Групова ідентичність як предмет психології малих груп

П. П. Горностай

Наукові студії з соціальної та політичної психології. Вип. 24(27).- К., 2010. - С. 105-113.

 

Проблема групової ідентичності є водночас і достатньо розробленою, і такою, що має багато прогалин як на рівні конкретних прикладних моделей, так і на рівні теоретико-методологічних узагальнень. Дане дослідження лише почалося в минулому році, тому ця стаття є частково оглядом існуючих в соціальній психології розробок в галузі групової ідентичності, а частково – як окреслення моделі групової ідентичності в контексті уявлень про групові психічні феномени, що, на нашу думку, становить наукову новизну.

Мета: дослідити групову ідентичність як складову групового психологічного поля в рамках психології малих груп.

Поняття «групової ідентичності» виникло не одразу, а розвивалось з уявлень про певні психічні властивості індивіда, що роблять його приналежним до групи. Спочатку групова ідентичність пояснювалась так званими теоріями інстинктів соціальної поведінки, що панували в соціальних науках на початку XX століття. Інстинкти соціальної поведінки розглядалися як щось первинне, як схильність всіх однорідних тваринних істот до об'єднання, як потребу в приналежності до соціальної групи. Серед таких інстинктів розглядалися «почуття приналежності до маси людей» (У. Мак-Дауголл [1]); «стадний інстинкт» (В. Троттер [2]); інстинкт «сталості агрегатів» (В. Парето [3]).

В основі прагнення до групи лежать певні потреби людини, що стали предметом дослідження психологами. Так, введене 3. Фрейдом поняття «ідентифікація» пояснює механізм емоційної прихильності до інших людей. Потребу в приналежності до групи Е. Мейо назвав «почуттям соціобільності». Соціобільністю, або соціальною мобільністю ми називаємо зміну індивідом або групою місця, яке вони займають в соціальній структурі, переміщення з одного соціального шару (класу, групи) в іншій (вертикальна мобільність) або в межах того самого соціального шару (горизонтальна мобільність). Про потребу в приналежності до групи писав і автор теорії мотивації А. Маслоу [4], вважаючи її домінуючою метою людини. В роботах Г. Меррея [5] потреба в приналежності до групи отримала назву «аффіліація».

Термін «ідентичність» стосовно потреби в груповій приналежності почав вживатися пізніше. Одним з перших його використовував засновник теорії ідентичності Е. Еріксон [6; 7]. Групова ідентичність на його думку пов’язана із груповими, насамперед географічними та історичними уявленнями (колективний «его»- простір-час), а також з економічними завданнями (колективні життєві цілі). Групова ідентичність пов’язана з ототожненням себе з певною групою або співтовариством, що починає формуватися ще в ранньому дитинстві.

Процес усвідомлення індивідом приналежності до групи вивчався авторами теорії соціальної ідентичності Г. Тежфелом і Дж. Тернером [8]. Цей процес, який вони назвали «груповою ідентифікацією», полягає в тому, що людина, ототожнюючи себе з якою-небудь групою, прагне оцінити її позитивно, піднімаючи у такий спосіб статус групи та власну самооцінку. Групова ідентифікація є диспозиційним утворенням, тобто установкою на приналежність до певної групи. Вона регулює поведінку людини в групі та складається з трьох компонентів – когнітивного (усвідомлення людиною приналежності до групи та порівняння своєї групи з іншими), емоційного (переживання своєї приналежності до групи у формі різних почуттів) та поведінкового (реагування на інших людей з позицій свого групового членства, а не з позицій окремої особистості). На сучасному етапі проблемами соціальної ідентичності займається багато дослідників: Н. Л. Іванова [9], К. В. Коростеліна [10], В. А. Ядов [11] та інші.

Групова ідентичність функціонує згідно ряду закономірностей. За гіпотезою С. Московічі, свідомість людини будується як ідентифікаційна матриця, в основі якої лежать багато групових ідентичностей, які можуть бути розділені на три групи: а) об’єктивні природні; б) об’єктивні соціальні; в) суб’єктивні. В певний момент життя одна з ідентичностей стає провідною, визначаючи сприймання навколишнього світу, вчинки, прийняття рішень, а також реагування на світ і оточуючих людей. В інший момент життя при зміні обставин або в іншій соціальній ситуації місце домінуючої займає інша ідентифікація, у свідомості людини створюється нова ідентифікаційна ієрархія. Перебуваючи в різних соціальних групах, тобто змінюючи певну групову приналежність, людина змінює групову ідентифікацію, що впливає на її світосприйняття та поведінку.

Ці закономірності можна екстраполювати на педагогічну практику, яка знаходиться у фокусі уваги нашого дослідження. Слід зазначити, що малі групи, які утворюють освітнє середовище, містять ряд певних особливостей. Ці характеристики роблять процес становлення групової ідентичності в освітньому середовищі досить своєрідним, що є предметом емпіричної частини дослідження лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин. Люди, що є учасниками освітнього процесу, є водночас членами різних малих груп, що позначається на особливостях становлення різних видів групової ідентичності.

Однією з форм соціальної ідентичності є рольова ідентичність, тобто ідентичність, обумовлена соціальними ролями, або культурно прийнятними соціальними очікуваннями до відповідних видів поведінки, характерним для певних соціальних позицій. Рольова ідентичність, в основі якої лежить усвідомлення себе суб’єктом психологічних ролей, тісніше пов’язана з поняттям самості, ніж соціальна ідентичність. Американський соціолог Ч. Гордон, що розглядає рольову ідентичність як важливу складову частину Я-концепції особистості, виділяє п’ять її видів: 1) статеву ідентичність, засновану на гендерній ідентифікації людини як чоловіка або жінки; 2) етнічну ідентичність, тобто ідентифікацію людини як члена расового, релігійного, національного співтовариства, мовної групи, субкультури або іншої соціальної структури; 3) ідентичності членства, що базуються на зв’язку між людиною та організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства (формального або неофіційного); 4) політичну ідентичність, що походить від типових патернів ставлення людини до конкуренції, владі та прийняття рішень; 5) професійну ідентичність, тобто систему рольових ідентичностей щодо роботи, як у домашнім господарстві, так і за його межами [12, с. 407]. Рольова ідентичність є важливим чинником функціонування особистості людини та її життєвого світу [13].

На практиці процеси групової ідентифікації та соціальної фасілітації, що з неї випливають, призводять до різноманітних групових ефектів, які розглядаються як механізми функціонування групи. За допомогою них не лише відбуваються процеси групової динаміки, досягаються певні групові стани, здійснюється групова інтеграція та диференціація, а й уможливлюється функціонування групи як цілого, виникає те, що ми називаємо «груповим психологічним полем». Певною мірою всі групові ефекти описують процеси інтеграції особистості в групі, але ми виділяємо такі, що безпосередньо пов’язані з груповою ідентичністю. Це насамперед ефект «приналежності до групи», ефект «синергії», ефект Рінгельмана (соціальної ліні) та ефект «ми – вони».

Ефект приналежності до групи – це сукупність потреб людини, в основі яких лежать процеси групової ідентифікації. Як ми вже зазначали, вони розглядалися як інстинкти соціальної поведінки, потреби в приналежності до групи, усвідомлення себе членом групи тощо і проявляються в різноманітних механізмах ідентифікації.

Ефект «синергії» – це ефект підсилення групової діяльності, що відбувається в результаті об’єднання людей в малу групу. Виникає немовби додаткова інтелектуальна енергія, що виражається в груповому результаті, який перевищує суму індивідуальних результатів. Цей груповий ефект вивчали В. М. Бехтерев [14] і М. В. Ланге. Було встановлено, що група по успішності в роботі дійсно може перевершувати індивідуальну успішність окремих людей в розв’язанні інтелектуальних задач, у підвищенні спостережливості, обсязі пам'яті й уваги, точності сприйняття й оцінок тощо. Яскравим прикладом прояву ефекту «синергії» є методика групової стимуляції творчої діяльності – «брейнстормінг», коли в групі відбувається генерація нових ідей при розв’язанні складної творчої задачі, що досягається шляхом усунення критичного аналізу та логічного осмислення цих ідей.

Ефект синергії використовується в специфічних видах діяльності (командній роботі). Прикладом малих груп, в яких важливою умовою ефективної діяльності є групова згуртованість, є так звані синергетичні групи, до яких можна віднести психотерапевтичні групи [15], розвинуті тренінгові групи, спортивні команди, бойові підрозділи особливого призначення, деякі творчі наукові колективи тощо. Особливий інтерес викликають такі групи, які не можна віднести до синергетичних, але в яких спостерігаються сильні групові ефекти, згуртованість, групова ідентифікація, а саме – група-натовп, або група-юрба. Групові ефекти в таких групах вивчалися Г. Лебоном [16], З. Фрейдом [17], В. М. Бехтеревим [14] та іншими. В рамках теми дослідження нашої лабораторії постає цікава проблема синергетичних груп в освітньому середовищі. Закономірності, за якими проявляється ефект синергії в навчальних групах – це не лише важлива наукова проблема, а й корисна практична задача.

Наступний груповий ефект – ефект, відкритий М. Рінгельманом, що носить його ім’я, на перший погляд суперечить попередньо описаному, оскільки полягає у зменшенні середнього індивідуального внеску в загальногрупову роботу [18]. Ефект проявляється тим сильніше, чим більшою є кількості членів групи. Непрямим підтвердженням ефекту Рінгельмана є описаний Б. Латайне феномен свідка, що не втручається, згідно якому число свідків трагічної події обернено пропорційне ймовірності надання допомоги з боку кого-небудь із них, тобто імовірність отримання допомоги вище, якщо людина перебуває в малій групі, і набагато нижче, якщо вона перебуває в оточенні великої кількості людей.

М. Рінгельман пояснив описаний ним ефект соціальною лінню, факторами якої є: а) наявність індивідуальної відповідальності за результати своєї праці (чим вище відповідальність, тим нижче соціальна лінь; б) групова згуртованість і дружні відносини (люди в групах менше ледарюють, якщо вони друзі, а не чужі один одному люди); в) чисельність групи (чим більше чисельність групи, тим вище соціальна лінь); г) крос-культурні розходження (члени колективістичних культур проявляють менше соціальної ліні, чим члени індивідуалістичних культур); д) ґендерні розбіжності (жінки в меншій мірі проявляють соціальну лінь, ніж чоловіки).

Факторами соціальної ліні можна пояснити «протилежність» проявів ефекту синергії та ефекту Рінгельмана, якщо висунути припущення, що групова ідентичність в малих групах є основним фактором групової згуртованості. Саме факт групової ідентифікації є фактором підвищення ефективності групової діяльності, перетворення групи на синергетичну, а фактори соціальної ліні є ні чим іншим, як факторами недостатньої ідентифікації особистості з групою.

Ефект «ми й вони» – це почуття, зв’язане з приналежністю до певної групи людей, що може бути вміщене в дихотомічну шкалу від повної приналежності (ефект «ми») до відстороненості від інших, розмежування з іншими групами (ефект «вони») в залежності від взаємин особистості і групи. Почуття приналежності до групи проявляється в більш часткових формах – ефекті причетності та ефекті емоційної підтримки. Якщо член групи відчуває себе співпричетним проблемам, справам, успіхам і невдачам референтної для нього групи, він переживає це як почуття причетності. В цьому разі він очікує емоційної підтримки з боку інших членів групи. Якщо індивід не зустрічає такої підтримки, то в нього знижується почуття приналежності до групи, причетності її справам, він перестає поділяти її інтереси й турботи. Почуття «ми» починає руйнуватися і розвивається почуття «вони», що полягає в сприйманні своєї групи як групи чужинців. Ефект «ми й вони» проявляється як в позитивних, так і в негативних наслідках. З одного боку, він є ефективним психологічним механізмом функціонування групи, відповідаючи за ціннісно-орієнтовану єдність групи, але, з іншого боку, надмірність прояву почуття «ми» може привести до таких негативних явищ, як «груповий егоїзм», «групоцентризм», «груповий нарцисизм» тощо.

В контексті нашої теми постає цікаве завдання пов’язати групові психологічні феномени з ідеєю групового психологічного поля через механізми групової ідентифікації. Дотичними до цієї проблемами займались багато дослідників: це, наприклад, проблеми групового суб’єкта [19], групової свідомості [11], групового несвідомого [20–26] та інші. В рамках нашого дослідження ми розробили робочу модель групового психологічного поля, розуміючи під цим поняттям функціонуючу певним чином групову свідомість та групове несвідоме в рамках існування малої групи.

На нашу думку групове психологічне поле має три рівні феноменології. На першому рівні ми розглядаємо різноманітні інтеграційні процеси в малих групах, в основі яких лежить групова ідентифікація. Традиційно в малих групах досліджуються процеси інтеграції та диференціації, розуміючи під цими феноменами протилежні групові тенденції. На нашу думку, противагою процесам інтеграції є тенденції дезінтеграції (розпаду), а противагою диференціації – деструктуризація (тобто перемішування внутрігрупової структури). Умовою ж ефективного розвитку та функціонування групи виступає єдність інтеграції та диференціації як взаємодоповнюючих процесів групової динаміки.

Групова ідентичність певним чином пов’язана з механізмом взаємодії індивідуальної та групової психіки. Ми припускаємо, що саме групова ідентичність є основою механізму, завдяки якому групове психологічне поле складається з окремих складових, в основі яких лежить індивідуальна людська психіка. Інтеграційні процеси (в основі яких лежить групова ідентичність) є необхідною умовою функціонування індивідуальної психіки в груповому психологічному полі. Взаємодія особистісної та групової ідентичності відбувається внаслідок різноманітних процесів ідентифікації. Як результат цієї взаємодії може бути виділений феномен «ідентичності групи» як колективного суб’єкта.

На другому рівні феноменології групове психологічне поле включає в себе обмін інформацією (свідомою та неусвідомленою) всередині малої групи та між групами. Можна вивчати різні рівні інформаційної взаємодії як групової комунікації (обміну інформацією) та групової перцепції (сприймання групою іншої групи та самої себе), розглядаючи інформаційне поле в групі як складову групового психологічного поля. Такі різні рівні інформаційної взаємодії як свідомий і несвідомий – це лише перше наближення, а дійсна структура комунікаційних процесів у малій групі є значно складнішою.

Третій рівень феноменології групового психологічного поля охоплює різноманітні групові психологічні утворення (феномени) як продукти групової психіки та їх функціонування, а саме: групові стереотипи, групові міфи, групові історії та таємниці, групові захисні механізми.

Ці три складові групового психологічного поля можна умовно вважати аналогом інтраіндивідних, інтеріндивідних та метаіндивідних компонентів структури особистості (як інтегрального утворення індивідуальної психіки). В нашому випадку ми умовно називаємо їх інтрапсихічні, інтерпсихічні та метапсихічні компоненти групового психологічного поля. Існує зв’язок між функціонуванням групової психіки на рівні великих і малих груп, але ці рівні мають принципові відмінності. Скажімо, групові психологічні феномені, характерні для великих груп, функціонують як психологічна реальність в межах малої групи, втілюючись в групових ефектах та процесах.

З усього вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1. Групова ідентичність є психологічним феноменом, що зачіпає всі види і рівні феноменології групового психологічного поля, яке охоплює як малі, так і великі групи різноманітної природи та степені розвитку. Групова ідентичність є осередком перетину психологічних процесів, що стосуються великих і малих груп і набуває статусу такого феномену групового психологічного поля (а саме групової свідомості та групового несвідомого) як «ідентичність групи».

2. Групова ідентичність є такою психологічною якістю, яка характеризує рівень розвитку малої групи та інтеграційних процесів в ній. Це пояснює такі групові ефекти, які ілюструють протилежні тенденції групової динаміки, наприклад: збільшення або зменшення ефективності функціонування групи як цілого.

3. Групова ідентичність – це один з трьох (а саме – інтрапсихічний) компонент так званого «групового психологічного поля». Групова ідентичність є основою процесів згуртування, що втілюється в процесі ідентифікації. Вона лежить в основі потреб людини в приналежності до групи, так званих стадних інстинктів. Групова ідентичність це необхідний стан існування групи та життя індивіда в групі.

 

Література

  1. Мак-Дауголл, У. Основные проблемы социальной психологии. Пер. с 4-го англ. изд. М. Н. Смирновой, под ред. Н. Д. Виноградова. – М.: Книгоиздательство КОСМОС, 1916. – 281 с.
  2. Trotter, W. Instincts of the Herd in Peace and War. – London: T. Fisher Unwin Ltd, 1920. – 264 p.
  3. Pareto, V. Trattate di sociologia generale. – Vol. 1–2. – Milano, 1964.
  4. Маслоу А. Г. Мотивация и личность: Пер. с англ. – СПб.: Евразия, 1999. – 478 с.
  5. Murray, H. A., Barrett, W. G., Homburger, E., et al. Explorations in personality: A clinical and experimental study of fifty men of college age, by the workers at the Harvard psychological clinic. – New York, London: Oxford University Press, 1938. – 761 p.
  6. Эриксон Э. Г. Детство и общество: Пер. с англ. – 2-е изд. – СПб: Ленато; АСТ; Университетская книга, 1996. – 592 с.
  7. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1996. – 344 с.
  8. Robinson W. P. (Ed.) Social groups and identities: developing the legacy of Henri Tajfel. – Oxford: Butterworth-Heinemann, 1996. – 386 p.
  9. Иванова Н. Л. Психологическая структура социальной идентичности : автореферат дис. ... доктора психологических наук : 19.00.05 / Ярослав. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. – Ярославль, 2003. – 51 c.
  10. Коростеліна К. В. Структура і динаміка системи соціальної ідентичності. – Автореф. ... докт. психол. наук. – К., 2003. – 28 с.
  11. Ядов В.А. Социальные и социально-психологические механизмы формирования социальной идентичности личности // Мир России, 1995, Т. 4. – № 3–4. – С. 158-181.
  12. Gordon Ch. Development of evaluated role identities // Annual Review of Sociology. – 1976, V. 2. – P. 405–433.
  13. Горностай П. П. Личность и роль: Ролевой подход в социальной психологии личности. – К.: «Интерпресс ЛТД», 2007. – 312 с.
  14. Бехтерев В. М. Коллективная рефлексология. – Пг.: Колос, 1921. – 432 с.
  15. Витакер Д. С. Группы как инструмент психологической помощи / Пер. с англ. – М.: Независимая фирма «Класс», 2006. – 432 с.
  16. Лебонъ Г. Психология народовъ и массъ: Пер. съ франц. – СПб.: Изд. Ф. Павленкова, 1896. – 329 с.
  17. Фрейд З. Массовая психология и анализ человеческого «Я» // «Я» и «Оно»: Труды разных лет. – Тбилиси: Мерани, 1991. – Кн. 1. – С. 71–138.
  18. Zajonc, R. B. Social psychology: An experimental approach. Belmont, CA.: Brooks-Cole, 1966.
  19. Психология индивидуального и группового субъекта / Под ред. А. В. Брушлинского, М. И. Воловиковой. М.: ПЕР СЭ, 2002. – 368 с.
  20. Де Гольжак В. История в наследство: Семейный роман и социальная траектория / Пер. с франц. – М.: Изд-во Ин-та Психотерапии, 2003. – 233 с.
  21. Хеллингер Б. Порядки любви: Разрешение системно-семейных конфлик¬тов и противоречий. – М.: Изд-во Ин-та психотерапии, 2001. – 400 с.
  22. Шутценбергер А. А. Синдром предков. Трансгенерационные связи, семейные тайны, синдром годовщины, передача травм и практическое использование геносоциограммы. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. – 240 с.
  23. Foulkes S. H. Gruppenanalytische Psychotherapie. – Munchen: Kindler, 1974.
  24. Nichol B. The Group Unconscious. – Business Coach Institute, 2001 // http://www.businesscoachinstitute.com/library/group_unconscious.shtml
  25. Singh A. The Group Unconscious: A Synthesis Paper, 2005 // http://www.johnniemoore.com/blog/archives/synthesis.pdf
  26. Wells L., Jr. Feedback, the Group Unconscious, and the Unstated Effects of Experimental Methods // The Journal of Applied Behavioral Science, 1992, Vol. 28, No. 1, P. 46-53.

 


Анотація: У статті розглядається проблема групової ідентичності в контексті ідеї про групове психологічне поле. Дається огляд досліджень, присвячених проблемі ідентичності в малій групі, аналізуються основні групові феномени, що стосуються групової ідентифікації особистості. Описується трикомпонентна модель групового психологічного поля, як сукупності явищ і процесів групової свідомості та групового несвідомого.
Ключові слова: групова ідентичність, мала група, групова ідентифікація, групові ефекти, групове психологічне поле.


П. П. Горностай. Групповая идентичность как предмет психологии малых групп
Аннотация: В статье рассматривается проблема групповой идентичности в контексте идеи о групповом психологическом поле. Дается обзор исследований, посвященных проблеме идентичности в малой группе, анализируются основные групповые феномены, касающиеся групповой идентификации личности. Описывается трехкомпонентная модель группового психологического поля, как совокупности явлений и процессов группового сознания и группового бессознательного.
Ключевые слова: групповая идентичность, малая группа, групповая идентификация, групповые эффекты, групповое психологическое поле.


P. Gornostay. Group Identity as a Subject of Psychology of Small Groups
The summary: The problem of group identity in a context of idea about a group psychological field is considered in the article. The review of researches, devoted to problem of identity in small group is given, the basic group phenomena, concerning group identification of the person are analyzed. The three-component model of a group psychological field, as sets of the phenomena and processes of group consciousness and group unconscious is described.
Key words: group identity, small group, group identification, group effects, group psychological field.


 

К общему списку публикаций

 

Назад