Психологія малих груп: структура, динаміка, ідентичність

УДК 159.9: 316.454.7

П. П. Горностай,
завідувач лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин
Інституту соціальної та політичної психології НАПН України,
доктор психологічних наук

Педагогічна і психологічна наука в Україні. - Т. 2. - Психологія, вікова фізіологія та дефектологія. - К.: Педагогічна думка, 2012. - С. 115-125.

 

Проблема: Мала група – це сукупність людей, між якими існують певні зв’язки (вони кількісно і якісно дуже різноманітні). Це дуже важливий об’єкт у соціальній психології. Мала група, з одного боку, є елементарною одиницею практично всіх більш складних соціальних систем, а з іншого – є середовищем, у якому безпосередньо живе та діє індивід, де формується його особистість, без якої неможливий процес соціалізації. Вона є спільнотою, в якій людина перебуває протягом усього життя.

Узагальнюючи різні визначення малої групи (Д. Анзьє і Ж. Мартен [11, 23–24]; Ш. Бюлер [13, 272–273]; Р. Мертон [8, 147] та інші), можна виділити такі її основні характеристики: а) обмежена кількість та взаємодія всіх членів між собою; б) спільна для всіх мета та діяльність; в) емоційна близькість між членами групи; г) групова ідентичність; д) структурованість та групова диференціація. Найважливішим критерієм розвиненості групи є рівень розвитку міжособистісних і внутрігрупових (між окремими угрупованнями) відносин у малій групі, що пов’язує групову ідентичність з процесами групової динаміки та соціально-психологічним кліматом.

Групова динаміка – це сукупність процесів у малих групах, які ґрунтуються на доцентрових та відцентрових силах, що діють в середині цих груп і між ними та призводять до розвитку і змін самих груп у цілому та людських стосунків у них. Історія групової динаміки справедливо пов’язується з ім’ям К. Левіна [3], який в 1945 р. створив школу групової динамі­ки – центр для експериментального вивчення процесів взаємодії у малих групах.

Проте менш відомо, що одним з піонерів дослідження групової динаміки є засновник рольової психотерапії Я. Л. Морено. Його підхід до вивчення цих явищ базувався на концепції соціометрії і використовував такий практичний метод подолання внутрішньогрупових та міжгрупових конфліктів, як соціодрама. Перші ідеї трактування соціального життя як людської драми прийшли до Морено ще у 1915 році, під час роботи медичним службовцем у таборі військовополонених у Міттендорфі. Він так розповідав про це у своєму інтерв’ю: «Я побачив, як розвивалися людські відносини, повні конфлікту та напруженості, ворожості. Я бачив конфлікт між расами – між чехами, німцями та італійцями, конфлікт між релігіями – католиками, протестантами, євреями. <...> Я негайно почав помічати симпатії та антипатії, а також байдужність, ревнощі та ненависть, які перешкоджали процесу інтеграції. Я сказав, що це не індивідуум, це група, і тому я вперше досліджував те, що пізніше назвав соціограмою, що являє собою структуру групи. А потім я зобразив схему цього цілого співтовариства соціометрично, те, що ми сьогодні можемо назвати груповою динамікою» [Цит. по: 7, 14]. Ці ідеї були узагальнені у 1934 році в фундаментальній науковій праці «Хто виживе?» [16], потім були розвинуті в роботах, присвячених соціометрії [6].

Незважаючи на наявність багатьох сучасних теорій, не всі проблеми групової динаміки опрацьовані достатньою мірою. Одними з найменш досліджених є закономірності, пов’язані з груповим несвідомим, зокрема – проявами групової ідентичності в малих групах.

Мета статті: проаналізувати, яким чином групова ідентичність та групова динаміка пов’язані між собою, і яке місце вони займають у характеристиках малої групи, її структури та групового несвідомого.

Поняття «групової ідентичності» виникло не одразу, а розвивалось з уявлень про певні психічні властивості, що роблять індивіда приналежним до групи. Спочатку групова ідентичність пояснювалась теоріями інстинктів соціальної поведінки, що панували в соціальних науках на початку XX ст. Соціальні інстинкти розглядалися як схильність всіх однорідних тваринних істот до об’єднан­ня, як потребу в приналежності до соціальної групи: «почуття приналежності до маси людей» (У. Мак-Дауголл [5]); «стадний інстинкт» (В. Троттер [21]); інстинкт «сталості агрегатів» (В. Парето [18]).

В основі прагнення до групи лежать певні потреби людини, що стали предметом дослідження психологами. Так, введене 3. Фрейдом поняття «ідентифікація» пояснює механізм емоційної прихильності до інших людей. Потребу в приналежності до групи Е. Мейо назвав «почуттям соціобільності» (соціальної мобільності): зміну індивідом або групою місця, яке вони займають в соціальній структурі. Про дану потребу писав і автор теорії мотивації А. Маслоу [4], вважаючи її домінуючою для людини. В роботах Г. Меррея [17] ця потреба отримала назву «аффіліація».

Термін «ідентичність» стосовно потреби в груповій приналежності почав вживатися пізніше. Одним з перших його використовував засновник теорії ідентичності Е. Еріксон [10]. Групова ідентичність на його думку пов’язана із груповими, насамперед географічними та історичними уявленнями (колективний «его»- простір-час), а також з економічними завданнями (колективні життєві цілі). Вона пов’язана з ототожненням себе з певною групою або спільнотою, що починає формуватися ще в ранньому дитинстві.

Процес усвідомлення індивідом приналежності до групи вивчався авторами теорії соціальної ідентичності Г. Тежфелом і Дж. Тернером [19]. Цей процес, який вони назвали «груповою ідентифікацією», полягає в тому, що людина, ототожнюючи себе з якою-небудь групою, прагне оцінити її позитивно, піднімаючи у такий спосіб статус групи та власну самооцінку. Групова ідентифікація є диспозиційним утворенням, тобто установкою на приналежність до певної групи. Вона регулює поведінку людини в групі та складається з трьох компонентів – когнітивного (усвідомлення людиною приналежності до групи та порівняння своєї групи з іншими), емоційного (переживання приналежності до групи у формі різних почуттів) та поведінкового (реагування на інших людей з позицій свого групового членства, а не з позицій окремої особистості). Важливим аспектом соціальної ідентичності є рольова ідентичність, яка стала предметом вивчення в роботах Ч. Гордона [15], П. П. Горностая [1] та інших.

Групова ідентичність функціонує згідно ряду закономірностей. За гіпотезою С. Московічі, свідомість людини будується як ідентифікаційна матриця, в основі якої лежать багато групових ідентичностей, які можуть бути розділені на три групи: а) об’єктивні природні; б) об’єктивні соціальні; в) суб’єктивні. В певний момент життя одна з ідентичностей стає провідною, визначаючи сприймання навколишнього світу, вчинки, прийняття рішень, а також реагування на світ і оточуючих людей. В інший момент життя при зміні обставин або в іншій соціальній ситуації місце домінуючої займає інша ідентифікація, у свідомості людини створюється нова ідентифікаційна ієрархія. Перебуваючи в різних соціальних групах, тобто змінюючи певну групову приналежність, людина змінює групову ідентифікацію, що впливає на її світосприйняття та поведінку.

Групова ідентичність в групах різного рівня має свої особливості. Найбільш вивченими є закономірності ідентичності у великих групах – статева, ґендерна, етнічна, професійна тощо. Ідентичність у малих групах – це не просто екстраполяція ідентичності в великих і середніх групах на феноменологію малої групи. Це – специфічне поняття, обумовлене відчуттям спільності з конкретними членами групи, усвідомленням своєї приналежності до неї. В її основі лежать реальні зв’язки та міжособистісні стосунки. Вона визначається рівнем близькості членів групи між собою, що може вимірюватися, наприклад, соціометрією [6]. За нашими даними, групова ідентичність у малих групах зв’язана з їх структурою, визначаючи одна одну.

Структура соціальних груп тісно пов’язана з груповою суб’єктністю. Існує відповідність між поняттями «групова суб’єктність» і «групова ідентичність», що може бути визначена поняттям «ідентичність групи», в якому виражається характеристика групи як суб’єкта. Ми розводимо поняття «групова ідентичність» та «ідентичність групи». Перше – більш широке і розмите поняття, воно характеризує властивість індивіда, що ідентифікує себе з якоюсь групою. Під ідентичністю групи ми розуміємо нову якість, що характеризує групу як групового суб’єкта, і відповідне вищому рівню розвитку групових відносин і групової ідентичності. Вона проявляється в сприйнятті «групою як цілим» самої себе як особливого утворення, відмінного від інших, що має атрибути групової ідентичності, мову, історію тощо. Групова ідентичність та ідентичність групи мають різну спрямованість. Ідентичність групи відноситься до сприйняття групою самої себе (спрямована всередину), а групова ідентичність – це відчуття приналежності до більшої групи взаємодії, що йде від меншої групи або від індивіда (спрямована назовні). В ієрархії внутрігрупових і міжгрупових відносин ідентичність групи (мікрогрупи), взаємодіючої з іншими групами, розглядається як аналог особистісної ідентичності індивіда, що бере участь у внутрігруповій взаємодії.

З груповою суб’єктністю та груповою ідентичністю дуже тісно зв’язана групова динаміка. Різнорідність групи – причина динамічних процесів у ній. Неоднорідність групи можна повністю трактувати як неоднорідність ідентичностей, де кожна з мікрогруп має свою власну ідентичність. Різні ідентичності – причини групової поляризації. У розвитку динаміки групи велика роль емоційної ідентифікації. Без емоційних компонентів динамічні процеси просто неможливі. Емоції – це переважно сфера неусвідомлюваного. Хоча ми рефлексуємо саму емоцію, але механізми вини­кнення, джерела тощо ми не усвідомлюємо, це – сфера несвідомого (у тому числі й групового). Саме важливість несвідомого, цієї «підводний» частини групової динаміки, у соціальній психології недооцінювалась, хоча динамічні процеси переважно керуються підводними течіями, неусвідомленими відно­синами, де емоційні компоненти дуже важливі.

Ідентичність малої групи – це якість високого рівня розвитку групової ідентичності, коли група здобуває властивості суб’єктності на всіх рівнях (когнітивному, емоційному, поведінковому). Якщо відсутня ідентичність (загальна для групи), то в ній переважають відцентрові процеси, група має тенденцію до розпаду: а) на мікрогрупи (якщо вони мають свою ідентичність); б) на окремих індивідів (якщо така ідентичність відсутня). Навпаки – групова інтеграція сприяє формуванню загальної для групи ідентичності.

Основні ознаки ідентичності групи: а) образ групи, як якогось цілого; б) відчуття «ми» для представників всієї групи й «вони» для всіх, хто до неї не належить; в) історія групи, оформлена як якась розповідь (груповий наратив); г) міфологія групи (загальна для всіх членів групи) як продовження її історії; д) сильні групова свідомість і групове несвідоме; е) загальні для всіх групові цінності, які переживаються не тільки на когнітивному, але й на емоційному рівні; ж) використання захисних механізмів, які спрямовані не на захист особистості, а на захист групи в цілому; з) референтність групи; і) лояльність до групи її членів (у тому числі й неусвідомлювана); к) групові атрибути: символи, логотипи, кольори, герби, прапори тощо.

Існують і негативні прояви ідентичності групи, до яких насамперед належать: а) группоцентризм (відомий на прикладі этноцентризму, що може мати дуже серйозні наслідки, аж до етнічного тероризму, геноциду, етнічних війн тощо); б) образ ворога в особі представників інших груп; в) гордість групи, що може переростати у «нарцисизм групи» – бажанням групи бачити себе краще, ніж інші групи, що часто носить захисний характер.

Існують спільні закономірності на різних рівнях соціальних структур: від індивіда та мікрогрупи до великих груп та соціумів. Маленькі групи стосовно груп більшого розміру та середніх груп поводяться, як окремі особистості стосовно малих груп. Групи можуть входити в більшу соціометричну структуру, так само як індивіди в малій групі. Бувають групи-лідери, групи-аутсайдери та групи-ізгої (це стосується груп різної величини).

Аналогія між конфігураціями вищих і нижчих рівнів відносин: індивіди в малій групі, мікрогрупи та малі групи в співтоваристві більш високого рівня та різні групи в соціальних середовищах різного масштабу відповідає положенням фрактальної психології [2]. Структура соціальних груп зв’язана зі структурою ідентичностей, а формування групової структури відбувається паралельно з формуванням групової ідентичності. Між групами (як і між індивідами) існує більша або менша близькість, можна говорити про ступінь близькості між соціальними об’єктами (починаючи з індивіда й закінчуючи великими групами). Зв’язки між групами можуть бути більш слабкими або сильними, позитивними або негативними, взаємними або не взаємними. Для їх вимірювання розробляються відповідні психометричні засоби.

Групова динаміка тісно пов’язана з розвитком групової ідентичності. Загострення (або сплески) групової динаміки відбуваються в періоди криз групової ідентичності, коли загальногрупова ідентичність є слабкою, а ідентичності окремих частин групи конфліктують між собою. Під час кризи ідентичності вона стає неоднорідною, група перестає бути єдиним цілим. Міжгрупова динаміка буде активізуватися у зв’язку з протиріччями між ідентичностями різних груп (або частин групи) з відцентровими тенденціями. Якщо однорідність ідентичності буде втрачатися, то може активізуватися комунікація між групами. Вона може тривати й після розпаду групи, причому досить інтенсивно, але переважно конфліктно. Приклад негативної взаємодії між групами з різною ідентичністю – це війна (явна чи прихована). Вона буває не тільки між великими групами, але й між середніми, (наприклад, між корпораціями або кланами) та малими («війна» між родинами, наприклад, після розлучення, або родинами, створеними рідними братами або сестрами).

Процеси групової динаміки можуть відбуватися в групах різного рівня розвитку, але найбільш інтенсивними вони бувають в дуже розвинутих групах з високим рівнем групової ідентичності. Це найбільшою мірою характерно для так званих синергетичних груп, де виражена ідентичність групи характеризує розвиненість групових відносин. Синергетичну групу характеризує дуже високий рівень розуміння між людьми, включаючи несвідомі механізми взаємодії, люди відчувають один одного, іноді на відстані, тонко реагуючи на найменші нюанси психічного стану партнерів. Є багато прикладів таких груп: спортивна команда на піку спортивної форми, що перемагає, буквально прориваючись крізь ряди своїх суперників; військовий підрозділ у момент виконання складного бойового завдання, коли від взаємодії між бійцями залежить виживання в небезпечній обстановці; науковий колектив, що натхненно вирішує глобальну проблему або здійснює наукове відкриття; релігійна громада, об’єднана високою ідеєю. До синергетичних груп можна віднести сімейні системи. Теоретично будь-яка творча або навчальна група (наприклад, учнівський клас) може досягати рівня синергетичної. Проте на практиці, на жаль, це буває далеко не завжди.

Одним із найтиповіших зразків синергетичних груп є довгострокові (не менш двох років) терапевтичні та тренінгові групи, які є важливим чинником розвитку психотерапевтичних відносин. У подібних групах стає можливою значна глибина проблематики, що опрацьовується. Особливостями психотерапевтичної групи є: 1) високий рівень розвитку відносин, що ґрунтуються на довірі, почутті безпеки, відкритості та щирості учасників; 2) високий рівень розвитку групового несвідомого, коли учасники тонко відчувають один одного, відбувається взаємодія на всіх рівнях вербальної та невербальної комунікації, починають взаємодіяти між собою психологічні проблеми (наприклад, люди відчувають один одного, вибираючи для взаємодії учасників з аналогічною проблематикою); 3) розвиток групи як суб’єкта психотерапевтичного впливу та відносин, коли група виступає як психотерапевт, стає носієм ідентичності, проявляючи себе як груповий суб’єкт; 4) високий рівень розвитку лояльності в групі, що проявляється обопільно: особистості до групи та групи до особистості. Про значення лояльності, особливо її неусвідомлюваних компонентів в сімейних системах писали, наприклад, А. А. Шутценбергер [9], І. Бозормені-Надь, Г. В. Спарк [12] та інші. Не менше значення мають прояви лояльності для групової динаміки в групах психотерапії.

В синергетичних групах крім групової ідентичності високого розвитку досягають всі прояви групового несвідомого, яке, безсумнівно, істотно впливає на описані вище процеси групової динаміки та на інші прояви соціального буття малих, середніх та великих груп. Є всі підстави вважати, що групове несвідоме таке ж реальне, як і несвідоме окремого індивідуума, про що свідчать дослідження З. Фулкса [14], А. Сінга [20], Л. Уеллса [22] та ін. На думку А. Сінга, більша частка переживання групою себе відноситься до області несвідомого. Він дає наступне визначення: «Групове несвідоме є інтегрованим психосоматичним явищем, що одночасно знаходиться в тілах індивідуумів групи, і в просторі групи-як-цілого. <...> Групове несвідоме є відмінним, але не окремим від втілених переживань індивідуумів у групі – воно існує усередині й переживається через тіло» [20, 16].

Як вважає один із засновників групового психоаналізу З. Фулкс, щораз, коли два або більше індивідууми опиняються разом, виникає загальне несвідоме поле («групове несвідоме»), про яке по визначенню вони не знають, але їх індивідуальна психіка виступає їх елементами. Завдяки його властивостям, групи здатні переносити відносини та відповідні емоції з віддаленого минулого і переживати їх в ситуації «тут і тепер». Групове несвідоме може розвиватися серед цілковитих незнайомців, що добре видно на прикладі членів аналітичної групи, які виявляють багато спільного навіть до того, як вони зустрічаються і незалежно від гетерогенності їхніх порушень [14].

Можна зробити висновок, що прояви групової ідентичності – це лише один з аспектів проблематики групового несвідомого, хоча й досить важливий. Проте, він переконливо доводить, що неусвідомлювані чинники групової динаміки є дуже важливими як для побудови теорії малих груп, так і для практики групової роботи в самих різних галузях: освітній, психотерапевтичній, організаційній, спортивній, військовій тощо. Вивчення багатьох закономірностей групового несвідомого стосовно малих груп – це завдання, яке ще чекає на своє розв’язання.

 

Література

  1. Горностай П. П. Личность и роль : Ролевой подход в социальной психо­логии личности / П. П. Горностай. – К. : «Интерпресс ЛТД», 2007. – 312 с.
  2. Донченко Е. А. Фрактальная психология (Доглубинные основания индиви­дуальной и социальной жизни). / Е. А. Донченко. – К. : Знання, 2005. – 323 с.
  3. Левин К. Динамическая психология: Избранные труды / К. Левин ; сост., пер. с нем. и англ. яз. и науч. ред. Д. А. Леонтьева и Е. Ю. Патяевой. – М. : Смысл, 2001. – 576 с.
  4. Маслоу А. Г. Мотивация и личность: / А. Г. Маслоу ; пер. с англ. А. М. Татлыбаевой – СПб. : Евразия, 1999. – 478 с.
  5. Мак-Дауголл, У. Основные проблемы социальной психологии / У. Мак-Дауголл ; пер. с 4-го англ. изд. М. Н. Смирновой ; под ред. Н. Д. Виноградова. – М. : Книгоиздательство КОСМОС, 1916. – 281 с.
  6. Морено Я. Л. Социометрия: Экспериментальный метод и наука об обще­стве / Я. Л. Морено ; пер. с англ. А. Боковикова. – М. : Академический проект, 2001. – 384 с.
  7. Сакс Дж. М. Голос Я. Л. Морено: Интервью с создателем психодрамы / Дж. М. Сакс // Психодрама и современная психотерапия. – 2003. – № 1. – С. 5–21.
  8. Смелзер Н. Социология: / Н. Смелзер ; пер. с англ. З. П. Вольской ; науч. ред. издания на рус. яз. В. А. Ядов. – М. : Феникс, 1994. – 687 с.
  9. Шутценбергер А. А. Психогенеалогия : Как излечить семейные раны и обрести себя / А. А.Шутценбергер ; пер. с франц. Г. П. Бутенко, К. В. Бутенко. – М. : Психотерапия, 2010. – 224 с.
  10. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис / Э. Эриксон ; пер. с англ. ; общ. ред. и предисл. А. В. Толстых. – М. : Прогресс, 1996. – 344 с.
  11. Anzieu D. La dynamique des groupes restrints / D. Anzieu, J.-Y. Martin ; 13eme ed.– Paris : PUF, 2004. – 397 p.
  12. Boszormenyi-Nagy I. Invisible Loyalties: Reciprocity in Intergenerational Family Therapy / I. Boszormenyi-Nagy, G. V. Spark. – New York : Brunner/Mazel, U.S.A., 1984. – 408 p.
  13. Buhler C. M. Psychologie im Leben unserer Zeit / C. M. Buhler. – Munchen, Zurich : Droemer Knaur, 1972. – 463 S.
  14. Foulkes S. H. Gruppenanalytische Psychotherapie / S. H. Foulkes. – M?nchen : Kindler, 1974. – 272 S.
  15. Gordon Ch. Development of evaluated role identities / Ch. Gordon // Annual Review of Sociology. – 1976, V. 2. – P. 405–433.
  16. Moreno J. L. Who shall survive? A new approach to the problem of human interrelations / J. L. Moreno. – Washington, DC : Nervous and Mental Disease Publishing Company, 1934. – 440 p.
  17. Murray, H. A. Explorations in personality: A clinical and experimental study of fifty men of college age, by the workers at the Harvard psychological clinic / H. A. Murray, W. G. Barrett, E. Homburger, et al. – New York, London : Oxford University Press, 1938. – 761 p.
  18. Pareto, V. Trattato di sociologia generale / V. Pareto. – Vol. 1–2. – Milano, 1964. – V. 1. – 757 S.; V. 2. – 887 S.
  19. Robinson W. P. (Ed.) Social groups and identities: developing the legacy of Henri Tajfel / Ed. by W. P. Robinson. – Oxford : Butterworth-Heinemann, 1996. – 386 p.
  20. Singh A. The Group Unconscious: A Synthesis Paper, 2005 [Електронний ресурс] / A. Singh // Режим доступу до брошури : http://www.johnniemoore.com/blog/archives/synthesis.pdf
  21. Trotter, W. Instincts of the Herd in Peace and War / W. Trotter. – London : T. Fisher Unwin Ltd, 1920. – 264 p.
  22. Wells L., Jr. Feedback, the Group Unconscious, and the Unstated Effects of Experimental Methods / L. Wells // The Journal of Applied Behavioral Science, 1992, Vol. 28, No. 1, P. 46–53.

 


Анотація: У статті аналізується взаємозв’язок процесів групової динаміки, групової ідентичності та структури малих груп. Обґрунтовується поняття «ідентичність групи» як показник розвинутості групи та прояв групової суб’єктності. Групова ідентичність розглядається в контексті поняття групового несвідомого.
Ключові слова: мала група, групова ідентичність, групова динаміка, соціометрична структура групи, групове несвідоме


П. П. Горностай. Психология малых групп: структура, динамка, идентичность
Аннотация: В статье анализируется взаимосвязь процессов групповой динамики, групповой идентичности и структуры малых групп. Обосновывается понятие «идентичность группы» как показатель развитости группы и проявление групповой субъектности. Групповая идентичность рассматривается в контексте понятия группового бессознательного.
Ключевые слова: малая группа, групповая идентичность, групповая динамика, социометрическая структура группы, групповое бессознательное


P. Gornostay. Psychology of small groups: structure, dynamics, identity
The summary: The summary: In article the interrelation of processes of group dynamics, group identity and structure of small groups is analyzed. The concept «identity of group» as a parameter of group development and display group subjectivity proves. Group identity is considered in a context of concept group unconscious.
Key words: small group, group identity, group dynamics, sociometric structure of group, group unconscious


 

К общему списку публикаций

 

Назад