих ролей в процесі рольового розвитку людини, ми спостерігаємо в формі життєвої кризи (див. Психологія життєвої кризи, 1998). Інші суперечності в сфері життєвих ролей проявляються як різноманітні рольові дисгармонії особистості.

Життєвих ситуацій, в яких відбуваються рольові конфлікти, дуже багато. Їх можна класифікувати в залежності від описуваних параметрів, покладених в основу класифікації за ступенем проблемності, складності, контексту, в якому вони відбуваються. Опишемо основні типи ситуації в залежності від взаємовідношення основних параметрів ролей: рольової поведінки, рольових очікувань, рольової Я-концепції тощо.

1. Неприйняття рольової поведінки інших людей. Приклади: поведінка дружини не співпадає з ідеальними уявленнями чоловіка про типову роль дружини (та/чи навпаки); рольова поведінка нового керівника не співпадає з очікуваннями до цієї ролі з боку підлеглих, що склалися при старому начальникові. (Типові висловлювання клієнта психологічної консультації, що звернувся з подібною проблемою: "Він (вона) не такий, яким повинен бути"; "Не виконує своїх обов'язків"; "Спочатку він показався мені ідеальним чоловіком, надто пізно я зрозуміла, що він не такий"; "Не робить елементарного").

2. Неприйняття власної рольової поведінки іншими. Це буває в тих самих випадках, що описані в попередньому абзаці. Тільки там суб'єктом звертання за допомогою був той (чи та), хто незадоволений іншими. У цьому випадку суб'єктом звертання є той (та), ким не задоволені інші. (Типові висловлювання: "Я намагаюся бути ідеальною дружиною, а йому я цікава тільки в ліжку"; "Я все робив правильно, незрозуміло, чому це їх не влаштовує"; "Вона не може мені пробачити, що я не такий, як її батько").

Можливі ситуації, коли незадоволеними є обидві конфліктуючі сторони (тобто фактори, що наведені в двох попередніх абзацах діють одночасно). У цьому випадку ми говоримо про варіанти дивергентних ролей, чи повну рольову несумісність.

3. Неможливість одночасно задовольнити очікування різних людей. Ситуації виникають тоді, коли на виконання ролі здійснюються суперечливі вимоги з боку різних людей із значущого оточення особистості, чи вимоги, що взаємно виключають одне одного. Приклади: роль молодої дружини чоловіком бачиться інакше, ніж свекрухою; уявлення про роль керівника підрозділу не співпадають у підлеглих і вищого начальства. (Типові висловлювання: "Не можу догодити всім"; "Треба вибирати: або подобатися вчителям, або - однокласникам"; "Кожний бачить мою роль по-своєму, а я не знаю, хто із них правий").

4. Неможливість виконувати роль, що не відповідає власній Я-концепції. Ці ситуації виникають в тому випадку, коли роль, що виконується (чи та, яку особистості доведеться взяти на себе) не відповідає власним уявленням людини про роль, а також уявленням про себе як суб'єкта цієї ролі. Приклади: випадки невірно обраного життєвого шляху (всупереч своєму покликанню); відсутність однодумців, що приймають людину і її ролі такими, якими вона їх бачить сама. (Типові висловлювання: "Завжди почуваю себе "не в своїй тарілці""; "Не знайшов свого покликання"; "Не можу більше бути таким, яким мене хочуть бачити"; "Сів не в свої сани"; "Потрапив в чужу колію").

5. Несумісність різних ролей. Ці ситуації виникають тоді, коли різні ролі (чи компоненти рольового кластеру) не можуть функціонувати одночасно, чи коли виконання однієї ролі істотно ускладнює виконання іншої. Прикладом можуть служити: протиріччя між сімейними і професійними ролями (жінка не може реалізувати себе як матір так, щоб це не відбилося на професійній діяльності); суперечності між роллю керівника і фахівця (директор НДІ керує колективом на шкоду власним науковим задумам). (Типові висловлювання: "Не можу бути одночасно і тим, і цим"; "В моїй ситуації бути хорошим працівником, означає бути поганою матір'ю"; "Поступово моя робота "з'їла" всі інші мої заняття, і зараз я про це дуже шкодую").

6. Суперечливість чи несумісність різних вимог до виконання якої-небудь ролі (рольова неоднозначність). Ситуації виникають тоді, коли в суспільних нормативах відносно якоїсь ролі існують протиріччя. Приклади: на підприємстві, за умов, що склалися, можна виконати завдання лише порушуючи правила техніки безпеки; відсутність посадових нормативів для працівника створює сприятливі умови для всіляких психологічних ігор як з боку працівника, так і з боку начальства. (Типові висловлювання: "Моя робота - суцільна невизначеність, завжди можна знайти, за що лаяти"; "Коли неможливо виконати всі вимоги, тоді гарним будуть вважати лише слухняного").

7. Недостатність ресурсів для виконання якої-небудь ролі (рольове перевантаження). Подібні ситуації виникають тоді, коли для повноцінного виконання ролі не вистачає мотивації, емоційного задоволення від результату, часу для виконання чи інших ресурсних компонентів. Подібні ситуації часто супроводжуються ефектом емоційного вигоряння. Приклад: Лікар, який багато років з любов'ю виконував свою роботу, починає ненавидіти своїх пацієнтів. (Типові висловлювання: "Якби мені вистачало часу, хіба я могла б так погано виконати цю роботу"; "Згодом наступила емоційна втома, і робота пішла на спад"; "Мені не вистачає сил любити її як колись").

Описані ситуації зв'язані з різними типами рольових конфліктів. Незважаючи на велику кількість класифікацій рольових конфліктів в науковій літературі, більшість авторів (зокрема, в літературі з теорії психодрами) називають такі основні їх види: а) інтерперсональний - конфлікт між різними ролями різних людей; б) інтраперсональний - конфлікт між роллю і рольовими очікуваннями інших; в) інтеррольовий - конфлікт між несумісними ролями, що їх грає один індивід; г) інтрарольовий - конфлікт між роллю, яку необхідно грати і внутрішніми потребами особистості (рольовою Я-концепцією). Ми розташували типи в порядку зростання глибини особистісної проблематики. Хоча немає якоїсь відповідності між видами рольових конфліктів і типами ролей, описаними раніше (в кожному виді конфліктів можуть бути залученими будь-які ролі), однак перші два типи найчастіше стосуються соціальних ролей, а два інших найчастіше пов'язані з особистісними ролями.

Усі рольові конфлікти так чи інакше передбачають необхідність вибору. У перших двох ситуаціях (другий і частково перший типи рольового конфлікту) - це вибір між рольовою поведінкою і рольовими очікуваннями, або між своїми потребами і потребами іншої людини. У цих ситуаціях завжди задіяні двоє, і вибір вони можуть здійснювати по-різному. У третій і шостій ситуаціях (другий тип рольового конфлікту) це вибір між суб'єктами значущого оточення особистості. У четвертій ситуації (четвертий тип рольового конфлікту) це вибір між необхідністю грати роль і собою, власними потребами. У п'ятій ситуації (третій тип рольового конфлікту) це вибір між різними ролями індивіда. У сьомій ситуації (третій і четвертий типи рольового конфлікту) - це вибір пріоритетів, вибір між важливими потребами особистості, перерозподіл ресурсів.

На перший погляд здається, що в описаному розмаїтті протиріч важко зорієнтуватися. Проте, після детального аналізу можна зробити висновок, що всі типи ситуацій і всі види рольових конфліктів підкоряються одній закономірності. Всіх їх можна звести до протиріччя між внутрішніми і зовнішніми чинниками функціонування особистості, або між внутрішніми (тобто, пов'язаними з власною особистістю) і зовнішніми (тобто пов'язаними з соціумом) цінностями індивіда. До внутрішньої системи чинників входять: рольова Я-концепція, власна рольова поведінка людини, компоненти когнітивної структури індивіда, його уявлення про рольові очікування інших людей, особистісні потреби (зокрема, потреби в рольовому самовизначенні), система значущих відношень. До зовнішньої системи чинників входять: система суспільних нормативів виконання соціальних (та інших) ролей, рольові очікування значущого оточення індивіда, психологічні ролі інших людей, система значущих стосунків. В описаних прикладах ми бачили конкретні форми суперечностей між зовнішнім і внутрішнім. Навіть у третьому випадку (протиріччя між значущими людьми) і в сьомому випадку (протиріччя між внутрішніми пріоритетами), де йдеться, здавалося, б про одну систему цінностей, насправді вибір зводиться до вибору між глибоко прихованими особистісними потребами (які з певних причин не отримали розвитку) і соціально бажаними діями (які не завжди відповідають потребам особистості, а часто виступають свого роду незасвоєними інтроектами). Суперечності між внутрішніми і зовнішніми детермінантами розвитку (найчастіше вони виступають як суперечність рольової Я-концепції з рольовими очікуваннями) є одним із джерел рольових конфліктів. Відповідно, рольові конфлікти можуть протікати в міжособистісній і внутрішньоособистісній сферах.

Внутрішні і зовнішні детермінанти функціонування і розвитку особистості - це фундаментальні складові біосоціальної природи особистості, про яку йшлося на початку розділу. Поняття "роль" як ніяке інше підходить для опису соціально-індивідуального дуалізму особистості, тому що в ньому перетинаються соціальні і особистісні детермінанти. Особистісний вибір в умовах рольового конфлікту завжди включає в себе вибір між зовнішньою і внутрішньою системами цінностей. Особистості притаманна тенденція знайти "золоту середину" між прагненням до самореалізації і прагненням задовольнити суспільні очікування. Це протиріччя можна розглядати як одну з базових тенденцій функціонування особистості.

5.3. Локус рольового конфлікту і стратегія особистісного вибору    [Назад]

Отже, розвиток особистості можна розглядати як баланс між двома тенденціями: соціалізацією й індивідуалізацією. Рольовий розвиток, з точки зору всіх рольових теорій, є однією з найістотніших сторін розвитку особистості. В теорії Міда цей розвиток розглядається здебільшого як прийняття ролі, орієнтоване на соціальні очікування (рольова соціалізація). В теорії Морено рольовий розвиток розглядається як спонтанне розгортання соматичних, психічних, соціальних і трансцендентних ролей, що стають основою для розвитку "Я" (Self) (рольова індивідуалізація). З обома тенденціями пов'язані відповідні потреби особистості: а) потреба наслідувати інших, рольове научіння; б) потреба в дії, акціональний голод, потреба в рольовій самореалізації. Ці потреби можуть вступати в суперечність, провокуючи рольовий конфлікт.

Суперечність між потребами в рольовому научінні і рольовій самореалізації є рушійною силою особистісного розвитку. Основною тенденцією особистісної поведінки є тенденція мiнiмiзувати рольовий конфлікт, що виникає в процесі рольової соціалізації, при максимiзацiї задоволення потреб рольового розвитку.

Проте баланс між екстернальнимі і інтернальними тенденціями для різних людей виявляється не однаковим. Внаслідок того, що для окремих людей зовнішній і внутрішній рольові конфлікти викликають напруження різної міри, люди по-різному уникають цих двох варіантів протиріч. Одні особистості віддають перевагу орієнтації на внутрішні цінності, обираючи інтернальні стратегії поведінки в умовах рольового конфлікту. Для таких людей внутрішні протиріччя є більш стресовими, і вони прагнуть їх уникнути. При цьому вони збільшують протиріччя між власною рольовою поведінкою і соціальними очікуваннями, провокуючи зовнішній чи міжособистісний рольовий конфлікт. Інші особистості орієнтуються на зовнішню систему цінностей і обирають екстернальну стратегію, провокуючи внутрішній чи внутрішньоособистісний рольовий конфлікт. Такі люди легше переносять внутрішні протиріччя, зате міжособистісні конфлікті досить сильно їх фруструють.

Відмінність у стратегіях рольової поведінки, тобто тенденція особистості вибирати одну із двох стратегій поведінки в умовах рольового конфлікту, була названа нами локус рольового конфлікту. Всі люди відрізняються один від одного своєрідністю рольових характеристик особистості, в першу чергу, iнтернальністю чи екстернальністю рольової поведінки. Можна зробити припущення, що локус рольового конфлікту залежить від вроджених передумов. У маленьких дітей спостерігається різна вираженность проявів негативізму і нонконформізму, що є непрямими показниками iнтернальностi. Проте також правомірним є твердження, що поведінка дитини залежить від того, яка із стратегій заохочувалася, а яка, навпаки, придушувалася батьками.

Для експериментального вивчення локусу рольового конфлікту і конструювання відповідного вимірювального інструменту ми використали типові висловлювання клієнтів психологічної консультації, що зверталися з проблемами, пов'язаними з рольовими конфліктами. Запитання відбиралися за критерієм ставлення до зовнішніх чи внутрішніх чинників, що визначали рольову поведінку людини. Це повинно було забезпечити високу конструктну валідність майбутньої методики, тобто відповідність досліджуваного психологічного конструкту теоретичній гіпотезі про природу вимірюваної змінної. Ці твердження склали 46 пунктів попереднього варіанту опитувальника, які треба було оцінити за степенем згоди за допомогою 5-балльной шкали. Після обробки результатів за допомогою кореляційного аналізу, що мала на меті підвищення внутрішньої узгодженості і надійності тесту, було складено остаточний варіант опитувальника "Локус рольового конфлікту" з 24 тверджень:

  1. Якщо мене просять щось зробити, то в перший момент мені важко відмовитись, навіть якщо це мені не вигідно.
  2. Я звичайно легко можу сказати людині про те, що мені в ній щось не подобається.
  3. Я вважаю, що можна легко порушувати нерозумні правила, якщо це не шкодить оточуючим.
  4. Я легко можу відмовитись від виконання якихось обов'язків, якщо вони мені не до душі.
  5. Мені звичайно важко відмовляти людям.
  6. В громадському транспорті мені легше самому терпіти незручності, ніж завдати їх іншим.
  7. Мені дуже важко виступити з критикою на адресу чиєїсь роботи.
  8. Я вважаю, що людина повинна прагнути бути взірцем чоловіка (жінки).
  9. Головне, добре виглядати в очах оточуючих.
  10. Я часто конфліктував з батьками через те, що вони нав'язували мені свої правила поведінки.
  11. Задоволеність від добре зробленої роботи мені значно важливіше, ніж похвала начальства.
  12. Коли треба повернути позичені комусь гроші, мені дуже важко нагадати про це боржнику.
  13. В усіх ситуаціях важливо залишатися самим собою, незалежно від того, що про тебе подумають оточуючі.
  14. Батьки в дитинстві часто вважали мене неслухняним сином (впертою дочкою).
  15. Звичайно іншим людям легко змусити мене щось зробити, навіть, якщо мені цього не хочеться.
  16. Опиняючись в ситуації "непрошеного гостя" я дуже боюся завдати зайвих клопотів господарям.
  17. Якщо мені не подобається, як хтось щось робить, мені нелегко сказати йому про це.
  18. В дитинстві я старався бути незалежним від думки і бажань своїх однолітків.
  19. Я звичайно легко говорю "Ні".
  20. Теща (свекруха), не повинні втручатися своїми порадами в справи сім'ї.
  21. Позитивний відзив керівника для мене є дуже важливою нагородою за виконану роботу.
  22. В дитинстві я звичайно був слухняною дитиною.
  23. Мені важко не виконати якихось обов'язків, навіть якщо вони мені неприємні.
  24. Думку оточуючих слід враховувати в своїй поведінці.

Результати тесту були оброблені шляхом факторного аналізу на вибірці 296 чоловік (62% жінки і 38% чоловіки). Це дало змогу виділити 8 значущих факторів:

  1. Залежність-незалежність від вимог інших людей.
  2. Побоювання завдати незручності оточуючим.
  3. Залежність-незалежність від норм і стереотипів.
  4. Залежність-незалежність від батьків.
  5. Прагнення вигідно виглядати в очах інших.
  6. Залежність-незалежність від думки інших людей.
  7. Легкість порушення правил та стереотипів.
  8. Прагнення до досконалості.

Проте, враховуючи, що між факторами існує слабка кореляція, та зважуючи на їх близькість з точки зору змістовної інтерпретації, ми відмовились від шляху побудови багатофакторного опитувальника і припустили, що виділені фактори описують одну інтегральну характеристику особистості або, принаймні, різні відтінки одного явища. Процедури визначення надійності і валідності тесту, здійснені для підтвердження зробленого припущення, показали достатньо прийнятні значення: коефіцієнт альфа Кронбаха - 0,64; надійність частин тесту - 0,49 і 0,65 (відповідно для половин тесту і для парних і непарних відповідей); ретестова надійність - 0,76 ( p ? 0, 01).

Для вимірювання конкурентної валідності шляхом порівняння з іншими психологічними методиками ми обрали методологічно близькі до нашого психологічні тести, що мають відношення до iнтернальностi-екстернальностi: шкала локусу контролю Дж. Б. Роттера, шкала екстраверсії-інтроверсії із особистісного опитувальника Айзенка і шкала конформізму із опитувальника 16PF Р. Б. Кеттелла. Кореляція із зазначеними тестами, зроблена на вибірці 71 людина, склала відповідно 0,34, 0,21 і 0,29. Ці показники є досить низькими, що свідчить про те, що перелічені тести і наша методика вимірюють різні психологічні якості. Це дозволяє зробити висновки про достатню конкурентну валідність і правомірність використання тесту "Локус рольового конфлікту" як самостійного вимірювального інструменту.

5.4. Психотерапевтичне розв'язання рольових конфліктів    [Назад]

Дисгармонійність особистісного розвитку певним чином пов'язана із iнтернальністю чи екстернальністю рольової поведінки людини. Полярні соціально дезадаптивні форми iнтернальностi можуть бути пов'язаними з психопатичним розвитком особистості. Навпаки, крайні соціально дезадаптивні форми екстернальностi, що ведуть до внутрішніх рольових конфліктів, часто є причиною невротичних і психосоматичних проблем. Крім того, дезадаптивна екстернальність є основною причиною порушень нормального рольового розвитку особистості. В усіх зазначених випадках можна говорити про дезадаптивні форми рольових конфліктів, які потребують психотерапевтичної допомоги.

Деякі особистісні дисгармонії пов'язані із закономірностями розвитку і зміни життєвих ролей особистості. Онтогенетично ранні інфантильні ролі не зникають безслідно, а перетворюються в своєрідну символічну функцію. На будь-якому етапі вікового розвитку можлива регресія на більш ранні стадії, коли актуалізуються інфантильні ролі. Це відбувається внаслідок переживання індивідом психічної травми, дистресу, чи в процесі психотерапії. У деяких особистостей інфантильні ролі фіксуються і залишаються актуальними на наступних життєвих стадіях. Буває, що нові ролі не формуються, чи, існуючи номінально, як соціальна функція, тим не менш, не стають життєвими ролями особистості. Внаслідок цього розвивається так званий рольовий інфантилізм, тобто фіксація на інфантильних життєвих ролях при утрудненні функціонування і нерозвиненості "дорослих" життєвих ролей.

Іншою формою особистісної рольової дисгармонії є рольові девіації, тобто значні відхилення психологічних ролей від загальноприйнятих норм і зразків поведінки. Прикладом може бути рольова поведінка антисоціальної особистості, для якої характерні аномалії рольового розвитку. До рольових девіації можна віднести і статеві девіації, тобто відхилення від нормативів статевих та гендерних ролей. Яскравими прикладами можуть бути iнверсiї "чоловічих" і "жіночих" ролей (транссексуалiзм і трансвестизм) або міжособових партнерських рольових стосунків (гомосексуалізм). Частими порушеннями є різні рольові дисфункцiї, рольовий дефіцит. Останній буває в двох формах: первинний (рольова недостатність) і вторинний (атрофія ролей) рольовий дефіцит.

Ще одним видом особистісної рольової дисгармонії є дисгармонійність життєвого сценарію людини, тобто схильність до поведінки, що не спрямована на задоволення життєвих потреб людини з урахуванням реальності, а залежить від різних чинників. Це, насамперед, стереотипи, внутрішні заборони і накази, сприйняті в дитинстві від батьків, схильність до психологічних ігор. Прикладом можуть служити так звані віктимні життєві сценарії, тобто система рольової поведінки, що провокує агресивні дії оточуючих (передусім, постійних партнерів - членів сім'ї, колег і т. п.). Іншим прикладом дисгармонійного сценарію є випадки алкогольної і наркотичної козалежності, якою часто страждають члени сім'ї алкоголіка чи наркомана. Ці випадки часто пов'язані з деформацією життєвих ролей.

Основним видом рольової психотерапії, як засобу вирішення психологічних проблем, зв'язаних з рольовим розвитком особистості є психодрама. Цей метод дає можливість моделювати життя людини, переживати події минулого, теперішнього і майбутнього, як існуючі, так і такі, яких не було і не могло бути, відтворювати будь-які, навіть найфантастичніші, ролі. Засобами психодрами можна коригувати життєві ролі і сценарії, визначати такі особистісні ролі, що внаслідок рольової соціалізації опинились заблокованими, витисненими чи нерозвинутими. Для цього існує специфічна психодраматична техніка "антиролi", що допомагає не тільки аналізувати рольовий репертуар, але і розвивати його, вивільнивши ті сфери особистості, що до цього були репресованими.

Психодрама належить до методів дії. Це означає, що ситуації, пов'язані з особистісним вибором, прийняттям рішення, репетицією майбутнього, можуть бути чудово змодельованими і опрацьованими таким чином, що людина сама знайде рішення чи зробить вибір, побачить переваги і недоліки різних варіантів, усвідомить психологічні труднощі, що супроводжують вибір (внутрішні бар'єри, хибні стереотипи, страхи або неусвідомлюване небажання і т. п.). Цей підхід діє змогу по-іншому подивитись на системи цінностей людини, переглянути їх, відмовитись від хибних цінностей, звернути увагу на ті цінності, які до цього не помічалися, або вважалися незначущими. Техніки психодрами сприяють розкриттю спонтанності і креативности особистості, а також розвиткові рольової компетентності, тобто здатності особистості оперативно володіти своїми психологічними ролями, виступати повноправним суб'єктом цих ролей, включати рольову поведінку в процес власної життєдіяльності та життєтворчості, що дає змогу розв'язувати різні життєві проблеми, в тому числі і пов'язані з рольовими конфліктами.

Існує багато варіантів і підходів психодрами, залежно від характеру психологічних проблем, складу психотерапевтичної групи і інших психологічних і клінічних показань. Можна застосовувати психодраму для хворих раком, для підлітків, що переживають підліткову кризу, для жертв сексуального насильства, для дітей, що переживають кризу внаслідок розлучення батьків чи створення нової сім'ї (Психодрама: Вдохновение и техника, 1997).

Не менш цікавим і ефективним методом вирішення проблем рольових дисгармоній особистості є транзактний аналіз. Однім із важливих аспектів транзактного аналізу є аналіз і корекція життєвих сценаріїв людини, що дозволяє не тільки вдосконалити репертуар життєвих ролей і его-станів, але і привести до особистісної автономії (що, власне, є метою транзактної терапії), тобто послабити неконструктивний вплив негармонійного життєвого сценарію, неадаптивної екстернальностi рольової поведінки, психологічних ігор тощо.

Людина, що досягла особистісної автономії, відрізняється низкою характеристик. Це, перш за все - здатність до сприйняття світу без спотворень, пов'язаних з некритично засвоєними сценарними стереотипами. Це - її спонтанність, тобто здатність до свободи вибору думок, почуттів, дій з набору можливостей (яких в людини завжди буває набагато більше, ніж їй здається на перший погляд). Це - здатність до інтимності, тобто свободи від психологічних ігор, чесність свідомої особистості, вміння побачити в іншій людині таку ж особистість з її складним внутрішнім світом, здатність жити "тут і тепер", а не застрявати в минулому чи тікати в майбутнє.

Ще одним напрямом рольової психотерапії є терапія фіксованої ролі Дж. Келлі. Завдання терапії полягає в зміні конструктної системи особистості за допомогою фіксованої ролі, тобто ролі вигаданого індивіда, якого необхідно зіграти в реальному житті. Результатом терапії є підвищення функціональності конструктної системи і вдосконалення рольового репертуару індивіда.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що ситуації рольового конфлікту поширюються на різноманітні сфери соціального життя індивіда і численні особистісні прояви. Практично в кожній такій ситуації постає проблема особистісного вибору, оскільки більшість рольових конфліктів, незалежно від типів задіяних в них ролей, вирішується як дилема двох систем чинників: внутрішніх і зовнішніх. Характер розв'язання особистістю рольових конфліктів залежить від інтегральної особистісної характеристики "локус рольового конфлікту", що визначає степінь інтернальності чи екстернальностi рольової поведінки людини. Ефективність розв'язання рольових конфліктів залежить також від володіння особистістю рольовою компетентністю, від рівня спонтанності, від особистісної автономії і інших складових особистісної зрілості. Якщо цих характеристик людині виявляється недостатньо, це спричиняє всілякі рольові особистісні дисгармонії, що потребує психологічної допомоги, а іноді і психотерапевтичного втручання. Серед багатьох цілей таких впливів одна з найголовніших - це допомогти людині зробити особистісний вибір, який може здійснюватися різними шляхами і способами, але, головне, щоб це був вибір на користь самої людини.

 

Використана література    [Назад]

 

К общему списку публикаций

 

Назад