Перевод статьи на русский язык

«Парадоксальний сімейний баланс» як умова рівноваги в проблемних родинах

П. П. Горностай

Психологічні перспективи: 2010, Спецвипуск. - С. 34-41.

 

Усі щасливі родини схожі один на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму.
Л. М. Толстой

Проблема. Класик літератури був правий в тому, що для дослідження проблем дисгармонійних родин у кожному конкретному випадку необхідний свій особливий підхід. Причини цих труднощів і конфліктів можуть бути самі різні, іноді – зовсім неповторні та унікальні. В той же час, системний сімейний підхід як науковий напрям досліджує загальні закономірності сімейних дисгармоній, що лежать в основі неблагополучних відносин у родині. Одна з таких закономірностей розглядається в даній статті: узагальнюючи теоретичний матеріал і практичні наробітки, ми пропонуємо модель «парадоксального сімейного балансу» як характеристику проблемно-стабільних родин. Вона дозволяє пояснити стійкість конфліктних і дисгармонійних сімейних відносин, «збереження», свого роду консервацію проблеми, без яких-небудь зусиль і намірів цю дисгармонію подолати.

Як і більшість дисфункційних родин, проблемно-стабільні родини відрізняються багатьма особливостями. У них відбувається нерівномірний розподіл різних форм структурування часу (по Е. Берну, [1]): переважають ритуали, проводження часу та гри, але не вистачає близькості, довіри та творчої діяльності (тобто, дефіцит одних форм компенсується надлишком інших). Використання тактики «уходу» як засобу маніпуляції є улюбленою формою «виходу» з конфліктів, яка насправді лише заморожує проблему та не залишає ніяких шансів для відреагування. У міжособистісних стосунках у проблемно-стабільних родинах часто проявляються неконструктивні психологічні ролі. Відбувається застрявання в дитячо-батьківських ролях і відносинах при нестачі «дорослих» ролей і станів (тобто спостерігається надлишок одних ролей і дефіцит інших). Може також відбуватися своєрідна інверсія «чоловічих» і «жіночих» ролей у подружжя [2].

У той же час, для такого типу родин характерні специфічні риси, які є умовою стабільності конфліктних (іноді найвищою мірою) відносин, які, здавалося б, повинні призвести до неминучого розриву. Аналіз цих особливостей і став предметом нашого розгляду.

Мета статті: емпірико-теоретична характеристика моделі «парадоксального сімейного балансу» як чинника здійснення стабільності в деяких типах проблемних родин.

Теорія та практика сімейної психотерапії приділяє велику увагу проблемі дисгармонійних і дисфункційних родин [3–8]. Розглядаючи різні типи проблемних родин, їх можна умовно розділити на три типи за рівнем проблемності: 1) гармонійно-стабільні – родини, у яких, хоч і відбуваються конфлікти та інші порушення сімейної гармонії, але вони носять ситуативний характер і успішно долаються всіма членами родини; 2) проблемно-стабільні – родини, які постійно конфліктують або перебувають у хронічно дисгармонійному стані, але в той же час відрізняються зовнішньою стабільністю протягом тривалого часу; 3) такі, що розпадаються - родини, у яких конфліктні відносини стають причиною розриву сімейних стосунків.

Предметом нашої уваги є другий тип, тобто, такі проблемні родини, які, незважаючи на конфлікти й безладдя являють собою зразок стабільності та міцності. Вони не розпадаються, незважаючи на те, що всі члени родини страждають від порушеної гармонії відносин, вони не можуть змінити ситуацію на краще, і в той же час не можуть припинити стосунки, які давно стали порочними, а часом і такими, що приносять справжні психологічні страждання.

У таких родинах складається своєрідний баланс відносин, який є основою стабільності, і який ми назвали «парадоксальним», в силу того, що він ґрунтується не на дійсній рівновазі й збалансованості інтересів усіх членів родини, а на своєріднім «зрівноважуванні крайностей». Для нього характерна досить велика амплітуда розкиду дійсних інтересів, почуттів, уявлень і форм поведінки людей, які входять у цю дисгармонійну сімейну систему. Таким чином, парадоксальний сімейний баланс виступає своєрідною формою стабілізації проблемних родин.

Існує ряд особливостей парадоксального сімейного балансу, характерних для таких проблемно-стабільних родин, серед яких ми виділяємо сім на наш погляд найважливіших:

1. Локус скарги. Представники проблемно-стабільних родин рідко зв’язують сімейні проблеми із собою або своєю поведінкою. Приходячи на психологічну консультацію, вони добре розуміють, що в їхній родині є проблеми, але коли про них заходить мова, вони схильні скаржитися на інших, а не на себе, тобто, як правило, мають зовнішній локус скарги. Типовими висловленнями є: «У мене немає проблем. Проблеми в когось іншого (чоловіка, дитини). Він (вона) повинні змінитися (виправитися, покаятися, вилікуватися й т.п.). А із мною все в порядку». Парадоксальний баланс тут проявляється в тому, що перебільшення проблем інших (аж до оголошення інших членів родини хворими) супроводжується знецінюванням власних проблем (аж до повного їхнього заперечення).

2. Система комунікації. Для описуваних родин характерна давно порушена система комунікації. У взаєминах проявляється велика кількість негативної емоційної енергії й одночасно існує багато придушених і невиражених емоцій і почуттів. Для практики зловживання й одночасного придушення емоційної сфери досить характерним є низький рівень так званої «емоційної грамотності» (К. Штайнер [9]). Тут парадоксальний баланс урівноважує придушення та зловживання емоцій, почуття, що проявляються, не є щирими, а носять так званий «рекетний» характер.

3. Внутрісімейна перцепція. Для проблемно-стабільних родин характерне сприйняття один одного не такими, якими вони є. І тут теж прослідковується тенденція зрівноважування крайностей. З одного боку – члени родини схильні неадекватно вважати один одного гірше, чим вони є насправді, приписувати партнерові негативні мотиви вчинків, аж до формування образу ворога, що викликане негативним емоційним відношенням до нього. З іншого боку – існує маса нереальних завищених очікувань, у силу яких вони прагнуть сприймати один одного такими, якими вони «повинні бути», а не такими, якими вони є насправді. Відбувається парадоксальне балансування на крайностях, коли сприйняття по черзі «відхиляється» то вбік заниження оцінки партнера по сімейній взаємодії, то вбік завищення очікувань до нього. Це супроводжується небажанням приймати один одного такими, які вони є. Сімейні міфи, як спосіб відходу від реальності, часто стають своєрідною заміною реального сприйняття сімейного життя. В кожного члена родини є багато скарг на негативні події, які все-таки не зв'язуються із власними проблемами.

4. Проблема відповідальності. У проблемно-стабільних родинах відбувається неконструктивний розподіл відповідальності. Наприклад, дорослі беруть на себе зайву відповідальність за дітей, а діти не несуть необхідної відповідальності за себе. У той же час усі «прагнуть» іншого розподілу відповідальності, але не можуть (а на перевірку – не хочуть) цього, тому що в таких родинах гостро не вистачає довіри. Це ілюструється «жартівливою» клієнтською фразою: «Я змушу вас бути спонтанними». Одні (наприклад, дорослі) на свідомому рівні хочуть передати відповідальність, а на підсвідомому бояться втратити контроль. Інші (наприклад, діти) на свідомому рівні хочуть взяти відповідальність, а на підсвідомому бояться втратити вигоду від її відсутності. Таке співвідношення не обов'язково вибудовується між дорослими й дітьми, воно характерно й для відносин дорослих членів родини, між якими формується нездоровий симбіоз. Прикладами можуть служити не тільки симбиотические стосунки між дорослими дітьми та їх родителями, але й, наприклад, випадки алкогольної залежності одного з подружжя та співзалежності іншого. Таким чином, у подібних сімейних відносинах спостерігається парадоксальний баланс «гіпервідповідальності-безвідповідальності»

5. Психологічні захисти. У процесі комунікації в проблемно-стабільних родинах використовується велика кількість психологічних захистів. Зміна змісту свідомості, характерне для більшості захисних механізмів, стає нормою замість відкритого прийняття істини, яка може бути в чомусь неприємною. Зловживання захистами призводить до того, що ними починають користуватися навіть тоді, коли самою підходящою формою спілкування повинна ставати близькість. Метафора: «Займатися любов'ю в бронежилеті». У те ж саме час, для таких відносин характерна велика вразливість її учасників і використання слабких сторін і вразливих місць один одного, щоб завдати болю. Конфліктуючі часто діють в обхід добре відомих психологічних захистів партнера, навмисне націлюючи впливу на його болючі крапки. Внаслідок такої побудови комунікації відбувається парадоксальний баланс «захищеності-незахищеності».

6. Батьківські сценарії. У сімейній психології та психотерапії велике значення приділяється успадкуванню батьківських сценаріїв, які в значній мірі впливають на формування сценаріїв нових поколінь. У транзактній традиції людина вважається автономною та гармонійною, якщо вона меншою мірою зв'язана зі своїм сценарієм і може приймати рішення виходячи з власних інтересів і аналізу ситуації, в якій вона зараз перебуває. Проблемна людина – це людина залежна від свого сценарію.

Для проблемно-стабільних родин характерні два варіанти успадкування батьківських сценаріїв: прямій (сценарій) і протилежний (антисценарій). Сценарій формується в умовах сильної неусвідомлюваної лояльності дітей до родини (термін І. Бузормені-Надя [10]). У дітей, в цьому випадку переважає его-стан «Адаптивної Дитини». При цьому можливо сценарне повторення травматизму, шкідливих звичок, хвороб, типів сімейних відносин (у тому числі й дисгармонійних) у своїй власній долі, тобто те, що А. А. Шутценбергер назвала синдромом «сімейних повторень» [11].

Антисценарій формується, коли відбувається часткове усвідомлення неконструктивних батьківських ролей і сценаріїв (але не на дорослому рівні, а на дитячому, характерному для его-стану «Дитини, Що Бунтує»), і виникає сильне небажання все це повторити. Наприклад, «протест» проти співзалежності в батьків приводить до неможливості будувати близькі відносини з протилежною статтю. Як і в першому випадку не відбувається переробки й творчого засвоєння батьківського досвіду, внаслідок чого він залишається проблемним. Тут «разом з водою вихлюпується й дитина», разом із співзалежністю викорінюється всяка близькість, як ризик потрапити в залежні відносини. Відбувається формування сценарію за принципом «подоби-антиподоби» замість розвитку власного найкращого для даного людини сценарію, не говорячи вже про особистісну автономність, вільну від сценарної поведінки.

7. Трансгенераційна передача. У проблемно-стабільних родинах відбувається порушення комунікації між поколіннями, що приводить до того, що ресурсні послання із глибин роду не проходять, а проблемні, навпаки, нав'язують нащадкам, які не можуть від них позбутися. Це можна пояснити загальною дисгармонійністю сімейної системи, де порушується рівновага відносин. Прикладом може служити так звана «виключена фігура», яка може бути розглянута як ресурсна, що дає дозволи або можливість прийняття якихось цінностей, яких не вистачає для розвитку гармонії (заблоковані ресурси роду). Інший приклад – ідентифікація з якою-небудь фігурою, що змушує повторювати несприятливі особливості його долі, аж до родових проклять (синдром сімейних повторень [11]).

Гармонійність сімейних відносин припускає й гармонію функціонування інформації в сімейній або родовій системі, усвідомленість і прояснення зв'язків, відсутність сімейних таємниць. Особистість у такій системі може бути автономною, тобто вільно використовувати родовий досвід, творчо відбираючи те, що необхідно для власної самореалізації й відкидати те, що шкодить психологічному здоров'ю. Особистісна автономія припускає відсутність «парадоксального балансу», тому що він є формою сценарної поведінки, надаючи вузькі рамки та шаблони для сімейних відносин, замість творчого їх розвитку.

Сімейні відносини є найважливішою сферою самореалізації особистості [12]. В силу цього психотерапевтичну допомогу родині потрібно розглядати як необхідну складову всієї системи заходів, що сприяють удосконалюванню цього суспільного інституту. Прогресом розвитку проблемно-стабільних відносин, безсумнівно, є розв’язок основних сімейних проблем і перехід родини в розряд хоча б відносно гармонічної-стабільної. Але можливо такий розвиток відносин, коли одні члени родини особиствсно виростають, і їх перестає задовольняти парадоксальний баланс, а інші не прагнуть міняти ситуацію, що склалася, через втрати вигоди від експлуатування сімейної проблеми. Згідно з теорією сімейних систем [13] сімейна проблема не може бути вирішеною на локальному рівні, у її розв'язку повинні брати участь усі члени родини. А якщо ні, то для родини є ризик перейти в розряд таких, що розпадаються, тому що порушений баланс перестає стримувати відцентрові конфліктні тенденції. Добре це або погано – непросте питання, особливо у випадках, коли розпад сімейних відносин відбувається внаслідок змін внутрісімейної ситуації після курсу психотерапії. У кожному конкретному випадку потрібно робити свій аналіз і власні висновки. Не потрібно поспішати оголошувати психотерапевтичний процес невдалим після рішення подружжя розвестися, якщо виявиться, що шлюб утримувався психологічними іграми, маніпуляцією почуття провини або страхом, які були причиною не тільки психологічних страждань, але й соматичного нездоров'я членів родини.

Висновки:

1. Існують різні типи проблемних родин, серед яких особливий інтерес представляють так звані проблемно-стабільні родини, стабільність яких створюється за рахунок ряду доцентрових тенденцій, що втримують родину від розпаду. Проблемно-стабільні родини – це родини, що мають нерозв'язані хронічні проблеми, які, проте, не призводять до розпаду сімейних відносин. Сімейна проблема – свого роду фактор стабільності цих родин, вона потрібна для якихось цілей функціонування родини (підтримка сімейного міфу, «розв'язок» проблеми як фактор згуртування, підтвердження сценарних переконань членів родини та сімейних стереотипів і т.д.).

2. Однією з характерних рис таких родин є зрівноважування крайностей у балансі сімейних взаємин, широка амплітуда різних проявів функціонування родини, що одержала назву «парадоксальний сімейний баланс». Такий баланс є непродуктивною формою адаптації родини в умовах сімейної дисгармонії.

3. Психотерапевтичну допомогу проблемно-стабільній родині потрібно здійснювати комплексно; вона повинна бути орієнтована на всіх членів сімейної системи, ґрунтуватися на виробленні альтернативних форм сімейних взаємин, проясненні особливостей деструктивних форм балансування крайностей з наступною відмовою від них і формуванням продуктивних форм життєдіяльності родини.

4. Без такої формуючої психотерапевтичної допомоги, спрямованої на формування гармонічних («непарадоксальних») способів взаємодії, корекція «парадоксального сімейного балансу» може призвести до переважання відцентрових тенденцій і відсутність такої скріпляючої основи (нехай навіть і заснованої на крайностях) може спровокувати розпад сімейних відносин. Баланс може бути порушений з такими ж наслідками й у випадку локальної психотерапії окремих членів родини та нерозв'язання проблем іншими. Для ефективного результату необхідне дотримання основних принципів системної сімейної психотерапії, що розглядають родину як цілісного суб'єкта психотерапевтичного процесу.

 

Література

  1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1988. – 400 с.
  2. Горностай П. П. Сильная женщина, слабый мужчина? (Семейные игры и сценарии) // Наукові студії з соціальної та політичної психології. Вип. 9 (12). – К., 2005. – С. 3–14.
  3. Браун Дж., Кристенсен Д. Теория и практика семейной психотерапии: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2001. – 352 с.
  4. Витакер К. Полночные размышления семейного терапевта / Пер. с англ. – М.: Независимая фирма «Класс», 1998. – 208 с.
  5. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как психотерапевт: Пер с англ., нем. – М.: Смысл, 1993. – 332 с.
  6. Сатир В. Как строить себя и свою семью: Пер. с англ. – М.: Педагогика-Пресс, 1992. – 192 с.
  7. Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. – М.: Педагогика, 1989. – 208 с.
  8. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. – СПб.: Питер, 1999. – 656 с.
  9. Steiner C. M., Perry P. Achieving emotional literacy. – L.: Bloomsbury, 1999. – 235 p.
  10. Boszormenyi-Nagy I., Spark G. V. Invisible loyalties. – N. Y.: Harper & Row, 1973.
  11. Шутценбергер А. А. Синдром предков. Трансгенерационные связи, семейные тайны, синдром годовщины, передача травм и практическое использование геносоциограммы. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2005. – 240 с.
  12. Коростылева Л. А. Психология самореализации личности: брачно-семейные отношения. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. – 292 с.
  13. Теория семейных систем Мюррея Боуэна. Основные понятия, методы и клиническая практика // Под ред. К. Бейкер и А. Я. Варги. – М.: Когито-Центр, 2005. – 496 с.

 


У статті досліджується «парадоксальний сімейний баланс», який розглядається як умова рівноваги в проблемно-стабільних родинах. Розглядаються психологічні особливості таких родин, різні форми прояву парадоксального балансу та психотерапевтичні стратегії роботи з проблемними родинами.
Ключові слова: сімейна система, проблемно-стабільні родини, парадоксальний сімейний баланс, особистісна автономія.


В статье исследуется «парадоксальный семейный баланс», который рассматривается как условие равновесия в проблемно-стабильных семьях. Рассматриваются психологические особенности таких семей, различные формы проявления парадоксального баланса и психотерапевтические стратегии работы с проблемными семьями.
Ключевые слова: семейная система, проблемно-стабильные семьи, парадоксальный семейный баланс, личностная автономия


«Paradoxical family balance» which is considered as a condition of firmness in problem-stable families is investigated in the clause. Psychological features of such families, various forms of display of paradoxical balance and psychotherapeutic strategy of work with problem families are considered.
Keywords: family system, problem-stable families, paradoxical family balance, personality autonomy.


 

К общему списку публикаций

 

Назад