Круглий стіл: Психотерапія в Україні (участь у інтерв’ю)

П. П. Горностай

Псі: Свідомо про несвідоме. – № 1(2). – 2008. – С. 16-31.

 

Як у кількох словах можна охарактеризувати стан української психології та психотерапії?

В декількох словах сказати дуже важко. Українська психологія має хороші традиції і представлена відомими іменами, хоча на світовому рівні це виглядає досить скромно. Сучасна українська психологія – це не лише історична спадщина, зараз активно працюють багато кваліфікованих фахівців, які розвивають як фундаментальну теорію, так і прикладні галузі психології.

Що стосується психотерапії (і практичної психології взагалі), ситуація дещо інша. Тут немає тривалих традицій, але є стрімка динаміка розвитку, хоч і не позбавлена багатьох протиріч.

 

В чому Ви бачите особливості психології та психотерапії «по-українські»?

Я не знаю, що таке психологія та психотерапія «по-українські». Про це можна говорити лише в анекдотичному ракурсі, тобто маючи на увазі місцеві особливості та викривлення, або непрофесійну практику. Якщо «психотерапія» може працювати лише на якійсь території, це викликає великі сумніви щодо її науковості. По-моєму, справжня наука та практика не має національності, тобто вона повинна «працювати» незалежно від кордонів. Хоча національні особливості, звичайно, будуть завжди.

 

Які особливості українського менталітету «допомагають» і «заважають» терапії?

Якщо допомагають, то це – порівняно висока довірливість, вміння відкривати почуття. З іншого боку заважають установка на диво, неготовність працювати і прикладати власні зусилля, недостатнє розуміння суті психотерапії (часто-густо клієнти на бачать різниці між психотерапевтом і ворожкою).

 

Які асоціації викликає у Вас фраза «український психоаналіз»?

На мою думку, про «український психоаналіз» говорити поки що рано, хоча психоаналітики в Україні є, існує психоаналітична асоціація. Але щоб психоаналіз існував як явище, потрібна не лише наявність фахівців, а й розвиток психоаналізу як науки, який би вносив вклад у світову скарбницю. Можна всерйоз говорити про австрійський, німецький, французький психоаналіз. Існує «американський психоаналіз», проте в мене до нього ставлення суперечливе. Хоча у США чи не найбільше психоаналітиків, і психоаналіз там дуже модний, це все ж таки явище запозичене. Найвідоміші американські психоаналітики (наприклад, такі, як Ерік Еріксон та Хайнц Кохут) – це вихідці з Європи.

На початку ХХ століття існувало поняття «російський психоаналіз». Росія (а Україна входила до її складу) була третьою країною в світі (після Німеччина та Австрії) по розвитку психоаналізу. Але ці традиції були обірвані в 30-ті роки, коли діяльність психоаналітиків потрапила під заборону.

 

Який із напрямів сучасної психології та психотерапії в Україні, на Вашу думку, найцікавіший та найперспективніший?

Щодо найперспективнішого – сказати важко. Він не обов’язково серед тих, що зараз найпоширеніші чи модні. А от щодо цікавості – це справа смаку. Для мене це – психодрама, транзакційний аналіз та системний сімейний підхід.

 

У яких напрямів психотерапії нема шансів на виживання в Україні? Чому?

Думаю, шанси мають всі серйозні методи. Сподіваюся, що в майбутньому шансів на виживання не матиме шарлатанство. Хоча зараз скоріше навпаки: справжні напрямки пробиваються важче.

 

Чи може середньостатистичний українець дозволити собі візит до психотерапевта? І взагалі, чи готові українці до психотерапії?

І так, і ні. На жаль, кваліфікована психотерапія не дуже дешева, оскільки фахівцю треба вчитися на дорогих курсах, постійно підвищувати кваліфікацію на тренінгах, проходити власну психотерапію та супервізію. Проте, ціни на психотерапію різні, є цілком доступні, ціна не завжди відповідає якості. Принаймні, кожна людина, що працює, може дозволити собі хоча б декілька сеансів у психотерапевта. Якщо дивитись на це не як на витрати, а як на вкладання коштів у власний розвиток, то вони будуть цілком виправданими. Результатом може стати значне покращення рівня життя клієнта.

Але за моїми спостереженнями лише 10–15 відсотків українців готові до психотерапії. Ця цифра повільно, але неухильно, зростає.

 

Які питання та проблеми психотерапії ви вважаєте найактуальнішими у наш час в Україні? Як їх вирішувати?

Найактуальніша проблема – це визнання сучасного розуміння психотерапії офіційною владою (в тому числі і органами охорони здоров’я). В усьому світі психотерапія вже не вважається медичною галуззю, а є окремою практичною діяльністю. Психотерапією повинен мати право займатись психолог з повною психотерапевтичною підготовкою. Психотерапевтична освіта має відповідати європейським стандартам: модель, що визнається сучасною офіційною українською медициною, цим стандартам не відповідає.

Один із шляхів вирішення цієї проблеми – це виступи у ЗМІ, на телебаченні. Можливо, варто присвятити цій проблемі один з випусків журналу «Псі».

 

Як на Ваш погляд, дотримуються в Україні моральні та етичні норми у психотерапії? Чи відповідають вони міжнародним стандартам?

В галузі професійної психотерапії в цілому дотримуються, випадків грубого порушення небагато. Але це процес стихійний, все покладено на власний розсуд практиків. Про відповідність міжнародним стандартам говорити важко, оскільки немає чітких національних стандартів, які були б законодавчо визнаними.

 

Як вважаєте, психологічна освіта в українських ВУЗах достатньо професійна та якісна?

Це залежить від закладу. На жаль, в багатьох вузах (особливо – комерційних) керівництво не завжди дбає про рівень викладачів. Так, психотерапію часто викладають люди, що не мають психотерапевтичної підготовки та практики, готуючись до лекцій лише по книжках.

Проте слід розуміти, що підготовка професійного психотерапевта – це додаткова (як правило – післядипломна) освіта. Вона потребує особистісної зрілості, життєвого досвіду. На мою думку, психотерапевтична підготовка в Україні краща за рівнем, ніж навчання у вузах, хоча займаються цим майже виключно недержавні організації.

 

Які перспективи має українська психологія, психотерапія? Чи є у них майбутнє?

Зараз є багато навчальних проектів підготовки психотерапевтів, що відповідають європейським стандартам. Цей процес активно розвивається.

З огляду на це, перспективи української психотерапії хороші, і є всі шанси мати велике майбутнє. Попит на психотерапію зростає. Можна сподіватися, що академічна психологія також набуде активного розвитку і не буде відставати від практики.

 

Чим може пишатись сучасна українська психотерапія?

Поки що пишатися є мало чим. Проте, українська психотерапія вже визнана у світі, свідченням цього є обрання українського психотерапевта, засновника Української спілки психотерапевтів, Олександра Фільца президентом Європейської асоціації психотерапії.

 

 

К общему списку публикаций

 

Назад